Сергій на псевдо "Шепіт" у свої 26 років — начальник прикордонної протитанкової застави. У прикордонній службі він — з 2020 року, відтоді як закінчив Національну академію державної прикордонної служби. Спершу — три роки — служив у Львівському прикордонному загоні, на кордоні з Польщею. Зараз — на Донеччині. Керує підрозділом операторів ударних безпілотників.
В одному з підрозділів на тому самому "гарячому" Костянтинівському напрямку, говорить Сергій, служить і його молодший 23-річний брат.
Сам — з Вінницької області, з міста Могилів-Подільський. Вдома, говорить, на нього чекає дівчина та батьки. Про свій перший бойовий досвід, участь у Курській операції та службу на Донеччині — Сергій розповів Суспільне Донбас.
Прикордонник Сергій згадує мирну роботу на Львівщині — на кордоні з Польщею.
"Це свідомий вибір. До того я навчався у військовому ліцеї. І пріоритетом там були військові спеціальності. Одна із яких прикордонник. Порівняно з тим, що ми робимо зараз, там було нудно. Затримували порушників, якихось нелегальних мігрантів", — розповідає Сергій.
Перший бойовий досвід здобув у серпні 2023 року на Луганщині.
"У нас було завдання закріпитися у "сірій зоні", тобто між нашими позиціями та позиціями противника. Зі своєю групою у 10 людей вийшли туди. Прибули ми туди вже ввечері, а зранку вже сусідню позицію почали штурмувати та нам дали команду на відхід. Відходили ми дуже довго, з пораненими. І в кінці вийшло так, що в одну машину залазило близько 30 чоловіків — восьмимісну. Я йшов в кінці і вже розумів, що я ніяк туди не залізу. Я просто застрибнув позаду на бампер, вчепився за дах і так їхав, доки збоку стріляли з міномета", — розповідає Сергій.
Сергій боронив і Харківщину, брав участь у Курській операції — там, згадує, взяв у полон окупанта.
"Ми взяли російського полоненого. І коли ми йшли, по нас почав працювати 120 міномет. Ми одразу до найближчого укриття, це такий вузенький бліндаж. По дорозі ми обидва відповідно перечепились один за одного", — розповідає Сергій.
"Я впав, він впав, і ми просто лежали на вході. Кажемо: "Можемо зайти?". Кажуть: "Та заходьте, ми трохи розсунемось". А я не встиг їм сказати, що я з полоненим. І так вийшло, що першим, хто до них зайшов, власне, людина у формі противника з червоними пов'язками. Одразу крики, одразу чую — знімається зі запобіжника автомат. Я кричу їм, що ні, це свої".
Сергій був піхотинцем, зараз командує підрозділом операторів ударних дронів. Навчався трохи більше як місяць. Тепер — на фронті на Донеччині, боронить на Костянтинівському напрямку.
"Ми працюємо в основному по піхоті та по укриттях, де ховається піхота. В нашому арсеналі — це одноразові FPV-дрони-камікадземаневрений безпілотник з камерою, керований через окуляри з видом від першої особи (FPV), який несе бойову частину та самознищується при ударі по меті, до яких примотується якийсь боєприпас на вибір", — говорить Сергій.
"Коли уражають, хвалю, кажу: красені, хлопці, нема слів". Особливо, коли прямо видно, як в бліндаж залітає, то прямо — радість. Бо коли видно, що вони влучили в противника і, є радість того, що нашим хлопцям не доведеться з ним перестрілюватися".
Керувати 26-річному Сергієві доводиться деколи удвічі старшими бійцями.
"Керувати завжди важко, бо у всіх завжди якісь свої проблеми. З одного боку — підлеглі зі своїми якимись потребами, зі своїми якимось особистим життям. З іншого боку, також є задачі, які ми маємо виконувати та доводиться якось між цим маневрувати", — каже військовослужбовець.
Молодший брат Сергія також служить у війську. Вдома на братів чекають батьки.
"Я б вже, напевно, хотів повернутися якось до мирного життя. І хотів би вже повністю сім'ю, одружитись. Зараз можливо, але хотілось би це вже зробити у мирній країні", — ділиться Сергій.
