21-річна Олена на псевдо "Сантехнік" — командирка стрілецького відділення 111-ї бригади Територіальної оборони ЗСУ. На фронті півтора року, сама родом зі Львівщини, нині — на Донеччині.
Позивний "Сантехнік" отримала через професію: раніше вчилася на слюсаря-сантехніка. На початку повномасштабної війни волонтерила. Потім доброволицею пішла до військкомату.
Про те, чому пішла воювати у 19, як брала у полон окупантів, чим завоювала повагу побратимів та що найбільше дратує у спілкуванні з цивільними — Олена розповіла Суспільне Донбас.
Автомат та косметичка — такий окопний побут піхотинки Олени. Їй 21 рік, у війську вона з 19-ти. Як розповіла жінка, до військкомату, пішла сама, таємно від мами.
"Найважче було в цьому рішенні — сказати близьким. У мене з близьких — лише мама, я одна дитина в сім'ї. Це сприймалося нею доволі важко. Це було дуже складно. "Мамо, там зараз у Львові в нас штурмова набирається, в "Лють" — я можу туди потрапити". Мама така: "угу". "Так, що я трішки повчуся, в навчальні центри там якісь потраплю, два-три місяці?" Мама така: "Добре", — згадує військовослужбовиця.
Спершу, було навчання, потім — інженерна рота, згодом — бойовий підрозділ, розказує Олена. Зараз вона — командирка стрілецького відділення.
"Я приїжджаю: і я — командир стрілецького відділення! Я ж мріяла про це! Розумію, що, в принципі, моя мрія здійснилася — я потрапила туди, куди хотіла", — ділиться Олена.
Служба на рівних: ставлення з боку чоловіків-військових
"Дуже довго мене хлопці також не пускали на позиції. Все починалося копанням окопів на третій лінії. Це було для того, щоб "може, дівчинко, додай обороти. Тобі не потрібно". Потім такі: "блін, а вона копає". Я стараюся. "Манікюр де, Лєна?" — Нема нічого, кажу. "Спина?". Я тоді зрозуміла, наскільки це важко, це реально важко", — розповіла військовослужбовиця 111 бригади ТрО Олена з позивним "Сантехнік".
Зауважує, що на війні намагається виконувати всі завдання на рівні з чоловіками. Запевняє, що інстинкт самозбереження в неї є та й бігає вона швидко.
"Хлопці мене поважають, як "свого". Були моменти — переживали, що почнеться мінометний обстріл або РСЗВРеакти́вна систе́ма залпового вогню́ буде працювати, й мене це може загнати в ступор. Здивувалися, що бігаю швидко. Зараз я разом із хлопцями стараюся виходити. Рвуся на цю першу лінію, якщо чесно, але командування таке, все одно: "Ну, дівчинко!" — зізнається Олена.
Бувало таке, додає вона, що брали в полон російського солдата.
"Звичайний стрілець, мобілізований з республіки Хакасія, якщо не помиляюся. Я така дивлюсь на карті: ти до нас майже 5 тисяч кілометрів топав. Ти серйозно? Він був готовий морально вже здатися. На що я йому: "Ти хочеш жити — здаєшся, а я хочу жити — тому перебуваю тут", — розповідає військовослужбовиця на псевдо "Сантехнік".
Чому Сантехнік та як хатні тварини "палять" позиції
Ситуація на напрямку, де Олена спільно з побратимами тримає позиції, непроста, розповідає жінка. Тварини, яких місцеві залишили, коли виїжджали, шукають до кого прибитися. І це не завжди на користь військовим, зазначає вона.
"Ворог періодично використовує по нас системи реактивного залпового вогню. Доволі прицільно працюють. Дуже велика кількість їхніх "очей" у небі. Ми зранку на позиціях, й у нас "будильник" — ми знаємо, хто нас розбудить. Прокидаємося від "скидів" уже. Тварини — це проблема зараз на позиціях. Прибиваються — це демаскує позиції. У нас був випадок, троє цуценят — всі троє "задвохсотилися"Військовий жаргон. Вантаж 200 — так називають тіла загиблих на війні. "Двохсоті" — загиблі на фронті. скидами. Ворог бачить і ганяється за ними з дронами", — розказала військова з позивним Сантехнік.
Позивний "Сантехнік" виник через професію, розказує командирка стрілецького відділення 111-ї бригади Територіальної оборони ЗСУ. Вона не проти, що є приводом для жартів серед побратимів.
"За освітою я — слюсар-сантехнік третього розряду. Звідки й пішов мій позивний — "Сантехнік". З дитинства товаришувала з хлопцями, тому компанію вибирала таку, щоб мені було цікаво. Оце, що хлопці оцінюють. Кажуть, ми зранку встаємо: у "Сантехніка" одна задача — бровки треба підмалювати. Нумо, "Сантехнік", будівництво та інженерія, якраз добре бровки малює, рівно — молодець, дівчинко. У них постійно ці жарти", — ділиться Олена.
Чи повернеться до цивільного життя
У відпустці Олена була рік тому, але зізнається, за домом не сумує.
"Мені нема, що там робити, немає, з ким поспілкуватися. Зараз просто тисяча тупих питань піде: "А коли це все закінчиться?", "А як там?", "А шо там?", "А страшно?", "А ти не боїшся?". Ну, реально: боюся. Тригерить, звичайно ж це — "угу-гу-гу", "м-м-м", — пояснює військовослужбовиця.
Вдома на Львівщині на Олену чекає мама. До мирного життя повернутися буде непросто, зауважує молода жінка.
"Взагалі в мене в планах було здобути вищу військову освіту. Тобто реально зайнятися — повністю влитися у військову справу. До цивільного життя повернутися буде складно", — зазначає командирка стрілецького відділення.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram