Одне з прифронтових сіл на Донеччині розташоване за шість кілометрів від лінії зіткнення. З квітня населений пункт потерпав від обстрілів, зокрема російські військові бомбардували його з літаків.
Як живе прифронтове село на Донеччині, чого найбільше не вистачає жителям, та чому вони попри обстріли все ж не полишають свої домівки – у матеріалі Суспільного.
"Тут багато символічних речей"
Армія РФ не припиняє обстріли населеного пункту – без світла, води та зв’язку люди жили від серпня. Електропостачання змогли відновити вже у жовтні, а 8 березня 2023 року у селі запрацював мобільний зв’язок.
"Були обстріли навесні, а потім улітку з бомбардуванням з літаків були п’ятисоті авіабомби. Це дуже великий жах, авіабомба, яка має еквівалент вибухівки 500 кг. Знищували будівлі, які просто випаровувалися, від будівлі не залишилось нічого, навіть спогадів", – розповів військовослужбовець окремої бригади територіальної оборони Дніпра Андрій “Британець”.
Село перетворилося на руїну, а все населення звідси виїхало. Нині, за словами місцевих жителів, тут проживає не більше 46 людей.
"Деякі повертаються, але страшно, дуже страшно. Інколи намагаються повернутися, але черговий обстріл, і вони виїжджають знову. В чому символізм? Даху немає, стін немає, а там хрест, навіть не покосився, тут багато символічних речей, є тварини, які чекають господарів", – каже військовослужбовець окремої бригади територіальної оборони Дніпра Олександр.
"Ми віримо в перемогу"
Серед тих жителів села, що вирішили залишитись – Володимир. Чоловік каже: обстрілів не боїться, тому виїжджати не збирається. "Така вирва утворилася від авіаційного бомбардування противником. Будівля просто випарувалася, від неї зовсім нічого не залишилося. Таким чином російські окупаційні війська впроваджують “руський мир” на інших територіях окрім своєї Московії", – сказав чоловік.
Продовжують життя під обстрілами й Ірина разом зі своєю донькою Наталею. Жінка розповідає, наразі живе у сина, адже в її будинок 10 серпня влучили два російських снаряди.
"Донька була там, але стіна гаража зі шлакоблока її врятувала. І там жити не можна, особливо південна сторона, навіть стіну зрушило. Ми сюди (до сина – ред.) перебрались і поки ми тут з донькою", – сказала Ірина.
Жінка пече хліб та доглядає за собаками, який покинули господарі. Ірина каже: не виїжджає, бо не хоче полишати тварин.
"Нам шкода тваринок, ми можемо поїхати, але в нас тваринок ще більше стало – люди покидали їх. Ми їх годуємо, якщо ми поїдемо, а вони?", – сказала вона.
До обстрілів Ірина разом із родиною вже звикла. Її донька Наталя каже: як чують свист снарядів, одразу ховаються до льоху. Втім, розповідає жителька села, навіть попри постійні обстріли все одно вірить у перемогу України.
"Є три категорії людей: перша – ті, які поїхали, їм теж важко покинути все, відірвати від себе. Друга категорія – ми, ті, хто залишився. Так, нас мало, але ми залишились, бо прикипіли тут, ми віримо в перемогу. І треті – вони між нами: приїжджають, навідуються, вони дивляться будинки, їх тягне. Три категорії, і всі понівечені долі", – каже Ірина.
"Нам не вистачає спілкування"
За покупками виїжджають раз на два тижні, каже Ірина. Для цього військова адміністрація надає жителям села транспорт.
"Воєнна адміністрація надає транспорт і виїжджаємо в інший населений пункт, раз на два тижні, частіше не потрібно. Там магазини, аптеки, банкомати", – говорить Ірина.
Купляють в основному ліки, розповідає Ірина. Продукти їм привозять волонтери.
"Харчі нам дають волонтери, головне, що ліки закуповуємо, може якісь речі. В банк, пенсію хто отримує, тому що тут нічого немає. Навіть підстригтися потрібно людям", – сказала вона.
Єдине чого не вистачає, розповідає Наталя, це спілкування. Адже люди, через постійне напруження стали замкнуті у собі.
"Коли приїжджає капелан, то привозить хліб, воду, але ми такого не потребуємо, нам розмова потрібна. Він з нами годину-півтори розмовляє, приділяє час нам, щоб поговорити", – каже Ірина.
Ірина каже: наразі в селі залишилися ті, хто вірить в перемогу, і ті, що знають, що вона буде.
Читайте також
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро