Найбільш експериментальна програма Docudays UA: інтерв'ю з кураторкою Олександрою Набієвою

З 31 травня по 9 червня пройде 21-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Фото надано прес-службою Docudays

З 31 травня по 9 червня пройде 21-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Однією з програм цьогорічного фестивалю є міждисциплінарна мистецька програма "DOCU/СИНТЕЗ", заснована у 2021 році. Програма досліджує медіум кіно на перетині різних дисциплін, створює простір для критичної рефлексії та взаємодії документального кіно, сучасного мистецтва, науки й технологій з особливою увагою до локального контексту.

У цьому інтерв'ю кураторка програми Олександра Набієва розповідає, чим особливий "DOCU/СИНТЕЗ" та які можливості він відкриває для митців.

Як виникла ідея створення програми "DOCU/СИНТЕЗ"? Які були основні цілі та завдання на момент заснування?

Ідея полягала в тому, щоб розвинути напрям дослідження рухомого зображення, осмислення кіно як медіуму на перетині різних дисциплін. Також створити простір для діалогу документального кіно, сучасного мистецтва й технологій.

Програма з’явилася у 2021 році, був ще пандемійний період, ми зустрілися командою вперше за довгий час наживо в офісі, де ділилися новими ідеями, візіями на майбутнє. Відповідно, я озвучила цю ідею, колеги мене підтримали.

Від самого початку цей напрям працював скоріше як лабораторія. Щоб підкреслити різницю: раніше ми робили виставки, але ці виставки були запрошеними проєктами, які певним чином адаптувалися для фестивального майданчика. Винятком були кілька фотовиставок.

Фото надано прес-службою Docudays

Ідея міждисциплінарної мистецької програми полягала саме в тому, щоб створити певні умови лабораторії, де за кураторською концепцією, у співпраці з запрошеними митцями, ми створювали б висловлювання, що допомагає розкрити інші грані теми фестивалю. І так було з самого початку — 2021 року. Цієї тактики ми притримуємося й досі.

Можливо, єдиним винятком був 2022 рік, коли ми проводили триденний кіновікенд, який назвали "Надзвичайний стан" і в програмі DOCU/CИНТЕЗ був VR-фільм Алевтини Кахідзе й Пьотра Армяновського, створений на замовлення 14 Маніфести. Нам взагалі було досить важко наважитися на цей кіновікенд, оскільки це був перший рік повномасштабної війни, період блекаутів, взагалі повна невідомість. Відчуття, що це не на часі, переслідувало всіх нас, і, звичайно, тиснуло на команду. Але згодом ми розуміли, що присутність культурного життя у воєнному Києві спрацювала як акт підтримки як нашої аудиторії, так і нас самих.

Які критерії використовуєте у відборі мистецьких робіт і проєктів для програми?

Перші критерії — це досвід роботи з різними медіа, на їхньому перетині. Цікавлять проєкти, які рефлексують власний медіум, досліджують його, деконструюють. Також важить міждисциплінарний фокус мистецької практики.

Фото надано прес-службою Docudays

Ще один критерій відбору — тема дослідження. Якщо митець чи миткиня працюють із певною темою, яка відповідає фокусу програми DOCU/CИНТЕЗ, чи темі всього Docudays UA, яка різна кожного року, тоді я буду рада запрошувати митця або мисткиню для участі. Але це питання про критерії відбору так часто повторюється, що ми вже з колегами замислюємося про те, щоб зробити формат опенколу і розширити лабораторний формат для того, щоб була можливість залучити більшу кількість митців/-кинь.

Як ви бачите розвиток програми "DOCU/СИНТЕЗ" у найближчі роки? Які нові формати чи теми плануєте впроваджувати?

Головна відмінність міждисциплінарної мистецької програми полягає якраз у тому, що вона найбільш експериментальний напрямок Docudays UA, а це означає, що буквально кожного року, її форма змінюється.

В межах програми були інсталятивні форми, алгоритмічні медіа, інтерактивні та імерсивні медіа, алгоритмічне кіно, нелінійне кіно, і багато-багато іншого. Кожного року це щось нове. Зараз ми з командою працюємо над тим, щоб розвинути цей лабораторний концепт у масштабнішу форму.

Другий напрямок розвитку і змін — це, безумовно, різноманітні цікаві міжнародні співпраці зі знаковими інституціями. Але з урахуванням того, що вони готові якісно занурюватися в локальний контекст і брати участь у глибокій і плідній взаємодії.

Який меседж ви хотіли донести через серію аудіоінсталяцій у проєкті "Ухо"?

Я би не редукувала всю цю співпрацю до якогось меседжу. По-перше, “Ухо” та його кураторка й співзасновниця Саша Андрусик, безумовно, не потребують додаткового представлення. Це один із найцікавіших мистецьких проєктів, яке має потужний дослідницький фокус і працює в міждисциплінарному напрямку в тому числі. Тож я надзвичайно радію нашій цьогорічній колаборації в межах програми DOCU/CИНТЕЗ. По-друге, в основі серії аудіоінсталяцій “Слухаючи відсутність: звукові архіви (не)спорожнілих кімнат” — робота з документальним звуком — записів зібраних у майже десятирічний період, упродовж 2011–2024 років. Серія працює із пам’яттю, міським простором і вернакулярним середовищем.

Моїм кураторським рішенням було запросити інсталятивну програму "Уха" саме в Будинок кіно. Я дуже рада, що вони підтримали цю ідею.

У цілому, сама ідея роботи зі звуком в межах DOCU/СИНТЕЗу, мене не полишала ще із 2020 року, з початку пандемії (якщо ми ще пам’ятаємо ці часи). В певний момент у період локдауну, коли кордони багатьох країн були закриті, рейси скасовані, а ми всі були замкнені у своїх помешканнях та ізольовані, хотілося якимось чином повернути відчуття легкості. Так, аби матеріальний світ не здавався ув’язненням. У тому контексті мені хотілося звернутися до звуку як до медіуму, що долає фізичні бар'єри — найлегше, дистанції — найшвидше. Ніби він був здатний протистояти нашій атомізації та поєднати спільноти, які відчули себе ще більше роз'єднаними.

Але, нині, з початком повномасштабної війни, звук для більшості з нас набув нового значення. Тепер у нашому повсякденні вкорінилися практики вслуховування, розпізнавання та особистої каталогізації звуків смертельної небезпеки. Гадаю, нині мистецька робота зі звуком ще важливіша.

Фото надано прес-службою Docudays

Чому саме волонтерська кухня та самоорганізовані ініціативи стали центральною темою інсталяції Володимира Кузнецова?

Володимир Кузнецов послідовно працює із темами низових ініціатив. Із початком повномасштабного вторгнення він сфокусувався на волонтерській кухні в широкому сенсі цього слова. Тут перетнулися як його мистецький професійний інтерес, так і особистий активістський — він допомагає цим ініціативам збирати кошти.

Загалом, мені здається, волонтерська робота особливо повномасштабної війни недостатньо вшанована. Тому я запросила Володимира до співпраці, створити роботу на основі матеріалів Архіву війни. Від початку, у нас була ідея створити своєрідний оммаж чи, навіть, меморіал волонтерській праці безпосередньо на основній фестивальній локації. Володя переосмислив цю ідею із відсилками до масових форм комунікацій. Це така дуже серйозна і, водночас, іронічна робота.

Які основні ідеї та теми досліджуєте у кураторській програмі від SİNEMA TRANSTOPIA?

SİNEMA TRANSTOPIA — це артхаусний кінотеатр, культурний майданчик у Берліні. Також це кураторський колектив, який працює переважно на основі неієрархічного, горизонтального принципу — що дуже резонує мені. Мій початковий запит до кураторського колективу SİNEMA TRANSTOPIA створити кінопрограму з фокусом на деколоніальній оптиці.

У підсумку в програмі лишилися два фільми, де є ця деколоніальна оптика, але фокус, мені здається, все ж таки змістився. Це два архівні фільми і кожен з них говорить про досвід спільнот, які дуже легко поєднати з нашим досвідом.

Перший фільм — "Дорога трудових мігрантів" — це історія, яка дуже резонує з нашим номадичним життям після повномасштабного вторгнення. Стрічка також порушує питання прав трудових мігрантів/ок, яке для українців та українок стало ще актуальнішим після повномасштабного вторгнення. Але, водночас, це такий дуже ніжний фільм, дуже глядацький, як на мене.

Другий фільм — це така більше сінефільська історія, теж архівний фільм "100 дітей в очікуванні на потяг". Він розмірковує про медіум кіно як про джерело солідарності, як про джерело формування спільнот, як про його опору.

Як ви взаємодієте з художниками та режисерами під час створення та підготовки інсталяцій і показів?

Мені здається, це завжди залежить від багатьох факторів: конкретного проєкту, теми та особистості митця, миткині чи мистецького колективу. Утім, процес завжди інтенсивний і, можна, сказати інтимний, адже йдеться про тісну взаємодію. Спочатку обговорюємо тему та запропоновану кураторську концепцію.

Фото надано прес-службою Docudays

Наприклад, у 2021 році у програмі DOCU/СИНТЕЗ брали участь Іван Світличний, Макс Роботов, Лєра Полянськова та інші медіамисткині й митці із групи Photinus Studio. Моєю пропозицією було взяти за основу роботи архівні науково-популярні фільми, присвячені кібернетиці, яка була фокусом мого професійного дослідницького інтересу із 2014 року. Тож мені хотілося занурити митців/кинь у цю непросту тему максимально, надавши їм можливість вступити в діалог, як із самою формою науково-популярного кіно, так і з ідеями, які там висвітлюються.

Які можливості для молодих художників і режисерів відкриває участь у програмі "DOCU/СИНТЕЗ"?

Для кожної співпраці це якась індивідуальна історія. Утім, якщо, все-таки, підбивати такі підсумки, це передусім це можливість для митців/кинь подивитися критично на свої професійні інструменти, зробити їхню ревізію, спробувати нові, а також зайти на нове для себе поле. Щиро сподіваюся, що наша співпраця в межах програми може бути також і цікавим професійним дослідницьким викликом.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media