21 травня виповнюється три роки з повної окупації Маріуполя російськими військами. Оборона тривала 86 діб. Це були дні, коли українські військові виявляли неабияку мужність і героїзм, каже 26-річний Лев Пашко на бойове псевдо "Хорус". Командир батальйону спецпризначення 12-ї бригади НГУ "Азов". У Маріуполі, тоді 22-річний боєць, отримав поранення у ногу. Брак ліків і одна пластянка каші на добу — такими запам'яталися ті дні на "Азовсталі" військовослужбовцеві. Потім був вихід у російський полон, чотири місяці в неволі — й обмін. За оборону Маріуполя "Хорус" отримав звання Героя України.
Про останні дні у Маріуполі та значення оборони міста в російсько-українській війні — Суспільне Донбас поговорило з військовим три роки потому.
Далі — пряма мова.
Початок війни
Початок війни був, як у кіно, як дощ, туман, сльота, чутно як літають або ракети, або літаки, десь виходи та приходи РСЗВреактивна система залпового вогню. І нічого не зрозуміло. Ми в ангарі, світанок. Посередині ангару стоїть мій пікап L200. Я залажу на кришу пікапа і, як Ленін з броньовика, кажу промову: "Панове, у нас є задачі, нам їх треба виконати. У вас є 10 хвилин зателефонувати близьким, сказати їм, що робити. Далі висуваємось на марш. Треба воювати". Люди тоді вперше зрозуміли, що їм робити.
У мене тоді було приблизно 80 людей, можливо, до сотні. Я пам'ятаю, як просто всі сиділи в телефонах і дивилися по пабліках: все, капець, Києв — вже там бої на Оболоні йдуть, Дніпра — немає, Харкова — немає, Одеси — немає, Крим — прорвали. І був страх не ситуації, не те, що літаки над нами літають чи ракети десь б'ють там, "Точки-У"тактичний ракетний комплекс. А страх був саме — за близьких.
Битва за Маріуполь
Я не можу привести жодного прикладу, історичної аналогії та подібних боїв, як в Маріуполі. Повне оточення, а оточення завжди — синонім низького бойового духу. Спочатку бойовий дух був на такій висоті. Нам було все одно. Танки поїдуть, чи літаки…
Битва за Маріуполь — це історично унікальна військова операція. А те, що зробив ГУРГоловне управління розвідки на гвинтокрилах — це унікальна історія у квадраті. Прорвати повітряну оборону в глибину на 100 кілометрів — у два шляхи туди-назад. Це з військового погляду, якщо ми беремо доктрини, статути, умови, розклад сил та засобів — це неможливо. Це історія, ніби "стрибнути з хмарочоса і вижити". Але вдалося.
Я спочатку не повірив, що це сталося, а потім особисто зустрів гвинтокрил. І обімлів. Це був ковток повітря. Ми вже на той час палили танки "Коктейлями Молотова"діє як запалювальний пристрій і кожен гранатомет, кожен ящик патронів, кожен ящик гранат — це вбитий окупант, це згоріла техніка.
Цивільні тоді самостійно багато самоорганізовувалися. Ми мали певні запаси їжі, води та ділились з ними. Противник обстрілював дуже хаотично і було багато поранених серед цивільних. І допомогу надавали, і евакуйовували більш в безпечні райони. Але, на жаль, росіяни зробили цивільних заручниками.
Жоден коридор, про який вони казали, не працював. Автівки розстрілювались на блокпостах, російська артилерія не обмежувала себе у відкритті вогню: цей цивільний будинок, або цей — немає різниці. От вони вирішують: там азовці — все, значить треба розстрілювати цю будівлю.
Оборона "Азовсталі"
В ніч з 14 на 15 квітня ми здійснювали прорив на "Азовсталь" — з правого берега на лівий. І в результаті потрапили під артобстріл — отримав поранення. Ліва нога, ліва рука, праве око, по торсу невелика кількість.
На той момент мене евакуювали, прооперували. Перша думка була, що ноги не буде, завдяки лікарю-хірургу, який мене оперував, це Герасименко Євгеній Петрович. Мені зберегли ногу, проте ані ходити, ані пересуватися я не міг. Не було шматків м'яса. Нога тоді була схожа на суповий набір. Зараз трошки краще, ніж суповий набір.
Поранені їли один пластиковий стаканчик каші — на добу. Антибіотиків, знеболювальних, перев'язувальних матеріалів було недостатньо. Операційну розбили. Я пам'ятаю, як просто на столі проводили ампутації кінцівок, крики, стогін.
Що допомагало триматися — це розуміння загальної мети. Росія розпочала вторгнення. У мене немає розуміння, а що б ми могли зробити інакше? Здатися? Скласти зброю? Продовжувати боротьбу.
Пам'ятаю, коли вже замкнулось кільце навколо Маріуполя і тоді вже був поранений, командир взводу розвідки спецпризначення, друг "Барс", сказав одну хорошу фразу: "Ми намагаємося себе продати дорожче". Люди просто йдуть на ризики, на надскладні вчинки. Так, я розумію, що можу загинути, можу отримати поранення або у полон потрапити — неважливо. Намагаємося себе продати дорожче — це така от самопожертва.
86 діб оборони Маріуполя
У Маріуполі 86 діб була оборона. І люди кожен день робили героїчні вчинки. Хтось — евакуйовував пораненого на спині. Офіцери управління підрозділу евакуйовували мене під обстрілом величезну кількість кілометрів на собі. Люди зупиняли російських спецпризначенців, бійці — бувши втрьох, а тих (окупантів — ред.) там — 20. Кожен день викочували техніку, засоби захисту. Кожен день — це був героїчний подвиг.
Я навчився ходити. Я коли друг Лемко забрав мене під своє крило вже на бойову роботу, то на той момент, я ще був з апаратом Єлізаровапристрій зовнішньої фіксації, який використовується в ортопедичній хірургії для подовження або зміни форми пошкоджених кісток руки або ноги; використовується як метод збереження кінцівок при лікуванні складних переломів і відкритих переломів кісток, на милицях. Особисто для мене це настільки очевидно, що — як це не повернутись? А що робити вдома?
Мені було дуже важко, коли почалась Запорізька компанія, я фізично не міг бути ані корисним, ані присутнім під час цієї компанії. І мені було дуже морально важко, що я лежу, азовець, якийсь там Герой України чи ще щось, але я зараз просто користі жодної не маю. Тому варіантів не було, треба вертатись.
Маріуполь… Це як у фільмі "Царство небесне"Американський художній фільм 2005 року, історичний епос. В основі сценарію фільму лежать вільно викладені історичні події, що передували Третьому хрестовому походу 1189–1192 років: війна між Єрусалимським королівством та Айюбідами й облога Єрусалиму Саладіном.. "Що для тебе Єрусалим? Все і нічого". Так само і Маріуполь. Це історія героїзму, подвигів, життя багатьох. Це ті вчинки, яких більше ніколи не буде, і сподіваюсь на це, так само і героїчних людей, таких, яких теж, на жаль, ніколи вже не буде.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram