71-річний пенсіонер Олександр Стасюк — один із двох десятків жителів, які досі залишаються у селищі Зелений Гай Комарської громади Донецької області. За 20 кілометрів від фронту чоловік тримає город і господарство — двох кіз. Також у нього є чотири собаки — свої та приблудні. Хата побита обстрілами — Олександр залатав її самотужки, купив генератор. У населеному пункті чотири місяці немає електрики, не працюють магазини й аптеки, немає лікаря. Раз на місяць волонтери доправляють гуманітарну допомогу.
До повномасштабної війни у селищі жили понад 400 людей, місяць тому, після масованих ударів авіабомбами, більшість — виїхали, розповіли Суспільне Донбас у сільській військовій адміністрації.
Олександр Стасюк розповідає, три тижні тому у селищі Зелений Гай був сильний обстріл. Внаслідок ударів армії РФ пошкоджений шифер на даху будинку.
"Хвиля як прийде — раз, і поздувало шифер. І у сусідки — теж. Батьківську хату трохи побило, я дрова позабирав з батьківської хати. Сам заліз полагодив. Пішов на смітник, назбирав брезенту, і — де залізякою, де трубкою придавив. Вікна позабивані, щоб ціленьки залишилися", — показує Олександр Стасюк.
Чоловік каже, ввечері вмикає генератор: накачати води, зарядити акумулятор і телефон, хоча зв'язку тут Зеленому Гаю майже немає.
"Генератор — 13 тисяч. На годину їсть літр бензину — 56 гривень. Трохи більше, чим один долар. І оце так живемо", — каже чоловік.
"Тільки бажано, щоб водичку нам трошки підвозили. Води нема у селі. Колодязі взагалі ні в кого не робочі. Є свердловини, але у свердловині воду пити не можна. Там нирки одразу повідпадають. Тут їздила машина, у магазині воду продавали. Ніяких проблем не було. Зараз же магазина немає, машина не їздить", — говорить Олександр.
Гуманітарну допомогу дають раз на місяць, каже Олександр.
"Консерви, мука, крупа. А у Новохатському вони десь знайшли собі якогось спонсора — і калоші, і шоколад", — каже Олександр.
"Це нам дають у коробках: гречка, макарони. Хто там з'їдає. Дякую, що й таке дають. Цукру, звичайно, мало — 300 грам. Гречка є. Не голодуємо".
"На виїзд? Ні, куди? За що? За які гроші? Все село виїхало, 20 або 22 людини залишилось — все. Тут поліцейський один казав: "виїзджай". Я кажу: дай грошей, я виїду. 7 тисяч гривень (пенсія — ред.) це багато чи мало? Звичайно, більше, чим у інших. Хочеться і поїсти перед смертю, і все інше", — говорить чоловік.
Олександр показує свій город на якому вирощує овочі: картопля, цибуля, кабачки.
Також чоловік тримає двох кіз, розповідає: одна скоро народить козенят.
"Коза молоко дає. Однокласниця моя поїхала у Львів, і мені з горем навпіл вмовила: "на, візьми. Десь півтора-два літри молока в день. І друга коза — півтора. Сир, кисляк. До сестри йду, вона щось спече. То оладки, то млинці. У нас же хліба немає. Я поніс — вона хліба спекла", — ділиться чоловік.
Олександр каже, після закінчення війни хотів би з'їздити до онука, який зараз в евакуації у Німеччині.
"Ой, злидні... Отак і живемо. Війна є війна. Живу думкою, щоб закінчилося все, та з'їздити до онука у Німеччину. І більш нічого. Коли було шість років онуку, я його бачив, і більше не бачив", — ділиться Олександр.
У селищі Зелений Гай, окрім Олександра, зараз живе — 21 людина. Більшість жителів виїхали після масованих авіаударів армії РФ у березні. Фронт звідси — за 20 кілометрів.
