74-річна жителька Щурового Надія Балух разом з іншими селянами пережила окупацію та обстріли. Її чоловік помер два роки тому, дві доньки та троє онуків далеко — в евакуації. Жінка тримає курей, вирощує орхідеї та має колекцію підків — на щастя, знайдених у полях.
У Щуровому через активні бойові дії вже три роки немає електрики, не працює аптека, сюди не ходять автобуси. У колись мальовничому курортному селі на Лиманщині, неподалік соснового лісу й озер зараз — 30 жителів. До повномасштабного вторгнення Росії було — 300. Фронт — за 20 кілометрів.
Як жінка згадує окупацію та чи міркує про евакуацію — історія з села Донеччини.
У розбитому російськими обстрілами прифронтовому Щуровому Надія вирощує орхідеї.
"Мої дві орхідеї, маленьку мені вже подруга дала, а цю квітку сусідка до Києва поїхала, віддала. Орхідей у мене дев'ять штук. Раз на тиждень поливаю, підкормлюю", — розповідає, як доглядає за квітами Надія.
Жінка розказує: чоловік помер два роки тому. Тепер вони вдвох з кішкою-компаньйонкою — Лолою.
"Моя кішечка. Вона вже старенька, як і я. Вона зі мною постійно", — показує свою улюбленицю жінка.
"Дідусь, коли живий був, стрибав, як снаряд впаде. Аж хата тремтіла. А я то під стіл залізу, сховаюся, то під умивальню залізу — страшно. Вікон не було — жодного. Я вставила вже після, як Україна зайшла. Саме пенсію привезли за вісім місяців. І я купила", — згадує Надія.
У селі вже три роки немає електрики. Є дрова, топить пічку.
"Дрова горять, і від цієї пічки йде тепло. І їсти готуємо на пічці", — показує жінка.
Воду, каже Надія, набирає зі свердловини. Маленька гордість жінки — колекція підків. Пам'ять про її чоловіка — Віктора.
"Одна — велика, як дід казав, з Німеччини кінь був — величезний, є і зовсім маленька. Всього — 11. А щастя — хтозна скільки?", — посміхається Надія.
Аптек у селі немає, автобуси не ходять, іноді волонтери привозять гуманітарну допомогу.
Крупою з гуманітарки, каже Надія, вона годує шістьох своїх курей та півня.
"Ми теля тримали маленького, а зараз курей. У мене, два — "кабінети". В одному несуться, в іншому ночують", — каже Надія.
Живе, говорить Надія, сподіванням на мир. На цьогорічний врожай надій немає, але садить.
"Часник посадила, та чи він буде, не знаю. Як дощів не буде, і не буде нічого. І цибулі посадила дві грядки", — говорить вона.
Колись Щурове було мальовничим і привабливим для відпочивальників, розказує Надія. Вона багато років пропрацювала кухарем на турбазі.
"42 роки працювала, пенсія мінімальна. Зараз я отримую — 4500 тисячі гривень. Поки хата ціла, нікуди не поїду. Ох, я хочу, щоб воно все закінчилося, швидше. Сил немає вже жити у такому страху. Спати лягаєш, думаєш: чи проснешся?", — зазначила Надія.
Зараз у Щуровому, за даними зі старостату, живе близько 30 людей, до повномасштабної війни було — 300. Фронту звідси — за 20 кілометрів.
Що відомо про село Щурове на Донеччині: окупація, звільнення, наближення фронту на Лиманщині
Село Щурове на Донеччині було відоме як курорт посеред хвойного лісу на березі Сіверського Дінця. До 2000-х років тут були розташовані більш як 70 турбаз, пансіонатів та дитячих таборів. Бази відпочинку почали занепадати після приватизації підприємств та російського вторгнення у 2014 році.
У зв'язку з наступом росіян у травні та червні 2022 року на Лиманщині йшли тяжкі бої, Щурове було окуповане. 16 вересня 2022 року село звільнили Сили оборони України. Розмінування територій досі триває.
За даними сільського старости Анатолія Кличкова, Щурове перебуває за 20 кілометрів від лінії фронту.
