Танкісти 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади під час одного із боїв в районі Часового Яру під ударами десятка російських дронів та на охопленому полум'ям танку виконали завдання. Як розповіли військові, тоді їм довелося стріляли наосліп та вдалося уразити укріплення армії РФ. Як бійці згадують цей бій, чи всі вижили тоді та як екіпаж танку прикриває піхоту на фронті — у матеріалі.
"Танчик горить, я нічого не бачу, в мене в тримлексі просто полум'я, гілки дерев та каміння. Починається перший постріл, і це вже йде адреналіновий раж, коли машина починає просто без зупинки стріляти. Вісім секунд досил снаряда. Не знаю, як почували себе супротивники. Я сподіваюсь, їм було настільки страшно, що вони більше ніколи з тих підвалів не вилазили", — згадує механік-водій танка 56 ОМПБр Роман.
Танкіст 56 окремої мотопіхотної бригади Роман згадує один з боїв під Часовим Яром. Каже, тоді в їхній танк влучили з десяток дронів російської армії.
"Десь на шостій FPV ми доїхали. Почали працювати. Почали вражати будівлі, які були поставлені. Після другого пострілу танчик потух спереду. Відпрацювали шість чи сім штук", — згадує Роман.
Головний сержант першої танкової роти 56 ОМПБр Андрій говорить, екіпаж танка прикриває піхоту.
"Ми коли виїжджаємо, ми прикриваємо піхоту. Коли вона бачить роботу танка, вона вилазить зі своїх окопів і починає працювати по противнику. Пряме наведення — тут вже залежно від ситуації. Якщо вони тобі дадуть коридорчик, щоб відпрацював і відкотився. Заїхати можна по різному. Можна і на метр заїхати. Дуже це небезпечно. Треба мати "стальні яйця", — говорить головний сержант першої танкової роти 56 ОМПБр Андрій.
Вже на зворотному шляху, згадує Роман, двоє членів екіпажу отримали поранення. Та всі повернулися живі.
"Ми їхали ледь-ледь, на третій передачі. Може якісь 20 кілометрів на годину. Ми кілометрів на 8-10 відкотилися. Командир з навідником вилізли з люків по похідному, щоб допомагати мені їхати. Догнала нас ще одна FPV, влучила в башту. Врятували ціпки, навішані на зозулі. Я був впевнений, що я виїду. Я не збирався там лишатись", — згадує Роман.
Романові 25 років, понад три він у війську. Та мріє повернутись у свій рідний Маріуполь — на танку.
"Моя будівля була на краю міста, дев'ятиповерхівка з траси, як дорога з Широкиного. В неї танки працювали прямим наведенням. Від мого під'їзду самі руїни залишилися. Я дуже хотів би брати участь у звільненні мого міста. Я добре його знаю. Я знаю, де їздити. І можна було б дуже добре попрацювати", — зазначив Роман.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.