Що ховається за лаштунками прем'єри "Пісні Полісся" у Малому театрі

Маруся Чуприненко та Юрій Кулініч у "Піснях Полісся". Фото: Орест Пасічник

Який шлях має пройти вистава, аби ви могли купити на неї квиток? Робота з текстом, музикою, костюмами, гримом, підбором акторів та сотні репетицій — усе це неодмінні складові створення вистави. Аби усе зробити на найвищому рівні, варто долучити кілька десятків фахових людей, а також витратити не один місяць часу та чимало грошей.

Уже з 18 листопада у Малому театрі в Києві можна буде переглянути виставу "Пісні Полісся". Як проходили репетиції, навіщо колектив їздив у експедицію та хто написав саундтрек до вистави — про все це Альона Лозовенко для Суспільного Культура розпитала художнього керівника й режисера Малого театру Дмитра Весельського, драматургиню Людмилу Тимошенко, хореографку Ніну Змерзлу, акторів театру, а ще відвідала одну з репетицій.

Історія Полісся на сцені театру: чим цікава вистава

П’єса "П’ять пісень Полісся" сучасної драматургині Людмили Тимошенко, яку режисер Дмитро Весельський обрав для вистави в Малому театрі, містить п’ять коротких історій, що трапилися на українському Поліссі за останні 100 років. Драматургиня всі історії чула від бабусі та подруг бабусі, коли Людмила ще була маленькою та жила у невеликому місті Овруч.

Драматургиня Людмила Тимошенко. Фото: Марина Смілянець

"Можна сказати, що цю п'єсу я писала все своє життя. Мої батьки, коли я народилася, служили в Північному Казахстані. Там було дуже холодно й вони відправили мене до бабусі. До семи років я прожила разом з нею. До неї приходили інші бабусі, й оскільки тоді було всього два канали на телебаченні, ну ще й радіо, то вони себе розважали різними історіями", — розповідає авторка п’єси.

Коли Людмила виросла, то попросила бабусю їх їй переповісти. Драматургиня усе записала та зберегла, а згодом поклала деякі з історій в основу п’єси:

"Тоді моїй бабусі було вже 90 років, я приїхала і кажу: давай я все це позаписую. І все, що змогла, вона мені розповіла. Це були довгі вечори, адже історій було багато. Я вибрала чотири таких найбільш страшних, які запали в мою дитячу свідомість, для п’єси. Кожна історія відповідає якомусь періоду, який відбувся на цій маленькій поліській землі".

Історії у п’єсі адаптовані для твору, а проте реальні історії часом є ще більш моторошними. "Справжні історії, вони завжди настільки страшні, що коли починаєш про них писати, то потім люди будуть читати й казати, що такого не могло бути. Бо в це неможливо просто повірити. Тому я додавала якісь свої думки, свої ходи й так далі", — ділиться драматургиня.

Останню новелу, присвячену сьогоденню, Людмила написала вже з власних переживань. Так драматургиня закрила сторічний цикл життя на Поліссі.

"Ця п’єса дає можливість порушувати широку проблематику, причому робити це різними театральними мовами, додаючи цій проблематиці об’єму. Крім того, мені дуже сподобалася ідея п’яти окремих історій, написаних в нетиповому для театру жанрі майже трилера, а іноді майже горору", — розповідає режисер вистави Дмитро Весельський.

Початок роботи над виставою

Режисер планував поставити виставу за мотивами п’єси "П’ять пісень Полісся" ще до повномасштабної війни, адже давно стежив за творчістю Людмили. До того ж у репертуарі Малого театру вже є вистава за п’єсою Людмили Тимошенко — "Зальот" режисера Юрія Радіонова.

Режисер Дмитро Весельський. Фото: Орест Пасічник

За словами Дмитра, коли проходили репетиції "Зальоту", в його режисерській торбинці п’єса "П’ять пісень Полісся" вже була, проте початок роботи постійно відкладався:

"Нам треба було вичікувати паузу, щоб не робити поспіль дві вистави за роботами однієї драматургині. Потім ми планували вийти з прем’єрою на кінець минулого сезону, але ми зрозуміли: аби ця прем’єра була якісна, ми маємо з’їздити в місця, де відбуваються дії цієї п’єси. І ось ми всією акторською командою влітку відправилися в рідне містечко драматургині Овруч та села поблизу, щоб послухати, як розмовляють люди, пройнятися колоритом, надихнутися і так далі. І от нарешті, після експедиції та міжсезоння, ми поновили репетиції «Пісень Полісся»".

Але насправді робота режисера над виставою почалася не з репетицій, і не з експедиції, а з дискусії з драматургинею. "Ми в декількох моментах не сходилися. Загалом текст мені подобається, але були нюанси, які я б хотів змінити. Людмила не пішла на мою пропозицію, і я її розумію, адже вона ставиться до цього тексту як до завершеного. Але вона все ж досить гнучка й не проти того, аби ми як постановники були досить вільні в роботі з цим текстом", — ділиться Дмитро Весельський.

За словами драматургині, режисер хотів викинути п’яту пісню, бо вона була не схожа на решту пісень. "Я написала її для того, щоб люди після прочитання п'єси й після перегляду мали якесь світло в кінці тунелю. Якби поставити крапку на попередніх чотирьох, то ніякої надії попереду не лишилося б. Дмитро хотів цю п'яту пісню прибрати й показати тільки чотири. Я йому цього зробити не дозволила. І тому він зробив цікавий хід — розділив її на дві частини. Він з неї починає, і він нею закінчує. І мені таке рішення сподобалося".

Так остання історія, яка відбувається фактично у наш час, стала у виставі центральною та об’єднала всі інші. Чотири попередні пісні з’являтимуться всередині як флешбеки у визначених командою Малого театру місцях.

Як відбуваються репетиції

Тиша та реквізит — єдині кого можна було зустріти в репетиційній залі, коли я вперше до неї зайшла. У той день Малий театр почав репетицію з другої пісні, де описано суд над молодим хлопцем. Тож на сцені стояли два ліжка зі старими матрацами, між ними — імпровізований стіл, а зверху висіла лампа.

Згодом двоє акторів зайшли у стіни Малого театру й відправилися у гримерну, а Сергій Огрудніцький почав працювати над світлом на сцені. У залі стало темно, освітленою лишилася тільки "камера", де й сидітимуть двоє ув’язнених.

Вистава "Пісні Полісся" у Малому театрі. Фото: Орест Пасічник

"Очікування перед прем’єрою — що вдасться зробити один вихідний для артистів, щоб вони перепочили, але це марні сподівання", — розповів під час інтерв’ю Дмитро Весельський, адже актори відвідували репетиції щодня з 11:00 до 20:00, і лише у вихідні дні працювали до обіду.

Під час репетиції актори висловлюють своє бачення, режисер своє — і так доходять до консенсусу в певному моменті сцени. Інколи сцени програють по кілька разів, кожного разу додаючи невеликі зміни. Обговорюються навіть на перший погляд незначні деталі. Наприклад, як налити спиртне у стакан, перевести погляд чи покрутити фотокартку. Певно саме з таких деталей й складається повноцінна картина, що відгукується глядачам.

З часом акторів більшає, а разом з ними — і емоцій на майданчику. Коли у репетиційну залу зайшла хореографиня й артисти почали відпрацьовувати танцювальні елементи, музика стала ритмічнішою, дискусії голоснішими, сміх та жарти частішими.

Вистава "Пісні Полісся" у Малому театрі. Фото: Орест Пасічник

У "Піснях Полісся" кожен актор має щонайменше дві ролі, а іноді й більше. Вони змінюють костюми, манеру поведінки, особистість, але завжди лишається незмінною поліська говірка.

Експедиція на Полісся

"Ми були там 5 днів, якщо не помиляюся. Одна з основних місій — послухати мову, оскільки поліська говірка має свої особливості. У нас в команді люди з різних куточків України, але з Полісся не було нікого", — розповідає режисер.

У цю поїздку разом з командою Малого театру відправилася й драматургиня. Людмила намагалася поділитися з групою, яка бере участь у цій виставі, атмосферою, яку заклала у текст. За її словами, вони із задоволенням поїздили по місцях, де все відбувалося. Такий підхід молодої команди Малого театру їй сподобався.

Сподобалася поїздка й акторам.

Актор Юрій Кулініч. Фото: Орест Пасічник

"Ця експедиція була, як дарунок долі. Це був такий момент, щоб поїхати відпочити, перемикнутися, поспілкуватися з новими людьми. Було дуже класно, весело, нові враження. Там усе було цікаво, геть інше", — ділиться актор Малого театру Юрій Кулініч.

