"Я бачу мирних людей, життя яких зруйнували". Британець "Соло" боронить Україну: історія бійця інтернаціонального легіону

Ексклюзивно

Продав бургерну у Великій Британії та приїхав воювати до України. Піхотинець на псевдо "Соло" — у Інтернаціональному легіоні. До України приїхав в березні 2022 року. Брав участь у звільненні Харківщини, в боях під Бахмутом. Як відреагувала його родина, як його вразили українські бабусі та чому як командир групи снайперів бере до себе британців та американців — чоловік розказав в інтерв'ю.

Суспільне Донбас публікує монолог британця, який вирішив стати на захист України і нині планує залишитись тут не лише до перемоги — назавжди.

Коли я приїхав сюди, у мене не було жодного враження про те, що таке Україна. Але це прекрасна країна. Люди дуже хороші. Вони заслуговують, аби за них битися. Світ має допомагати більше.
"Соло"боєць з Великої Британії
Звучить жахливо, але все, що я знав про Україну до приїзду сюди — це футбольна команда "Динамо" (Київ). Я не знав, як існує Київ чи інші міста, де ми були. Я ніколи не чув про Куп'янськ. Я ніколи не чув про жодне із цих місць.

Британський піхотинець

Я — колишній британський піхотинець, я служив у британській армії стрільцем, марксменом, а потім мінометником у своєму полку. Я приїхав сюди, бо бачив по телебаченню, що багато молодих людей залучено. Коли я побачив тренування українських солдатів, я зрозумів, що потрібні люди, аби допомагати їх тренувати.

Боєць третього Інтернаціонального легіону на псевдо "Соло", Донецька область. Фото: Суспільне Донбас

Країна просто потребувала допомоги. Потрібні були люди з досвідом, потрібно було більше людей. Просто потрібні були люди, які прийдуть на допомогу, що я й багато моїх друзів і зробили.

Спочатку я приїхав сюди на пару тижнів. Але це затягнулося на пару місяців. А тепер це пара років. Я пройшов шлях від допомоги у тренуванні до того, що б’юся на лінії фронту разом з усіма.

О, Боже. Перше, що я побачив, коли приїхав в Україну, — це багатокілометрові колони біженців, що намагалися втекти. Люди в машинах – повсюди. Діти, люди в сльозах, – ті, які зараз евакуювались до Польщі. Серце розривалося, коли я бачив всіх цих людей, яких вигнали з їхніх домів тільки тому, що хтось вирішив вторгнутися в їхню країну.
Біженці, Ужгород, Закарпатська область. Біженці з України на кордоні зі Словаччиною, 26 лютого 2022 року, ілюстративне фото: УНІАН

Я все своє життя був солдатом. Коли я у Великій Британії звільнився з армії, я завжди за нею сумував. У мене був свій бізнес, так що я не припиняв працювати. І коли це сталося, я подумав, що я можу приїхати і допомогти.

Спершу моя мама не була здивована. Вона сказала: “Я знала, що ти поїдеш”. Мій тато був трохи шокований. Мій син сказав приблизно: “О, Боже! Мій тато збирається померти!”. Але ми довели, що це не так.

У мене була бургерна. Ресторан фаст-фуду. Я ним володів і продав його, щоби приїхати в Україну. Я все залишив і приїхав сюди.

Харків та Бахмут

Ми приїхали в Харків, аби захищати його. Господи Ісусе! Я нічого подібного в житті не бачив! Він був зруйнований, все було зруйноване. Пожежі всюди. Як тільки в'їжджаєш у Харків, єдиний запах, який ти чуєш, — це запах гару й пороху. Руйнування всюди. Там зовсім не було людей. Тільки військові або поліція “літали” всюди, намагаючись зупинити вогонь або очистити дороги, прибрати розбиті машини, витягнути людей з-під зруйнованих будинків. І тіла — всюди. Тіла цивільних, тіла військових, тіла — сюди. Це було жахливо.

У Харкові я починав. Потім були Куп’янськ, Новоселівське і далі — всюди були штурми. Штурм — і назад, штурм — і назад.

Найбільш страшне? Ой, Боже! (каже це українською — ред.) Я не знаю. Можливо, коли ми з другом були у вирві від танкового снаряда, — це було доволі страшно. Я не знаю. Я не був наляканий. Я дивний. Мені подобається бути серед цих хлопців, жити цим життям. Це дивно, але я насолоджуюся в армії. Це адреналін. Може це дивно, але я цим насолоджуюся.

Бахмут, Донецька область, червень 2022 року. Зруйнований через обстріли багатоквартирний будинок у Бахмуті, Донецька область, 4 червня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Я був трохи занепокоєний, коли ми відправилися у Бахмут. Я думав, там мені й кінець, це мій останній час. Я тут і залишуся. Але коли ми вийшли звідти, це було жахливо, але ми зробили свою роботу. Кожен знає, що коли ти відступаєш – це великий ризик, ти можеш загинути.

Пару разів у мене були несерйозні поранення — ребра, пах. Я був у шпиталі кілька разів. І звісно, повертався. Дуже швидко тікав зі шпиталю і повертався назад.

Снайпер

Я командир своєї групи. Я марксмен (в англійській мові марксмен — це точний стрілець у підрозділі, який оперує напівавтоматичною гвинтівкою). Я використовую М14, яка гарно працює між 1000 та 1100 метрів. Далі вона не дуже добра. Але це дуже хороша гвинтівка, вона з США.

Це гвинтівка часів війни у В’єтнамі з 1966 року. Вона дещо модернізована. Частину купив сам, частину мені прислав друг з США, дещо мені купив українець з Харкова, приціл придбала сім’я з Харкова за нашу допомогу їм, коли моя гвинтівка була пошкоджена.

Боєць третього Інтернаціонального легіону на псевдо "Соло", Донецька область. Фото: Суспільне Донбас

Ми здружилися з хлопцями. Ми проводимо разом багато часу. Ми стали не просто солдатами, що знають один одного, ми стали маленькою сім’єю. Ми живемо, воюємо, їмо й п’ємо разом. Мати в команді людей, яким ти довіряєш, з якими працював, які здатні зробити роботу, — це ключове.

Ви не можете просто зібрати групу людей і сказати їм виконувати задачі. Це неможливо. Всі загинуть. Треба вчитися, тренуватися, дивитися, як всі взаємодіють. Я знаю, що мій друг позаду мене зробить свою роботу. А інший хлопець переді мною – зробить свою. В нашій команді зараз ніхто не збирається додому. Жодної людини.

Аби долучитися до моєї команди, ти маєш бути британцем або американцем. Звучить насправді жахливо. Я не маю не меті мати лише британців та американців у команді. Це через те, що у нас однакова ментальність, ми робимо однакову роботу, ми розуміємо один одного — і це дуже просто на полі бою.

Коли я слухаю рацію, я розумію кожного зі своїх людей. Якби це були люди, наприклад, з Колумбії чи Іспанії — вони не розуміють всіх англійських команд і всього, що відбувається. Так ти можеш втратити розуміння, що відбувається навколо. Тож мати людей, чия перша мова англійська, — це ключова умова, щоби бути частиною нашої команди.

Тренуватися щодня – це життєво необхідно. Ти робиш ті самі речі знову і знову — це може стати нудним. Але це те, що мені казав мій колишній командир, і це я роблю зі своєю командою: повторювати знову і знову, і знову. Щоби це просто стало другою натурою. Просто робити це постійно. Ми не зупиняємося. Ми працюємо кожного дня тижня. Якщо ми не воюємо, ми тренуємося.

Боєць третього Інтернаціонального легіону на псевдо "Соло", Донецька область. Фото: Суспільне Донбас

Бабушки

Ми тут не тільки, щоб битися, але й допомагати сім’ям. Ми ж не тільки солдати. Якщо десь пожежа, ми допоможемо загасити вогонь.

Бабушки неймовірні! (говорить "бабушки" українською — ред.). Бабушки готують для нас. Ми тут, аби допомагати і їм також. Ми знайомимося із людьми. Ми інтегруємося. Я не збираюся полишати цю країну, я залишуся тут на все життя.

Тут насправді мирні люди, вони не військові. Це милі сім’ї з дітьми. З нормальним життям, до того, як все зруйнували. Люди тут задовольняються малим. І навіть це мале у них зруйнували. Це обурює.

Люди виїжджають з країни, а солдати приїжджають. Це складно, я розумію, що не кожен може бути солдатом. Ми приїхали сюди, бо ми можемо робити цю роботу. Цивільні не мають воювати, це мають бути ті, хто підходить бути солдатом. Ми – ті, кого потребує ця країна.

Багато українських хлопців взяли зброю в руки, і вони одні з найкращих солдатів, яких можна уявити. Я працював з деякими дуже, дуже хорошими хлопцями.

Деякі бійці просто феноменальні. Ніхто у Великій Британії не може сказати, що воював у такій війні, як ця. Ніхто з мого колишнього підрозділу ніколи не робив того, що я тут роблю. У нас завжди була найкраща зброя, у нас завжди було домінування в повітрі, ми завжди мали ракети тощо. Мої колишні товариші по службі могли би втекти, мої старі друзі могли би не витримати в окопах того, що ми витримуємо. Вони би цього не змогли.

Боєць третього Інтернаціонального легіону на псевдо "Соло", Донецька область. Кадр з відео Суспільне Донбас

Я залишатимусь тут до нашої перемоги. До кінця. Я залишаюся до кінця. Цю роботу треба закінчити і ми не збираємося здаватися. Я люблю цю країну.

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram