Військовослужбовець 108-ї бригади тероборони з Дніпропетровщини з позивним Чечен на війні з 2014 року, починав з посади стрільця. З 2016-го — працює снайпером. За станом здоров`я чоловіка звільнили зі Збройних сил України у 2020 році. Але з початком повномасштабного вторгнення він повернувся на фронт.
Якими якостями повинен володіти снайпер, скільки займає підготовка та які небезпечні ситуації бувають на фронті — Чечен та його побратим з позивним Барс розповіли Суспільному.
"Снайпер — цінна людина. Снайпер — не лише влучний стрілок, він ще розвідник, коригувальник... На постріл впливає все: і вітер, і погодні умови, тиск, і навіть доходить до того, що треба згадувати фізику, географію. Це все має в голові бути. Раніше снайпери могли пересуватися та ходити повільно, ми нічого не боялися, нас ніхто не бачив. А зараз війна інша, війна дронів. Вони тебе одразу помічають, тож зараз снайперам важко", — розповів Чечен.
За його словами, для маскування використовують камуфляжну сітку. Перед виходом на завдання вивчають місцевість, підбирають форму. Працюють групами, де може бути троє, а то й четверо військових.
"Два стрілки — обов’язково. Є коригувальник. Якщо це пара — то це стрілок і коригувальник. Якщо це трійка — стрілок, коригувальник і кулеметник, який прикриває. Якщо четвертий — це людина, яка допомагає, якщо є поранений або ще щось", — говорить снайпер.
Барс зазначив: зазвичай після пострілу на "нулі" лежиш та не рухаєшся взагалі. Бо одразу починають запускати на пошук "Мавіки". Тоді доводиться завмирати хвилин на 20. Іноді доводиться не ворушитися до понад чотирьох годин.
"Зараз найбільший ризик — "пелюстки" (міни — ред.). Вони (військові РФ — ред.) зараз дуже багато розкидують "пелюсток". Був момент, коли посадку всю спалили, ми виходили звідти і нас засікли. Почали по нас працювати мінометом та АГС. Тікав я так швидко, що марафонець не пробіжить стільки по часу, як я... Ходили найбільше — вісім кілометрів лише в один бік. Зі спорядженням це важко", — сказав він.
Військовий додав: найголовніше — бути спокійним, аби руки не чесалися зайвий раз вистрілити.
"РЕБиЗасіб радіоелектронної боротьби допомагають. Це зайва вага, яку доводиться нести на собі. Але хочеться вижити — несеш. Раніше наш рюкзак складав кілограмів 15-18, зараз це може бути 25-30. Коли ми виходимо на бойові, організм виділяє адреналін, ти не відчуваєш вагу спорядження. Йдеш на страху, швидко, а втому відчуваєш, коли повертаєшся", — розповів Чечен.
За його словами, у військового снайпера є певні критерії. Він зазначив: має бути дуже добрий морально-психологічний стан, фізична підготовка. Влучної стрільби доводиться вчити: ази забирають пів року, далі постійні тренування. Аби досягти рівня, має минути щонайменше три роки.
"Мрії є. Повернутися додому — це найважливіше… живим. Хочу продовжувати свою кар’єру, навчати людей, мені це подобається", — сказав Чечен.
Він хоче після війни відкрити свою школу підготовки снайперів.
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро