Напередодні Дня Незалежності Суспільне Донбас поспілкувалось з українськими захисниками, які добровільно пішли на війну і боронять Батьківщину на Донбасі. Питали: що для них означає українська незалежність і як ухвалили рішення стати до зброї, аби виборювати її на фронті. Що відповіли та які бажання мають на "після перемоги" — читайте у матеріалі.
Микола на позивний "Філософ" у мирному житті працював у Києві інженером-випробувачем у лабораторії, де випробовували гальмівні системи для трамваїв, тролейбусів, автобусів та вантажівок. Раніше ніколи не бував на сході України, а зараз він медик у Першому добровольчому мобільному шпиталі імені Миколи Пирогова. Вдома на "Філософа" чекає мама.
Для мене незалежність — це, в першу чергу, спосіб життя та вибір людини. Коли є особистісні свободи, коли вони розширюються, є шлях до розвитку. Для мене незалежність — це також нація, але не лише населення, а і спадщина — культурна, наукова, історична. І незалежність — це свідома можливість нації розвиватись в тому напрямку, в якому люди самі обирають.
Мотивація
Для нас, українців, це історичний шанс нарешті відбитись від Москви, закріпити свою незалежність і право свого вибору. І я максимально хотів бути у це залученим. У мене навіть не було думок, їхати кудись за кордон, або відсиджуватись.
Пам’ятаю, це було у травні 2022 року, коли Україні ще не дали ні Himars, та й із озброєнням було дуже важко, і окупанти стояли під Слов’янськом. Ми везли пораненого хлопця і в нього під час евакуації тричі зупинялось серце — двічі в автомобілі і один раз вже в лікарні.
І оскільки ми займаємось евакуацією, ми фіксуємо кожного пораненого. І вже на ранок, коли ми відвозили його у військовий шпиталь вже стабільного, і виявилось що саме в цей день у нього було день народження, йому виповнилось 24 роки. Ми зупинились, взяли йому тортик, сік, привітали його, і з такими подарунками відвезли до шпиталю
"Найперше, що я хочу зробити після перемоги — поплавати в Атлантичному океані".
Аеророзвідник Ігор у мирному житті працював у галузі ІТ. До війни почав готуватись у 2014 році, коли РФ анексувала Крим та окупувала частину Донеччини та Луганщини. З початком повномасштабного вторгнення почав шукати підрозділ, в якому міг би бути максимально корисним.
Незалежність — це можливість жити у вільній демократичній країні, будувати своє життя, економіку, навчатись та займатись тим, чим хочемо. Це шлях у цивілізований світ. Ця війна триває не перший рік, це війна, яка йде вже 300 років. І коли почала загострюватись ситуація в Криму та на Донбасі, стало зрозуміло, що вони нас не полишать у спокої. Марно було сподіватись, що ми будемо там смажить шашлики.
Мотивація
Я суто цивільна мирна людина, класичний "піджак", я навіть не служив в армії — не "мотав срочку". Захоплювався військовими іграми, ми брали певну участь в русі ТрО, коли воно тільки зароджувалось у 2015-2016 роках у Києві, брали участь у навчаннях. Туди прийшли вмотивовані люди, які знали, що робить. Ще у 2014 році, я казав, що всі посидять в окопах, бо москалі не підуть просто так.
Я був морально готовий, що прийдеться повоювати. Я шукав, як себе реалізувати максимально якісно, бо я вже застарий. Я стара, хвора людина з букетом хвороб, і йти в якусь штурмову бригаду — це безглуздя, бо з мене толку там не буде. Я знайшов хлопців, які займаються корисною справою, і ми зараз змінюємо цю війну та її правила.
Дома мене чекають дружина, діти зараз в Німеччині, я сподіваюсь, що вони повернуться. Після перемоги я хочу поїхати в Крим на море, може, ще кудись. Дуже скучив за морем.
Військовий із позивним "Адвокат" зараз перебуває на Донеччині. У мирному житті він працював адвокатом в Києві. Дома на нього чекають дружина та дитина.
Незалежність — це свобода дій, можливість поводитись відповідно до своїх волевиявлень, які є загальноприйнятими та не порушують прав інших людей.
Мотивація
У мирному житті я був адвокатом і захищав своїх клієнтів у суді. Але коли ворог прийшов на нашу землю з автоматом — тут вже захист повинен бути відповідним - потрібно брати до рук зброю.
Після перемоги, я хочу відвідати дітей своїх загиблих побратимів, і розказати їм про їхніх батьків, про те, що вони були справжніми героями. Багато з ким ми починали разом з перших днів війни. З їхніми дітьми я спілкуюсь і зараз, і хочу, щоб вони знали, що їхні батьки були прикладом, і вони ними мають пишатись. Вони віддали своє життя за захист України.
Художник Артур Новіков з Краматорська. Давно, каже, готувався стати на захист Батьківщини. І 24 лютого ухвалив рішення піти на війну. Нині він б'ється із російськими окупантами, що прийшли на його землю, на фронті. Вдома на Артура чекають батьки та кохана.
Незалежність — це воля. У нас це прописано на генному коді. Коли нам кажуть, що ми “одіннарод” — можливо, ми асимілювалися десь, і це не тільки про мову, а й про бажання “наваритися”. Але ж є воля, є ті хлопці, які самі пішли на війну, які кожного дня ціною власного життя її виборюють.
Всі трохи забули, що в країні війна. Типу “я свої 100 гривень задонатив”, — і все кожен живе своїм життям. За моїми відчуттями — потрібно всім українцям зрозуміти, що ми на межі життя і смерті усі. Щоб бути громадянином, щоб мати право голосувати, обирати в майбутньому мерів, депутатів — кожен має мати хоча б внутрішнє право на це. Задати собі питання: “що ти, як громадянин, робиш зараз аби подолати зовнішнього агресора?
Мотивація
У мене не було жодних ілюзій. Я знав, що буде продовження тієї війни, яку розпочав Путін на Донбасі. Я для себе вже підрахував, що то станеться 23-го лютого. Коли мене батько перепитав, що я буду робити, — моя відповідь була: я нікуди не їду, я йду на війну захищати країну. Я морально себе до цього готував. Але це було важко.
Я хочу створити родину, хочу дітей. Мене вдома (зараз вона не в Краматорську в Чернівцях) чекає кохана. Батьки також переживають і чекають.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram