Командир батальйону Нацгвардії з Кривого Рогу Олександр Химиченко загинув у вуличних боях під час оборони Маріуполя у квітні 2022-го. Його дружина Марина пригадала: востаннє говорила з чоловіком у березні. Відтоді з ним не було зв'язку, його вважали зниклим безвісти. Кохана шукала його понад два з половиною роки. Знайшла за збігом аналізу ДНК під час чергового обміну тілами у 2024-му.
Спогадами про загиблого чоловіка Марина Химиченко поділилася з кореспондентами Суспільного.
"Саша, відпишись мені обов'язково, мені сказали, що ти загинув"
За словами Марини, востаннє із Олександром вона бачилася 17 січня 2022 року: жінка була на навчанні, коли він зі своїм батальйоном вирушив у відрядження.
"8 лютого він виїжджав, мене тоді вдома не було. Сам зібрав речі й поїхав. Коли почалося вторгнення, він мені подзвонив, що війна, що кораблі російські зайшли, щоб я не хвилювалась, що все буде добре. Він казав, що дуже поганий зв'язок, якщо буде змога, я тобі зателефоную. Він мені міг телефонувати, а зв’язок обривається, а я не чую. По декілька днів зв’язку не було, але він намагався хоч повідомлення прислати, що живий, все добре", — пригадала Марина.
26 березня дружина спілкувалася з Олександром востаннє. Розповіла: тоді він її попередив, що зв’язку може не бути кілька днів.
"Сказав: "Ти мене обов’язково дочекайся додому". Я його дочекалась, тільки він загинув. Я його чекала два з половиною роки", — додала жінка.
За словами Марини, її чоловік не міг сидіти осторонь, коли його побратими помирають. Він був справжнім командиром.
"Вуличні бої, там, мені здається, неможливо вижити. Це я зараз розумію, коли він мені тоді сказав не хвилюватися, не буде довго зв'язку, він уже, напевне, знав, що він загине. Коли мені подзвонили, сказали, що його вбили, я йому написала: "Саша, відпишись мені обов'язково, мені сказали, що ти загинув". Це дуже страшно, коли ти людині пишеш повідомлення, а вона тобі не відповідає", — розповіла Марина.
"Був прикладом справжнього чоловіка"
Жінка зазначила: Олександр був надійним чоловіком та люблячим батьком. Він з дитинства мріяв стати командиром батальйону. Чоловік мав вищу військову освіту, жив своєю роботою. Його бажання здійснилося в 30 років, Олександр був дуже щасливим.
"Для мене він приклад, яким має бути чоловік, я поряд з ним себе почувала, як четверта дитина: надійно, спокійно. Дітей дуже любив, діти його дуже поважали. Він прийняв двох моїх дітей, і в нас є ще спільний син. Доньку ще він дуже хотів. Казав, що обов’язково, якщо повернеться... Не якщо, а "коли я повернусь, буде дочка". Батьки його до цього часу не можуть змиритись з утратою", — розповіла Марина.
Вона зазначила: тоді дуже схудла. Кілька місяців не могла нічого робити, "просто лежала, дивилась у стелю і чекала, що він все-таки подзвонить".
За словами жінки, їхньому сину було два роки, коли він бачив Олександра востаннє. Тата він пам’ятає тільки з фото та розповідей мами.
"Як у садочку питають, ким працюють мама та тато, то одна моя дитина сказала: " У мене тата немає, тато загинув", — розказала Марина.
Олександра Химиченка посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня
Першу державну нагороду, зазначила дружина, військовий отримав у 2015 році, коли виїздив до Маріуполя. Посмертно Олександру Химиченку надали звання "полковник" та нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Майдан у Кривому Розі перейменовано на честь загиблого військовослужбовця.
"Він завжди хотів отримати цей орден (Богдана Хмельницького, — ред.) При житті він казав, це щось треба значне зробити, але, на жаль, ціною життя він цей орден заслужив. А влітку 24-го перейменували площу Майдан перемоги на площу ім. Олександра Химиченка. І завжди, коли я їду там на роботу, я навіть розмовляю з ним, кажу: "Їду по твоїй площі". Син, ми ось їхали з садочка, каже: "Мама, тато бачить, як ти справляєшся, і він тобою пишається". Його вже немає, а я продовжую з ним жити по цей день", — додала Марина.
20 лютого Олександру Хомиченку мало б виповнитися 36 років. Він похований на Алеї слави центрального кладовища Кривого Рогу, поруч із побратимами, з якими загинув.
Авторка: Наталія Качуровська