Рука до руки, тиша до тиші: Schmalgauzen поставив виставу Silence to silence — як це було

Фото надане Schmalgauzen

Театрально-музичний ансамбль Schmalgauzen 26 листопада представив у Будинку кіно нову виставу за новелами Семюела Бекета Silence to silence. За місяць до прем’єри гурт випустив мініальбом з однойменною назвою, вказавши письменника співавтором.

Раніше Schmalgauzen показував у Будинку кіно виставу Avgusto&Gustav за творами Роберта Вальзера, а також виступав у різних містах України з виставою-концертом "Твій Віль" — морською пригодою за мотивами творів Августа Стрінберґа й Томаса Манна. Нещодавно учасники гурту доєдналися до перформансу "Кабаре на кордоні" від експериментального театрального клубу Nashi.etc.

Про те, як пройшла прем’єра вистави Silence to silence, читайте в репортажі Софії Коваленко для Суспільне Культура.

Актори наприкінці вистави. Фото надане глядачкою Златою Ковтун. Фото надане Златою Ковтун

Schmalgauzen — це театрально-музичний ансамбль, який виник у стінах Університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Гурт розпочав свою діяльність у 2020 році. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну команда випустила останній російськомовний альбом, який пізніше все ж видалила з усіх музичних платформ. Уже восени 2022 року Schmalgauzen створив програму "Твій Віль" за мотивами творів Августа Стрінберґа й Томаса Манна. У TikTok чи не одразу стали трендовими відео з уривком вистави про "губи-лаванду". Згодом Schmalgauzen поставив свою першу виставу в Будинку кіно — Avgusto&Gustav за творами Роберта Вальзера.

Будинок кіно — це важливий осередок для творчості хлопців, де вони репетирують, ставлять вистави й разом із шанувальниками формують власну спільноту поціновувачів театрально-музичного мистецтва. Саме тут, на другому поверсі Будинку кіно, у клубі-ресторані "Вавилон", відбувається прем’єра нової вистави Schmalgauzen — Silence to silence. Режисером виступив Андрій Ширко. Ролі виконують Михайло Матюхін, Владислав Михальчук, Кирило Липко, Євгеній Запояско й Георгій Ярмоленко.

Silence to silence поставлена за творами ірландського письменника й поета Семюела Бекета, якого також вважають засновником і провідним драматургом театру абсурду. Бекет писав дивацькі історії, у яких головний герой, дуже схожий на самого автора, безрезультатно намагався примиритися із соціальним світом. Автор відомий, зокрема, за п’єсами "Чекаючи на Ґодо", "Ендшпіль", романами "Уот", "Молой" і "Неназваний". Твори Бекета балансують між реалізмом і абсурдом, який письменник вважав найкращим способом відображення реальності.

Фото надане Schmalgauzen

Написана спочатку французькою мовою п'єса "Чекаючи на Ґодо" була поставлена в паризькому театрі "Вавилон" режисером Роже Бленом. Пізніше англомовний переклад твору визнали шедевром, а сама п’єса поклала початок зародження театру абсурду. Його творці відмовилися від правдивого відображення світу, тому дійству притаманні відсутність визначеного часу й місця, руйнування сюжету й композиції, ірраціоналізм, образність, словесний нонсенс. Сюжет "абсурдних" вистав порівнюють зі спалахами почуттів і думок, а ліричних героїв ототожнюють із пацієнтами психіатричних лікарень.

Один з акторів Silence to silence Євгеній Запояско розповідає: "Ми вирішили для себе, що коли глядач виходить після наших вистав і в нього залишаються запитання — це найкраще, що може статися".

У виставі Schmalgauzen використали моменти з документальної стрічки про Бекета Samuel Beckett: Silence to Silence режисера Шона О’Морда. Проєкція кадрів із фільму схожа на вітражні малюнки у сепії.

Спочатку задумувалося, що спектакль буде на білому полотні й більшість подій відбуватиметься за ним. Вистава мала будуватися на грі тіней і звуків, але команда відмовилася від цієї ідеї.

Фото надане Schmalgauzen

Дійство нагадує клаптикову ковдру, зшиту з песимістичних думок, страху й суму. Сюжет складається з непов’язаних між собою новельних епізодів. Спогади двох героїв про кохану жінку, коли з діалогу стає зрозуміло, що вони говорять про ту саму людину. Роздуми про різновиди любові. Дитячі віршики у виконанні Євгена Запояска й Кирила Липка більш схожі на страшилки: "…обламався мій зубок… хрест, могила і вінок". Акцент з одного епізоду на інший змінюють різкі перемикання світла.

Крім лячних і тривожних фраз, глядачі чують кумедні репліки: "Коли вдома нікого немає, я називаю його не капелюх, а люхокеп!". Або ж епізод, коли герої Владислава Михальчука й Георгія Ярмоленка накидають на себе простирадла, поверх одягаючи чорні окуляри. Образи схожі на гелловінські костюми або ж ескіз одягу "Людей в чорному", якби ті стали привидами. Трохи моторошна розмова персонажів викликає водночас і посмішку, і відторгнення:

  • — Передсмертна хвороба його батька…
  • — Перед смертю?
  • — Перед смертю… ниркова недостатність, знаєш?
  • — У мене була.
  • — Правда?
  • — Так. Завжди чогось не вистачало.

Ліричний герой, позбавлений логічного розуміння світу, існує у власному вимірі. Демонструючи вразливість, він настільки оголюється перед глядачами, ніби його зсередини пробирає струмом. Це відчувається під час перегляду епізоду з персонажами Георгія Ярмоленка й Михайла Матюхіна. Музична тема "шум моря" перетворюється на дещо божевільний крик героя, а наприкінці вплітається в пісню eachma з мініальбому Silence to silence, що слугує саундтреком вистави.

Треки альбому складають безперервну музичну композицію. Їхні назви записані ірландською мовою: hush (укр. тиша), dorchadas (укр. темрява), whim an chroí (укр. примха серця), bun (укр. дно), eachma (укр. свербіж), eagla ama (укр. страх часу), tá mé fuar (укр. мені холодно), am (укр. час), ná (укр. не треба). Частина тексту композиції eagla ama записана навспак, що майже одразу після виходу альбому помітили шанувальники.

Михайло Матюхін і Георгій Ярмоленко. Фото надане Златою Ковтун

На прем’єру Silence to silence завітала акторка й комікеса Олена Кравець. Виставу порівнює зі сном, коли життя ніби й продовжується, але в якійсь іншій системі координат.

"Останнім часом мені хочеться зупинки й сповільнення. Сьогодні я відчула це сповна. Немає метушні, прискореного темпу й внутрішнього тиску. Ти сповільнюєшся й починаєш чути. Це напрочуд дуже затишне місце", — ділиться Олена з Суспільне Культура.

Після завершення вистави емоції глядачів майже полярно різняться. Паралельно з шаленим захватом і гучними обговореннями, біля бару багацько вдумливих і спантеличених облич: хтось спіймав тривожні думки, а хтось — намагається віднайти межу між абсурдом і реальністю. А ви знайшли?

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media