Перейти до основного змісту

"Мій комп'ютер не тягне S.T.A.L.K.E.R. 2" — Анастимоза про кар'єру, подорожі та локальний колорит Чернівців

“Мій комп’ютер не тягне S.T.A.L.K.E.R. 2” — Анастимоза про кар’єру, подорожі та локальний колорит Чернівців. Cуспільне/Вікторія Желєзна

Анастимоза — сольний інді-поп-проєкт Анастасії Сігітової з Чернівців. Перше визнання Анастимоза отримала через трек "Проси пробачення", який декілька разів вірусився в TikTok та сумарно має більше ніж десять тисяч відео.

У 2024 році Анастимоза випустила дебютний альбом "Холодні лапи Фауста" та знову потрапила до українських чартів із піснею "Хризантеми", яка засвітилась у саундтреку відеогри S.T.A.L.K.E.R. 2.

Напередодні першого сольного концерту Анастимози в Києві наш журналіст Вінстон Вон поговорив з виконавицею про те, як популярність "Хризантем" вплинула на неї, а також про різницю українського та закордонного музичного ринку.

Як у тебе змінилися прослуховування після хайпу на грі S.T.A.L.K.E.R. 2, де ти долучилася до саундтреку?

Ну, змінилися в позитивний бік. Крапка. Звичайно, нові слухачі мене знайшли, а ті слухачі, які й так були зі мною, залишилися.

Було дуже страшно очікувати того, коли цифри підійдуть до якогось максимуму. Я бачила 300 тисяч слухачів вумісяць на Spotify і раділа. І було страшно, що буде далі.

Це водночас страх і очікування чогось хорошого, перед тим як проявиться якийсь негативний бік. Але так поки що не сталося, і я сподіваюся, не станеться.

З'явилася певна публічність, більше людей стало слідкувати за мною, але це не вплинуло на мою творчість чи на моє сприйняття себе як інді-артистки. Мені здається, я все одно залишаюся на альтернативній сцені.

Впізнавав хтось на вулиці після цього буму? І як це вплинуло на твоє сприйняття себе як виконавиці, відомої здебільшого в інтернеті?

Так, мене двічі впізнавали українські підлітки в Європі. А в Україні ні.

В Україні я живу в моєму рідному місті Чернівці. І тут впізнаваність більша через те, що всі всіх знають. Але воно ніяк не давить.

Мені здається, що поки що моя публічність та медійність не змінилися. Я не залишаюся невидимою, але я просто залишаюся Анастимозою.

До того, як ти впритул наблизилась до світу відеоігор, ти могла назвати себе геймеркою? У тебе були відеоігри, до яких ти поверталась?

Так, моя улюблена гра — це Life is Strange. Я дуже люблю всю франшизу. Я би стерла собі пам'ять і знову поглинула б цей світ. Вона в мені щось змінила.

Мені також сподобалася Until Dawn, хорор-гра в жанрі інтерактивної новели. Твій кожен вибір сильно впливає на сюжет, і ти майже не можеш виграти цю гру.

І ні, я поки що не грала в S.T.A.L.K.E.R. 2, тому що в мене комп не тягне.

Ти писала, що завжди хотіла поспівпрацювати з іноземною виконавицею. І це сталось — ти робила спільну пісню зі шведською виконавицею Kusk. Чому для тебе це було так важливо?

Я нещодавно зрозуміла, що в мене ніколи не було певних музичних мрій. Я не можу навіть цей фіт назвати мрією. Це просто класний досвід.

Свою особистість та творчість я не можу співставити тільки з українським слухачем. Мені здається, що в дитинстві та в підлітковому віці я все одно слухала і дивилась більше зарубіжного.

Це не означає, що в Україні нема хорошого продукту — я люблю українське. Та чомусь мені здається, що я була б більш успішною зі своїм контентом не в Україні. Неважливо, якою би це мовою було — мені здається, що культурно я більше схиляюся до вестернів.

Тобто ти позиціонуєш свою творчість більш пан'європейською або світовою?

Так, хоча я не пишу нічого англійською чи іншими мовами, а могла би. Але все одно, ми повертаємося до того, що я передусім українська виконавиця і українське мені ближче.

Ти часто використовуєш у своїх піснях суржик. Для тебе це засіб щирості чи засіб іронії?

Мій суржик суто іронічний, щоби розкрити персонажа, про якого я хочу розповісти.

Я дуже довго думала про "Рудих письменниць". Для мене це одна з найщиріших пісень, які я писала. Там є і внутрішній конфлікт, і конфлікт між людьми. Це крик, який можна зарахувати до щирості.

Але це було з іронією, тому що персонаж, про якого я писала, найімовірніше, говорить суржиком завжди. І тому для мене було важливим наголосити в пісні: "Я — ліхтар, а в тебе є фонарик". Це було спеціально.

А щодо інших слів, мені здається, у цих випадках я була щирою і я навіть не задумувалась про те, що воно звучить не так, як у словнику. Я дуже підтримую чисту українську мову. Мені це подобається, я б дуже хотіла так і розмовляти, і писати, але, на жаль, в такому середовищі я виросла.

Ти багато подорожуєш світом. Чи є в тебе мапа пісень, які з'явилися в різних куточках світу, де ти побувала, або які з'явилися під впливом якихось поїздок?

Так, звичайно є. Ця мапа в мене просто в голові, але я завжди згадую, мовляв, "О, цю пісню я написала в Німеччині, а цю я написала в Македонії, а слова до цієї пісні мені прийшли в Туреччині".

Та все одно, я своїм серцем, душею, хоча й не фізично, в Україні. І тут мені пишеться набагато краще і легше.

Твої пісні, написані в подорожах, присвячені тому, що ти переживаєш в цих країнах, чи це радше відбиток місцевої пісенної традиції?

Подорожуючи, я завжди знайомлюсь з культурою, а особливо з музикою, зокрема популярною чи народною. З неї можна дізнатися, чим ці люди живуть.

На Балканах це взагалі унікальний експерієнс. Цю музику можна просто по-різному відчувати, але все одно в ній є щось наше. Мої подорожі додають культурної різноманітності моїй творчості.

Але все одно я іще не навчилася подорожувати і на місці писати щось, що буде асоціюватися з цією країною чи її культурою. Я просто писала в різних країнах, але я не писала про життя, яке відбувається там.

Ми поговорили про те, як тобі у інших країнах. А як щодо твого рідного міста — чи є Чернівці місцем сили для тебе?

В Чернівці круто повертатися, але там не дуже круто проводити своє життя. Я завжди радію, коли я повертаюся в Чернівці. Тут мої друзі, мої близькі, батьки. Чернівці — це лампово, особливо коли є близькі люди, це як із будь-яким містом. Але я не бачу свого майбутнього у Чернівцях.

Тобто тобі наразі цікавіше бувати деінде і просто через певні проміжки часу дивитися, як місто оновлюється, поки тебе не було?

А місто ніколи не оновлюється, ось у чому прикол. В Чернівцях немає часу. Наприклад, мене не було пів року, я приїхала в Чернівці, — все залишилось таким, як і було.

Звичайно, сквери, парки будуються, люди живуть, вмирають, народжуються, але тут час ніби розтягнутий. Тут просто спокійно. Тому що місто насправді маленьке, тут ти маєш зупинитися, кайфувати від проведеного часу. Щоразу, коли приїжджаєш в Чернівці з великого міста, тобі потрібно адаптуватися.

Недавно мені в руки потрапила книга локальних буковинських рецептів і я був вражений різноманіттям страв. Які твої улюблені локальні рецепти?

З очевидного, варто назвати банош. Я думаю, це як другий борщ — щось настільки класичне. Банош можна їсти з м'ясом, а можна без. Можна подавати його як першу страву або як страву на кінець. Навіть подорожуючи, коли я знаходила в магазині кукурудзяну кашу, то завжди робила банош своїм друзям-іноземцям.

І можу сказати про ще одну суто буковинську штуку. У нас є заклад "Мальва", який розташований в маленькому підвальчику в центрі. Їхня вивіска, мені здається, залишилася ще з 2000-х років. Але там завжди дуже багато людей.

У них є фірмовий бутерброд, який так і називається —"Мальва". Він довгий, з начинкою, як в піці: соус, ковбаска, помідор, перець, і це все зверху вкривається сиром, запікається. Виходить ніби шкільна піца, але в 100 разів краще. Реально, ніде немає такого, воно запатентоване.

Анастимоза. Міла Софович

Чернівці — мультикультурне місто. Це зіграло якусь роль в тому, що ти зараз так багато подорожуєш та пізнаєш інші культури? І чи було би це так, якби ти народилася в іншому місті?

Так, мені здається, що вплив Чернівців і справді великий. Тому що коли ти вивчаєш різні культури, то починаєш співіснувати з ними, ти більш толерантний до цього.

У дитинстві тебе починає щось цікавити, ти на чомусь концентруєшся, зациклюєшся. Для мене це були різні культури світу. Я завжди шукала себе в них, шукала щось, що є в моєму домі, у моїх друзів, в їхніх традиціях. Коли є таке відчуття, тобі легко бути людиною, яка сприйме життя в будь-якій країні і в будь-якій культурі.

На твоєму сольнику в Києві 22 березня спеціальними гостями буде гурт G.Inc. Хто вони, як ви познайомились, як прийшло рішення взяти їх на концерт?

G.Inc я знала ще як дуо, а зараз це вже тріо. Спершу це був бенд наших чернівчанок Ані й Каті, а зараз до них додалася Аня з Рівного, диджейка та вокалістка.

Катя, барабанщиця G.Inc — це моя сесійна музикантка. Мене дуже вразило те, як вона виступає на сцені з G.Inc і я переманила її до себе.

G.Inc зароджувалися як стонер-бенд. Дівчатка були на "Брудному псі", були на "Файному місті", у них буде європейський тур. Вони йдуть своїм шляхом. То чому б моїй аудиторії не познайомитись також із ними?

У тебе був доволі великий інтервал між живими виступами. Як змінився твій лайв-бенд і підхід до живого виконання за цей час?

Через те що в мене стало більше досвіду, я перестала боятися експериментувати. Я і так була дуже відкрита, бо взагалі не розуміла, як зібрати бенд та почати грати. Мої сесійні музиканти — це також мої друзі, моя команда. Вони вкладаються у виступи настільки ж, наскільки і я.

Концертів не було через те, що насправді ніхто не хоче давати тобі гроші. І це навіть зводиться до того, що тобі можуть не оплачувати ані проїзд, ані проживання.

Анастимоза. Міла Софович

По-перше, я не заробляю багато як інді-артистка. По-друге, я витрачаю гроші на свою музику, на інструментали, зведення, записи. І третє — я розумію, що мені потрібно розвиватися і робити концерти, щоб була публіка, яка дізнавалася про мене з концертів. Але ти не можеш собі це дозволити через те, що у тебе просто немає грошей.

Я розумію, коли ви бенд, який зібрався в гаражі й намагається вийти на якийсь рівень, стати популярними, заробляти гроші з музики, і вам пофіг, де виступати. Але я себе бачу по-іншому. Я хочу дати людям те, що вони хочуть побачити. І це не обов'язково має бути щось дороге чи масштабне — на великій сцені, з дорогим світлом та шоу-балетом. Я просто хочу зробити якісне шоу для слухачів. Тим паче, це вигідно і самим організаторам, від цього залежить і їхня репутація.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media

Топ дня
Вибір редакції