У родині Костюченків з села Вільне, що третій рік в окупації, понад сто років існує традиція виконувати українських народних пісень під гармошку. Три покоління чоловіків у сім'ї чоловіки акомпанують співам, хоча жоден не мав музичної грамоти, а інструмент опановував самостійно.
Чому музики запропонували занести родинну традицію до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини та які пісні співають — подробиці в матеріалі Суспільне Донбас.
"Вільненські музики" — так називає себе родина Костюченко з села Вільне Волноваського району Донецької області. Після окупації рідного села під час повномасштабного вторгнення РФ вони переїхали на Полтавщину.
Як розповідає Олена Конюшок, першим гармоністом у їхній родині був її прадід по батьковій лінії Назар Сисойович. Нині на інструменті грає його онук Анатолій.
"Співаємо те, що грає батько. Підспівуємо йому, стихійно — часто без репетиції. Нотної грамоти він не знає, все грає на слух. Так само не навчалися ані батько його, ані дід, але їх грати кликали на усі сільські свята і весілля. Батько вже гармоніст у третьому поколінні. На Полтавщину гармошку з дому не забрали, але купили вже нову й у нас відкрилося нове дихання, почали записувати різні пісні — відродили сімейну традицію", — розповідає Олена.
Чи стане родинна традиція нематеріальною культурною спадщиною
Співати під гармонь — це родинна традицієя, якій вже понад сто років, додає жінка. Саме тому сестри Олена та Світлана ініціювали визнати її елементом нематеріальної культурної спадщини Хлібодарівської сільської територіальної громади Донецької області.
"Батько на слух може зіграти будь-яку мелодію. Наприклад, "Наурська", "Полька", "Яблучко", "Криниця" передаються з покоління до покоління і вже багато десятиліть живуть в нашій родині Костюченків. Манера гри своєрідна, вона також передається крізь роки", — аргументує Олена.
Обласна конкурсна комісія розглянула пропозицію та надала рекомендації з доопрацювання заявки.
Як пояснила Олена, аргументували тим, що, начебто, гармонь, бубни та пісня "Яблучко" не характерні для української культури.
"Ми багато вивчали й переконували комісію, що "Яблучко" — українська народна пісня, а "Московія" її поцупила, як завжди. Під час заходів, ярмарок розказуємо людям про історію походження цієї пісні, що вона українська. Для нас вона цінна ще тим, що тато вчився грати на гармошці саме з цієї пісні", — розповіла сестра Олени Світлана Фоменко.
До обласної комісії на розгляд надійшли шість елементів, чотири з них затверджені, дві — серед яких і "Вільненські музики" — відправлені на доопрацювання і будуть розглянуті повторно на наступному засіданні. Його планують провести в серпні. Про це Суспільне Донбас розповіла директорка Донецького обласного навчально-методичного центру культури Наталія Армяновська.
"Комісія рекомендувала родині переглянути репертуар, лишити в репертуарі традиційні зразки мелодій. Чітко визначитися з напрямком збереження елементу нематеріальної культурної спадщини, а також дослідити походження інструментів, які входять до складу родинних музик — гармоніка, ложки — має бути експертна думка, оскільки зараз ми маємо дуже ретельно все перевіряти зі зрозумілих причин. Усе варто дослідити, якщо потрібно, відкоригувати аби цей прояв занести до обласного переліку НКСнематеріальної культурної спадщини. А загалом, ініціатива дуже цікава, родина активна і творча. Вболіваємо за них", — розказала Наталія Армяновська, яка також є членкинею комісії обласного реєстру НКС.
Популяризують українську Донеччину та мріють про повернення додому
У родині з Вільного найстаршому музиці понад 80 років, наймолодшому — чотири з половиною. Нині чотирнадцять членів родини живуть у трьох будинках у Сонячному Полтавської області. Батьки й дідусь змогли туди виїхати лише після пів року перебування в окупації.
У новій сільській громаді "Вільненські музики" також долучаються до різноманітних заходів, де виконують як фольклорні пісні, так і власного авторства.
"Ми не тільки відроджуємо, зберігаємо, а ще й пишемо самі пісні. Де ми не виступали, завжди говоримо, що ми з Донеччини. Вбачаємо в цьому навіть свою місію — розвінчувати, зокрема стереотипи, які створювала Росія протягом багатьох років про людей зі сходу.
"Всі дивуються, що ми співаємо українські народні пісні, навіть такі, які тут не чули. Наприклад, нещодавно ми відродили пісню "Криниця". Тато згадав, я її у жодному джерелі не знайшла. Усіх запрошуємо після деокупації у наше село, щоб показувати людям справжню українську Донеччину", — підкреслила Олена.
Після деокупації Вільного Хлібодарської громади, родина Костюченків мріє повернутися в рідне село на Донеччину.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram