Фінал національного відбору на "Євробачення 2025" відбудеться 8 лютого. Суспільне Культура розповідає про артистів, які потрапили у короткий список.
Під номером 5 у фіналі національного відбору на конкурс "Євробачення 2025" виступить співачка, авторка пісень, акторка та блогерка Маша Кондратенко з піснею No Time to Cry.
Матеріал засновано на інтерв'ю та публікаціях Суспільне Культура і Радіо Промінь.
Про Машу Кондратенко
Машу Кондратенко більшість, найімовірніше, знає за кількома кейсами.
Перший — її жартівливі пісні про дурних росіян, ведмедів, балалайок, люлі-люлі, вогник-вогник. Частина людей (і дітей) їх обожнювала, а частина ненавиділа за примітивну лірику та паразитування на мемах і ура-патріотизмі.
Другий — торік Машу підозрювали в тому, що саме вона ховається за маскою Клавдії Петрівни. Спершу Маша забрала нагороду Клавдії на премії "Золота зоря Лірум". Потім артистки підігрівали інтерес до цього.
У фіналі дівчата випустили фіт "Їде дах" та виступили разом на сольниках Клавдії в Палаці спорту.
Третій — Маша брала участь у шоу “Голос Діти”, "Голос Країни", а також знімалася в серіалі "Школа".
Та якщо відійти від потоку мейнстримних новин, протягом усього цього часу Маша також випускала і більш ліричну музику, яка, втім, набирала менше прослуховувань та переглядів.
Також у 2024 році артистка випустила дебютний повноформатний альбом "Знайшла свій щоденник". Назва відсилає до традиції дівчини вести особистий щоденник, він повний любовної лірики, а сама Маша каже, що в ньому "оголила свою душу".
Нещодавно в доробку Маші Кондратенко з'явилася і співпраця з легендою української попмузики Іриною Білик. Вони переспівали українською хіт Білик "Дівчинка".
На нацвідборі на "Євробачення" Маша Кондратенко представить пісню No Time To Cry, що містить електроніку, етно та хоровий спів. Пісня вже потрапила в ютуб-тренди, а сама співачка зізнається, що для неї цей трек — не просто конкурсна робота, а рефлексія над переживаннями останніх років.
Маша Кондратенко про пісню No Time To Cry
Я довго не наважувалася взяти участь у національному відборі на "Євробачення", бо хотіла накопичити в собі цю енергію, зрозуміти, що саме хочу сказати, який меседж транслювати, які цінності донести. І коли я нарешті відчула, що готова, настав цей момент — усередині з'явилося те, про що мені хочеться сказати.
Було дуже важко перенести на музику те, що у мене всередині. У нас із моїм саундпродюсером було кілька спроб зробити це. Ми домовилися: якщо щось не виходить, просто зупиняємося і переносимо роботу на наступний день. І в нас декілька разів не виходило.
Це були хороші демки, нормальні пісні, але я розуміла, що це не те, чого мені хочеться. В якийсь момент я приходжу на студію, сідаю за фортепіано, награю декілька нот — і народжується приспів "Виє, виє вітер, плаче край вікна. Тихо грають діти, ніч така сумна".
І в мене воно настільки промурашило та викликало асоціацію з дитинством, адже мій творчий шлях почався з українських народних пісень, які зі мною співав мій дідусь. Я зрозуміла: це таке ДНК наше українське, це наше українське коріння, до якого ми маємо повертатися і пам'ятати про нього.
Чому пісня така різноманітна та емоційно забарвлена? Тому що вона про "нормальну ненормальність", у якій ми всі зараз живемо. Тобто ми вранці можемо прокинутись від тривоги, від жахливих новин, а за кілька годин ми вже збираємось на роботу. Ми ніби звикли в цьому жити, але іноді, коли ти замислюєшся про це, — в якому пеклі ми живемо і що це просто "нормальна ненормальність", — хотілося передати в пісні саме ці сенси.
Коли я писала цю пісню, в голові постала візуальна картинка: навколо суцільна темрява, і лише на обрії стоїть маленький будиночок, у якому є світло. Якщо наблизитися до нього, можна побачити родину, яка там живе: мама готує вечерю, тато дивиться телевізор, дитина грається. І всі вони з дещо "пластиковими" посмішками, ніби все гаразд. Але чомусь дитина у моїй цій картинці сумна. Бо мені здається, що діти відчувають більше, ніж ми. Просто вони не можуть це пояснити словами, як дорослі.
Цією піснею мені хотілося показати, що ця боротьба з темрявою, з "нормальною ненормальністю" зрештою приведе до світла — і все буде добре. Адже наша сила чергується зі слабкістю. Ми не завжди сильні. Нас звикли уявляти, що українці — це сильний народ. Це правда. Але ми щодня проживаємо емоційні гойдалки — від сили та бажання, щоб все було добре, й до стану слабкості, коли нам погано і ми не можемо стримувати сльози. І мені хотілося транслювати саме це — що ми різні, ми проживаємо різні стани, і нам іноді складно.
Моє дитинство було прекрасним, і найбільш яскраві моменти для мене пов'язані саме з родиною. Я родом із Шостки, і кожного літа я їхала до бабусі з дідусем. Кожне літо було сповнене моїми піснями. Вони дуже любили, коли я приїжджала і коли співала для них. Ми разом з дідусем виконували народні пісні.
Різдво, Пасха, коли ви всі збираєтесь разом — це такі цінні моменти. Коли ти дорослішаєш, цього стає менше, бо бабусі й дідусі, на жаль, ідуть, і ти ніколи до цього не можеш бути готовим. Мені дуже сумно, що їх уже немає, але залишилася тепла пам'ять про них. І саме тому мені хотілося закласти в пісню цю українську народну історію.
Моє дитинство було чудовим, безтурботним і теплим, воно було наповнене підтримкою моїх батьків та родини. І я вважаю, що мені дуже пощастило, бо не всі діти отримують підтримку в їхніх справах.
Я жила ще й у Харкові 16 років. Одного разу ми з мамою їхали в метро, коли мені було десь чотири чи п'ять років. Я сиділа і наспівувала собі щось під ніс, і мама запитала:
— Машо, що ти співаєш?
А я кажу:
— Мамо, а я теж хочу так ходити, гроші збирати з капелюхом, як у метро.
Після цього батьки вирішили віддати мене в музичну школу. Вони вже тоді бачили якісь прояви моїх талантів.
Ще один яскравий дитячий спогад — мій перший у житті виступ у шість років на дитячому святі. Я грала жінку в широкій спідниці, мала вилетіти на мітлі. І я вилетіла — спіткнулася об спідницю і впала. Це був мій перший виступ і перше падіння на сцені. Але тоді закарбувався мій характер, бо я встала і продовжила співати.
Моя різноманітність у музиці — це не стратегія чи тактика. Я така є, у мене бувають різні періоди життя, різні емоції та події. Насправді іронічний бік моєї творчості відкрився у 2022 році, коли вийшов трек "Ванька-Встанька". До цього я була лірична, драматична, писала пісні виключно серйозні про кохання, бо на таких піснях я зростала. А потім в якийсь момент відкрилось щось нове, і я вирішила: а чому б мені це не поєднувати? Адже це цікаво, коли артист здатний бути різним. Я дуже люблю заходити на сторінку артиста і розуміти, що під різні настрої та випадки життя він може бути різним.
Для мене особисто участь у нацвідборі — це великий крок у кар'єрі. Це можливість транслювати світові важливі меседжі з точки зору нашої країни, бо я хочу представляти не суто свою творчість, а нашу країну. Мені є що сказати.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media