50-річний криворіжець Сергій Попрієнко повернувся після експедиції з Антарктиди. Там понад рік він працював на станції "Академік Вернадський", забезпечував технічне обслуговування, ремонт та безперервну роботу електроенергетичного обладнання. Чоловік розповів: давно мріяв про цю місію, однак потрапити до неї вдалося лише з другого разу.
В яких умовах жив та працював у Антарктиді – Сергій Попрієнко розповів у інтерв'ю Суспільному.
Сергій Попрієнко розповідає, в експедицію потрапив не з першого разу, пройшов по конкурсу.
"Я подавався на 27-му кспедицію, а потрапив на 28-му, в основний склад. Працювали ми цілий рік", — каже він.
Чоловік за освітою інженер-механік, каже багато працював у промисловості Кривого Рогу.
"Мої обов'язки на станції, це забезпечення станції електроенергією, я дизеліст-електрик. В моїх обов'язках було обслуговування всієї електросистеми станції, обслуговування човнів, човнових двигунів, пересування спеціалістів і фахівців по акваторії аргентинських островів, це робота драйвером", – розповів Сергій.
Сергій розповідає, його робочий день розповчинався о 7 ранку, він оглядав та обслуговував прилади. Далі віз на човнах біологів або метеорологів по акваторії.
"Дослідження кожного року розширюються, розширюється їхня географія. На нашій станції було відкрито таке явище як озонова діра в 75 році. Цим і цінні ці дослідження, що вони безперервні в часі. Це дозволяє нам дослідити, як глобальне потепління, як воно відбувається. Прогнози не самі ліпші, бо міграція того ж пінгвіна джинту на підень свідчить про те, що дуже-дуже останні роки глобальне потепління сягнуло таких критичних значень", – каже чоловік.
Каже, цьогоріч біологам станції вдалось взяти 200 проб біопсії китів.
"Навіть таких рідкісних, як кити мінке і фінвал. Біолог знаменитий Вадим Ткаченко вистрілював у них спеціальним дротиком із тіпсом і цей дротик потрапляє в шкіру кита, вириває кусочок, невеликий, для кита абсолютно безболісно і випадає назад у воду. Цей аналіз потім заморожується і відправляється в лабораторії", – розповідає він.
Каже, найважчим для нього було стежити за тим, що відбувається з його рідними в Україні.
"Я не відключав сповіщення про тривоги, я знав що, коли і де, коли летять ракети. Я першим ділом взнавав, що тут робиться і в якому стані мої родичі, а прильоти були досить близько. Захворів і помер мій батько і я навіть не зміг на похоронах бути, нічого", – згадує чоловік.
Сергій Попрієнко каже, мріє ще побувати на станції.
"Коли ти від'їзджаєш, ти бачиш, щоб ти ще там зробив. Перші пів року, ти робиш, те що тобі кажуть, а другі пів року, ти робиш, те, що бачиш", – розповідає він.
Авторка – Наталія Качуровська
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро