"Висока гуманність мистецтва": диригент Володимир Шейко про українську класичну та популярну музику

"Висока гуманність мистецтва": інтерв'ю з диригентом Володимиром Шейком. Фото надані Володимиром Шейком

Володимир Шейко — художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського Радіо, керівник Об’єднання художніх колективів "Музика" Українського Радіо, народний артист України, лауреат Шевченківської премії.

Шейко народився у Харкові в родині диригентів-хормейстерів, закінчив Київську державну консерваторію за фахом "оперно-симфонічне диригування" та "хорове диригування". З 1988 року працював диригентом-постановником Київського академічного театру оперети, а з 2005 року очолив Симфонічний оркестр Українського Радіо.

Суспільне Культура поспілкувалося з Володимиром Шейком про його двадцятирічний шлях з Симфонічним оркестром Українського Радіо, роботу після початку повномасштабного вторгнення, гастролі за кордоном та імперський вплив Росії через музику у світі.

Наступного року виповниться 20 років з моменту, коли ви очолили Симфонічний оркестр Українського Радіо у 2005-му. В одному з інтерв'ю ви казали, що оркестр тоді занепадав і ви прийшли туди як до певної міри кризовий менеджер. Який шлях пройшов колектив з того часу до сьогодні?

Наш оркестр у цьому році відзначатиме 95-річчя, це колосальний мистецький та історичний шлях. Симфонічний оркестр Українського Радіо — один із найстаріших музичних радіо-колективів Європи. Після оркестру Лейпцизького радіо (1923) та Радіо Нідерландів (1925) був заснований Симфонічний оркестр Українського Радіо у 1929 році, й лише через рік після того (1930) — Симфонічний оркестр ВВС. Так починався світовий музичний радіоефір.

Наш оркестр працює 95 років безперервно, зокрема й у часи Другої світової війни. Оркестр працював від дня свого заснування до сьогодні, і, ясна річ, він має величезну кількість досягнень, гастрольний, радіо- та ефірний досвід. Видатні музиканти та диригенти працювали з цим оркестром, усі вони — яскраві особистості в мистецькій історії України та світу.

До 1999 року оркестр був лідером серед оркестрів України. Його запрошували на всі державні заходи, на головні концертні майданчики. Але... На кожен творчий колектив впливають процеси в державі, фінансування тощо — існує маса нюансів, як і в будь-якій організації. У наступні шість років лідерські позиції оркестру були дещо втрачені й саме тоді я був запрошений його очолити. Так, я прийшов у 2005 році не в найкращі часи оркестру й мені треба було швидко його відновити.

Я не знав, яким буде цей шлях. Я вважав, що потрібно буде близько півтора року на "розкрутку" колективу, але мені вдалося зробити це значно швидше — через шість місяців. Ми стрімко увірвалися в український і столичний культурний світ із нашими новаціями, енергією, бажанням музикантів повернути оркестру колишню славу, повернутися до тих країн, де вони були, а також відкривати нові світи.

Фото надані Володимиром Шейком

Тож відтоді ми вже виступили на трьох континентах у 17 країнах. Наші великі концертні турне тривали по 30–40 днів! І це не просто цікаво нам як людям, які відкривають для себе світ, це важливо для саморозуміння, самооцінки музикантів, для підживлення творчої енергії.

Важливо і бажано, щоб колектив мав якийсь загальний, єдиний віковий ценз. Адже якщо є великий розрив між різними віковими поколіннями — виникають різні мотивації у розумінні артистами загального шляху розвитку колективу.

Якщо це оркестр метрів, який вже "дозволяє нам послухати себе" — це один ритм творчого життя колективу. Якщо це молодий оркестр, то він відкриває для себе нові світи. А якщо це молоді, енергійні люди, які вже мають досить великий творчий досвід, то вони не просто відкривають для себе мистецтво, а вже якісно, професійно та натхненно його продукують.

Як би ви описали оркестр, яким керуєте? Який він?

Для мене мій оркестр — завжди найкращий. Мої музиканти найкращі, бо вони щиро та самовіддано працюють разом зі мною. З-під палиці не можна грати, примусово створювати прекрасну музику, щоразу робити мистецькі відкриття. Якщо публіка прийде туди, де люди просто відпрацьовують, вона не піде після концерту вражена, в захопленні від мистецтва, не відчує духовного змісту мистецтва.

Музиканти завжди мають вкласти максимум своїх духовних і фізичних зусиль для досягнення цієї високої мети.

Якщо артисти — а це завжди відбувається на наших концертах — викладаються сповна, віддають максимум з того, що вони можуть, і навіть більше, то вони самі виходять з концерту вражені, часто дивуючись самі собі, як класно вони це зіграли. Дивуються і якості, і натхненню, яке було тотальним.

Коли мене питають про те, як ми досягаємо того, що публіка знову і знову приходить на наші концерти, я кажу, що ми чесно і натхненно робимо свою справу.

Ми займаємося духовністю, розмовляємо з людьми високою мовою музики. Тут не можна берегти особисті ресурси. Тому в нас не буває байдужих музикантів в оркестрі. Так само і публіка ніколи не залишається байдужою. Тому ми і маємо загальний успішний результат, заради якого працюємо! Ось тому мої музиканти і є найкращими для мене.

Фото надані Володимиром Шейком

Щодо співпраць із відомими музикантами — розкажіть про виступи, які найбільше вам запам'яталися.

Запам'яталася мистецька історія — концерт із Джоном Лордом. Джон Лорд — композитор і піаніст, легенда гурту Deep Purple. Дуже глибока людина, "справжній лорд", він здобув освіту в Лондонській королівській академії музики — у ті часи рок грали високоосвічені музиканти!

Була у нас яскрава джазова зустріч із відомою японською піаністкою Кейко Мацуї. Вона всесвітньо відома в джазовому жанрі.

Загалом ми зустрілися з багатьма класними музикантами, вокалістами, інструменталістами та диригентами, з якими творчо співпрацювали як в Україні, так і за кордоном. Це різна ментальність, цікавий досвід і натхненне спілкування. Ці митці прилітають до нас із різних концертних майданчиків і приносять із собою флер тих сцен, де вони виступали. Ми пронизуємося цим і надихаємося.

Хочеться розпитати про роботу оркестру після початку повномасштабного вторгнення. Ви започаткували проєкт "Меседж з України". Які меседжі ви виносите назовні, як відбувається робота за кордоном?

"Меседж з України" — наш проєкт, який народився влітку 2022 року вже після повернення багатьох музикантів до Києва. Всі були збентежені, ошелешені, але готові стояти до кінця, готові робити щось для Перемоги.

Назва "Меседж з України" народилася з однойменного твору Івана Небесного — талановитого українського композитора, який представляє молоду генерацію. Зараз він багато пише для Львівської опери. Цей твір ми записали до Фонду Українського Радіо ще до війни, у 2010 році. І він виявився пророчим... Це картини щасливої країни, на яку насувається навала. Вже тоді ми розуміли, що це про історію України, можливо, відгуки Чорнобиля. Але сталося ще гірше, ніж ми могли собі уявити...

Для проєкту ми зробили дев'ятихвилинний фільм на цю музику Івана Небесного. Все це було після Бучі, Ірпеня, Маріуполя... Тож зробили "симфонічний кліп" під живе виконання оркестру і представили його в програмі концерту. Щодо назви проєкту — "Меседж з України" — концепція така: ми граємо українське і граємо музику тих країн, які допомагають Україні. Така ідея цього проєкту живе і досі!

Фото надані Володимиром Шейком

Зараз, поки триває війна, ми вирішили всі концерти пронизувати цією ідеєю, давати всім нашим мистецьким проєктам підназву "Меседж з України". Це стосується національного проєкту "Я — Віртуоз!", а також мистецьких проєктів всіх творчих колективів Українського Радіо. Ця тема нас не покидає, не відступає, як, на жаль, поки що не відступає від нас війна. Ми повинні про це говорити мовою музики на весь світ.

Зрозуміло, що з плином часу міняються наші відчуття ситуації. Наприклад, якийсь час це була тільки музика протесту, боротьби. Потім ми відчули необхідність нового дихання. Так виник проєкт, який ми назвали "Дихання життя", — про те, що Україна іде вперед, сонце над нашою країною все одно світить і життя буде! Ми всі гостро відчуваємо пульс нашої країни і реагуємо на це. Тож і надалі наші мистецькі проєкти будуть розвиватися разом із життям нашої країни.

Чи є запит за кордоном на відкриття нових українських імен, на те, щоб почути більше української музики?

З початком війни виник дуже активний запит на все українське. Усім було цікаво: хто це такі? Що це за люди, які б'ються з такою навалою? Що в них за музика? Перші пів року за кордоном був величезний, шалений попит на все українське. Але разом зі зміною політики, збільшенням споживчих цін у Європі, певною втомою Заходу від війни стали мінятися і наративи. Всілякі були балачки...

Ми спостерігали, як активно працюють з європейським суспільством наші вороги. Ясна річ, що це були російські наративи. І нам доводилося кожного разу наших колег вертати на землю.

Але цікаво, що все одно, незважаючи на будь-які політичні вітри, допомога, відчуття підтримки від європейського суспільства залишилися. Я думаю, що кожен музикант, митець, який приносить українське у світ, виконує велику місію. Тому що від підтримки України простими людьми за кордоном залежать дії політиків їхніх країн, які підтримують Україну в цій важкій боротьбі.

Фото надані Володимиром Шейком

Є тенденція кенселінгу російських композиторів і музики. В Україні та на Заході ми це пропагуємо і просимо долучатися. Яким є ваше ставлення до цього процесу? За вашими спостереженнями, чи відмовляються від російського в репертуарах закордонні організатори та оркестри?

Цей аспект простий і водночас складний. Простий — ми не можемо грати музику агресора. Так завжди було у світі, це завжди боляче. І це нормальна реакція. Це неможливо в принципі, бо так на духовному рівні ми підсилюємо нашого ворога. Адже мистецтво стало зброєю імперських амбіцій сучасної Росії, яка воює проти нас, проти нашого народу, проти гуманності у світі. Тож ми — однозначно ні! Інші країни — це їхній вибір.

Імперії завжди збирають, абсорбують все геніальне поневолених народів і потім називають це своїм. Російську імперію наповнили українські генії: Дмитро Бортнянський, Артем Ведель, Максим Березовський та безліч інших. Переконаний, що нам треба повертати додому ці імена, щоб суспільство знало, що все це — наше, українське!

Суспільне надбання

На жаль, молоде покоління поки мало що знає про свою Україну. Так певний період була побудована освіта, щоб наші діти майже нічого вагомого про неї не знали. І тому гасло "Пишаємося, бо ми того варті" дуже актуальне зараз. Всі народи мають повернути від імперії своє, щоб стати самодостатніми. І в цьому контексті не можна відхрещуватися від тих геніїв, яких народила Україна. Розкидуючись українськими геніями, можна потрапити в російські пропагандистські наративи, що Україна не створила нічого свого, не є самодостатньою державою! Росія завжди намагалася привласнити українські інтелектуальні надбання.

Україна — це клондайк: природний, територіальний, ресурсний. І найголовніше — генетичний. Мені цікава історія України в багатьох аспектах, не тільки в мистецтві. Що народила Україна, що вона дала світові, тій же Росії? Ми повинні спиратися на наші історичні духовні досягнення для подальшого зміцнення нашої країни, духовного розквіту нашого народу.

Музика зокрема є м'якою силою Росії — до прикладу, росіяни багато зробили, щоб асоціюватися у світі з балетом і цим просувають свою імперськість. На вашу думку, чи є в такому випадку музика зброєю?

Російська імперія користується мистецтвом як ідеологічною зброєю. Тому що це символи, які дуже просто входять до підсвідомості людей. Наприклад, кажуть, що класичний балет — це символ Росії. Але ж мистецтву балету Росія навчилася у французів. То чому ж це не Франція? А от "Ансамбль совєцької армії" — це точно Росія! Ось про це і потрібно говорити! Тому опір такій ідеологічній зброї — це дуже нагальне і важливе питання для нашої нації.

Сучасна Росія, так само як і гітлерівський режим, використовує мистецтво як засіб впливу та зомбування свого соціуму. До прикладу — використання жанру хору. Коли 100–200 людей співають один твір, разом дихають, емоціонують, переживають, потрапляють в резонанс — це дуже впливає. Чому хори так були розвинуті в радянські часи та у тоталітарних державах? Тому що хор — це як модель організації соціуму: стійте там, ідіть сюди, будьте натхненними разом, дихайте разом, промовляйте один текст. Це робота з особистістю та підсвідомістю. Тому ясна річ, що музику широко використовували тоталітарні режими.

Тепер про російських артистів, що підтримують агресію проти України. Як вони, "займаючись духовністю та високим мистецтвом", можуть підтримувати вбивства?! Якщо люди, яких я там поважав, зараз трапляються мені десь в YouTube, я не можу більше на них дивитися. Хоча це класні музиканти — але вони, виходить, якісь перевертні? Або вони збожеволіли, або вони грішники і треба буде їм потім розбиратися на Страшному суді. Щось тут не так...

Питання: чи мають такі артисти бути відторгнені від світової культурної спільноти? Однозначно — так!

Так було під час та після Другої світової війни. Наприклад: до 1956 року німецьке мистецтво та німецькі творчі колективи, які асоціювалися у світі з нацистською Німеччиною, були заблоковані й не мали права виступати в інших країнах. Про це мені у 2001 році у Швейцарії особисто розповів доктор Людвіг — продюсер, який у 1956 році першим організував турне видатного Герберта фон Караяна з оркестром Берлінської філармонії за кордоном, у Голландії. Це було, і так, мабуть, має бути. Так буде і зараз.

Щодо повернення митців. Хочу розпитати вас про нещодавній концерт пам'яті Володимира Івасюка "Symphonic Mainstream. Симфонічна історія". Чому саме ця постать? Оркестр зіграв симфонічні твори Івасюка, які майже не звучали раніше, адже він відомий передусім як естрадний композитор.

Коли я був маленьким, Івасюка співали всі. Він написав надбагато: почав у 16 років, а вже у 30 років його життя трагічно обірвали. За ці 14 років він написав 153 пісні й 57 творів для оркестру та інструментальних творів академічного жанру. У його творчості велика щільність геніальних творів, що не пісня — то хіт.

Я був просто ошелешений багатством і високим світовим класом його музики! Це глибинна, класна, справжня музика. Коли ми почали досліджувати його творчий доробок, виникла ідея зробити своє аранжування для симфонічного оркестру. Це все — шикарна популярна музика. І французький шансон, і балади, і романси. Все це пронизано колосальною кількістю жанрів, стилів, а найголовніше — мелодійним багатством. Ця музика повинна широко звучати на радіо.

Я так захопився, що захотів це повернути українській аудиторії. Ми довго йшли до цього проєкту. Планували здійснити його до 75-річчя з дня народження композитора, подали на грант до УКФ, але чомусь нам відмовили. Потім, завдяки підтримці та розумінню нашим керівництвом важливості цієї ідеї, Суспільне виділило кошти на створення цього проєкту. Ми запросили найкращих українських аранжувальників, які пишуть музику для світового кіно в такому класному, голлівудському стилі й зробили понад 15 аранжувань пісень для симфонічного оркестру. Деякі твори були аранжуванні як куплети пісні, а деякі зроблені як фантазія на пісенну тему — і це теж дуже цікаво! Аранжувальники ділилися своїм баченням, про що ця музика. Це була дуже натхненна співтворчість.

Щодо авторських симфонічних творів Івасюка — ми були ошелешені високим класом модернової музики для симфонічного оркестру, що була написана у 1975–1977 роках. Це неймовірно, це класний європейський авангард. Тож для нас і слухачів це було цілковитим відкриттям!

Якраз хочу спитати про плани оркестру — які відкриття чекають на нас далі?

Наше життя зараз, на жаль, має недалекий горизонт планування... Так, у нас є плани на рік, але вони весь час коригуються багатьма чинниками, зокрема можливістю фінансування та наявністю творчих кадрів — у нас, як і у всій країні, була ситуація відтоку кадрів за кордон. Це все впливає на пульс життя будь-якого оркестру або творчого колективу, адже в нашому випадку не існує масового випуску фахівців. В мистецьких навчальних закладах це не є великими, наприклад, інженерними курсами, а персональна робота з кожним студентом, індивідуальне виховання кожного фахівця. Тому їх не так багато.

Ми багато пишемо до Фонду Українського Радіо та проводимо публічні концерти. У нас є мистецькі цикли публічних концертів: у Симфонічному оркестрі це "Симфонічний Мейнстрім" та "Я — Віртуоз!", у хорі це "Постаті" та "Зустріч епох". Є два концертні цикли в Оркестру народних інструментів, час від часу відбуваються концерти Тріо бандуристок та маємо два класні цикли камерної музики, які базуються на запрошених виконавцях, — "Шедеври" й "Бенефіс". У нас завжди яскраві виконавці та цікавий контент для наших платформ.

Фото надані Володимиром Шейком

Дуже важливою є робота із записами до Фонду Українського Радіо. Створені нами записи звучать як в українському ефірі, так і на платформах Європейської мовної спілки, де 55 членів спілки використовують ці записи для своїх національних ефірів. Є, наприклад, європейські країни, де всі суспільні канали — музичні. Це багато про що говорить. І це країни, які мають найвищий рівень достатку та ВВП на душу населення.

У нас також є гастрольні плани. Нещодавно оркестр та хор повернулися з Бельгії, де ми відкривали відомий щорічний Фестиваль симфонічної музики у Villers la Ville (Брюссель) та провели кілька концертів із найрізноманітнішою програмою.

Це дуже важливо, бо є прямою культурною дипломатією з колосальним іміджевим результатом для України та суспільного мовника. Представляючи Україну європейській публіці, ми говоримо з нею зрозумілою мовою музики, мовою гуманізму, мовою високих людських цінностей.

Це ще раз доводить, що українська культура інтегрована в європейську, світову. Вона органічно вплетена туди, вона там своя. Це зрозуміла для цивілізованого світу музика, мова, ідеологія.

Гуманна складова нашої культури дуже висока. Вона йде від людини. Так побудований наш етнос — від людини, від родини. Створити, подарувати дітям, а не забрати у когось, не загарбати. Нам не потрібно чужого. Ми самі своє зробимо і подаруємо нашим дітям. Діти — це майбутнє нашої країни. Я вірю, що висока гуманність мистецтва відновлює душу, виховує людство та рухає суспільство вперед.

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media