"Він мене оберігає". Історія дружини військового, яка дочекалася його з полону, і допомагає в тилу, поки він на фронті

. Фото: Лія Русик

Маріуполька Оксана Дубик разом з батьком наразі живе в модульному містечку на Сихові у Львові. Вона активно займається волонтерством на користь Збройних сил України. Допомагає взводу, яким керує її чоловік-азовець, який у грудні минулого року був звільнений з російського полону.

Про те як пішки виходила з Маріуполя, а свій 55-річний ювілей зустріла сидячі на верхній полиці евакуаційного потягу. Про те, як влаштувалась у модульному містечку у Львові і як підібрала кошеня у Львові через провину до улюбленця, що лишився в окупації. А також: що давало сил боротися за пораненого чоловіка, який понад пів року провів у катівнях окупантів та чому вона вже не повернеться жити у рідне місто жінка розповіла Суспільному Донбас.

"На нашому будинку в Маріуполі у 2014 році майорів синьо-жовтий прапор. Коли сусіди хотіли його зняти, чоловік сказав: "Хто зніме — зарубаю!" Ніхто не посмів".

"Компактне" життя у модульному будиночку

Дитячий майданчик у дворі модульного містечка для переселенців у Львові. Фото: Лія Русик

Квіти біля модульного будиночка, де живе переселенка з Маріуполя Оксана Дубик. Фото: Лія Русик

Оксана Дубик. Львів. 2023 рік. Фото: Лія Русик

У пані Оксани вузенька кімната — така як і решта у цьому модульному містечку на Сихові. Стіл, шафа і два двоярусні ліжка — це всі зручності на двох.

На столі стоїть орхідея — подарунок на день народження, каже переселенка.

Квітка у подарунок. Львів 2023 рік. Фото: Лія Русик

"23 березня у мене був день народження, тоді мені її й подарували. Торік у мене був ювілей — 55 років — ось його я, напевно, не забуду ніколи. Саме того дня я їхала в евакуаційному потязі до Львова. Було тісно, людей їхало багато. У всіх був свій клопіт і біль — люди рятувалися. Я сиділа на верхній полиці. Дістала ложку, відкрила червону ікру і сама їла. То були залишки того, що я закупила для гостей. Було гірко і сумно сприймати реальність", — розповідає маріуполька.

Оксана Дубик показує рюкзак, з яким виходила з Маріуполя. Він був складений завчасно, згадує, з 24 лютого 2022 року вони пробули в місті під обстрілами майже місяць. Лише 21 березня зважилися вибиратися з блокади пішки.

Цей рюкзак Оксана Дубик називає "щасливим". У ньому вона вивезла з Маріуполя нагороди чоловіка-атовця. Фото: Лія Русик

"Ішли по набережній, повз Азовсталь. Ми жили у самому пеклі. Цей наплічник вже негодний, але викинути його рука не підіймається. Кожна річ з Маріуполя для мене сакральна", — ділиться жінка.

У модульному містечку Оксана Дубик посилилася разом з батьком. Спочатку — це був тимчасовий літній будиночок на Сихові. Взимку їх перевели вже у двоповерховий, більш пристосований до життя в холодну пору року. Вигоди й кухня тут розташовані на кожному поверсі. Нове містечко звели поруч.

Модульне містечко на Сихові. Фото: Лія Русик

"Тут зручніше вже тим, що не треба у дощ чи холод бігти в душ, чи туалет на вулицю. І тепліше звісно. Як вимикали — світло загорталися в ковдри. Було холодно, але терпимо. Нам є з чим порівнювати, в Маріуполі було холодніше", — розповідає переселенка.

У двох вони були не довго, каже Оксана. Вже у Львові до них приєднався ще один мешканець — кіт Семен. Він спить на другому поверсі, біля валізи.

Львівській кіт Семен. Фото: Лія Русик

Кіт Семен іде коридором модульного будиночка на прогулянку. Фото: Лія Русик

"Якось поверталася з магазину, бачу — жіночка з сином пропонують кошеня "в добрі руки". А ми свого у Маріуполі після чергового масованого обстрілу не змогли знайти. Тепер відчуваю провину. Тому і взяла цього, він дуже схожий: і зовні, і характером. Обидва спокійні. Так само і назвала Семеном".

Полк "Азов", війна та полон: життя дружини військового

На стінах домашнього затишку додають дитячі малюнки. Їх приносять онуки, які живуть у цьому ж мікрорайоні Львова, розповідає маріуполька. А ще тут є сімейні фото. На одній чорно-білій світлині — щасливе подружжя Дубик — Оксана та Ігор з малими дітьми.

Родинне фото Оксани Дубик.

Пані Оксана розповідає, що у 2015 році чоловік вступив до лав полку "Азов". Ще до того у 2014 році, під час окупації Маріуполя, він партизанив на користь ЗСУ. Коли місто звільнили, він службу покинув, але повністю від військових справ не відійшов — підтримував зв'язок з ветеранами. Більше займався господарством, відкрив столярню, облаштував пасіку та розводив бджіл, згадує дружина.

З початком ескалації у 2022 році, лишатися осторонь знову не зміг, каже Оксана Дубик: "22 лютого торік ми ходили на "проукраїнський" мітинг, а вже 24-го — він пішов у військкомат, зброю отримав — 25-го лютого. Він прийшов по обіді додому сказав, що дали годину на збори. Зібрався і пішов".

Будинок родини. Маріуполь, весна 2023 рік. Фото: надала Оксана Дубик

Зв'язок з чоловіком вона мала до 28 лютого. Далі, каже, про нього дізнавалася через побратимів. 17 березня звісток більше не було і від них.

"17 травня Ігор вийшов з Азовсталі в полон. Того дня виходив госпіталь. У чоловіка було поранення ніг. З-під обстрілів його витягли двоє азовців", — згадує Оксана Дубик.

По приїзду до Львова переселенка разом з двома подругами з Маріуполя відкрила квіткову крамницю та регулярно долучалася до акцій на підтримку маріупольського гарнізону.

1 грудня відбувся черговий обмін полоненими між Україною та Росією. Це четвертий обмін, під час якого звільнили 50 українських захисників, серед них чоловіка Оксани Дубик — 59-річного Ігоря.

"Ще тиждень і вони померли б з голоду. Вага чоловіка була 45 кілограмів при зрості у 1 метр 80 сантиметрів"

"В Оленівці він лежав через поранення, тому їсти йому приносили. А хлопцям на прийняття їжі давали одну хвилину. Їжа — то був запарений гарячий комбікорм. Медичну допомогу не надавали" — розповідає дружина азовця.

Фото першої зустрічі Оксани та Ігоря, а також батька з дітьми. Фото: надала Оксана Дубик

У день звільнення він замовив принести йому кілька пачок масла, сиру, ковбаси різні й хліба, згадує маріуполька: "Попросив п'ять хлібин, а потім передзвонив за три хвилини й замовив п'ять батонів і буханець хліба".

Оксана Дубик за знущання з її чоловіка у полоні подала заяву в Європейський суд з прав людини. Розповідає, коли його представники побачили світлину її чоловіка військового, то сказали, що так люди виглядали після фашистських концтаборів.

Поки чоловік воює, дружина волонтерить

24-25 лютого вже цього року Ігор Дубик знову, як і рік тому, повернувся в стрій. Наразі він командир взводу й виконує бойові задачі на Донеччині.

Натомість дружина Оксана на замовлення чоловіка плете сітки для маскування військової автівки. За допомогою звернулася у волонтерський центр на Сихові, де їх плетуть переселенці разом з місцевими.

Оксана Дубик плете маскувальну сітку. Фото: Лія Русик

До того, каже волонтерка, збирала донати на снайперську гвинтівку та коптер. Днями вона повернулася з Чехії, де вже обрала і замовила безпілотник.

"Він вже скоро має прийти, і я його повезу чоловікові на схід. Це вже буде мій третій візит на Донеччину після 24 лютого 2022 року. Далі Покровська їхати чоловік не дозволяє", — ділиться маріуполька.

Про фронт та військові будні, чоловік не розповідає: "Нічого не каже, він мене оберігає".

Для збору коштів на потреби ЗСУ вона відкрила кілька рахунків, зокрема валютний. Війна триває, тому і потреби у бійців завжди є.

Оксана Дубик. Львів 2023 рік. Фото: Лія Русик

Оксана Дубик в кімнаті модульного містечка. Фото: Лія Русик

Повертатися до Маріуполя після його деокупації жінка не планує. Вона зізнається, що поряд з тими, хто зрадив її місто, вона не почуватиметься спокійно.

"Відбудовувати поїду, жити — навряд. Я їх видалила з телефону і з життя. Для мене зараз важлива мова. Я не перехожу на російську попри те, що нею розмовляла більшу частину свого життя. Ми вирішили з чоловіком — десь за містом знайдемо хатинку, займемось власною справою. На шматок хліба заробимо".