Для когось ця поїздка стала першою на Полісся, як, наприклад, для артистки Марусі Чуприненко: "Для мене була цікава природа і як інакше люди говорять, по-іншому будують свій побут. Коли їздили до людей, було дуже цікаво дивитися, слухати, помічати".

Водночас кожному з акторів найбільше запали у пам’ять різні моменти. Наприклад, Маруся згадала літню пару, яку вони зустріли на місцевому базарі: "В нього була така класна морська кєпка". Юрію ж запам’ятався момент, коли команда проїжджала повз кладовище: "Воно все було в рушниках, як по Тютюннику. Все біле-біле. Красиво дуже. У нас такого звичаю немає", а Сергію Радченку до душі була гостинність місцевих людей.

В експедиції була ще одна важлива місія — відзняти відеоматеріали, які використовуватимуть у виставі. Це рішення режисер пояснює концепцією п’ятої пісні.

"Ми намагаємося зробити цю п’яту пісню в театрі такою, начебто ви взяли свій мобільний телефон та почали стрибати з однієї соціальної мережі в іншу, дивитися різні шматки, начебто алгоритми це видають. Начебто ти загуглив два відео про Полісся, а далі те, що тобі пропонує, — те ти й дивишся. Тобто це така собі клаптиковість. Переважно, звичайно, це буде живий план, але враження, якщо все буде правильно зроблено, має складатися таке, що всі ці події, персонажі, вони виплигнули з мобільного телефона, з тіктока і так далі", — розповів Весельський.

До того ж, як зазначає Дмитро, важливим моментом експедиції був сам цей досвід, який проявляється під час репетицій в інсайтах, ідеях, візуальних рішеннях тощо.

Декорації, костюми та музика

Кожна пісня — окрема історія, яка відбувається у різному часі й місці. Дмитро розповів, як обігруватиме ці переходи, враховуючи обмеження театральної зали: "Театр дозволяє певну умовність. Головне правильно домовитися з глядачами про неї, щоб усі однаково в неї вірили. Пуста сцена може перетворюватися на будь-що, якщо з цим простором правильно працювати".

Вистава "Пісні Полісся" у Малому театрі. Фото: Орест Пасічник

Щоб підготувати глядачів до стрибків у часі та просторі, режисер зробив п’яту, об’єднувальну пісню досить різножанровою, помістив у неї немало посилань на різні аспекти сучасного життя: "Я сподіваюся, що тоді, під час перших чотирьох пісень, які будуть зроблені в досить класичній формі театру: з четвертою стіною, єдністю часу місця й дії — глядач буде готовий вірити в те, що історія відбувається в тому часі й тому місці, як ми задумали. Навіть в досить умовних декораціях".

Про декорації трохи розповів актор Малого театру Сергій Радченко: "Під час експедиції ми командою заїхали до людей, які збирають різні побутові старовинні штуки, й коли ми виїхали звідти, то в машину все вже не вміщалося. Просто стільки надавали, щоб ми використали це у виставі. Тож декорації у нас будуть справді автентичними".

Костюми, використані у виставі, є додатковим засобом виділити п’яту пісню серед інших. "Костюми перших чотирьох пісень будуть наближені до реалізму, буде використовуватися стилізація під час, під місце. У п’ятій пісні — це буде постмодерністичний вінегрет", — розповідає Дмитро. Над костюмами для вистави працювала Христина Корабельникова. Саме вона малює ескізи та втілює задумане в життя до найменших деталей.

Основою музичного рішення стала співпраця Малого театру з гуртом Nazva, який написав саундтрек спеціально для вистави "Пісні Полісся". Окремої назви треку немає, це варіації на народну пісню "Проведу я русалоньки".

"Мені здається, їхня музика пасує до цієї історії. Це звернення до фольклору, яке вони постійно використовують просто у своїх альбомах, а проте переосмислене через сучасне звучання", — ділиться режисер.

Наскільки результат відрізняється від початкового бачення

Дмитро Весельський розповів, що перші чотири пісні вийшли дуже близькі до того, якими він задумував їх на початку, а ось із п’ятою все не так легко: "З самого початку було розуміння, яку функцію вона має виконувати, було розуміння, що вона має стилістично відрізнятися, і були якісь загальні уявлення, як ми будемо це втілювати. А от вже в репетиційному пошуці ми методом багатьох спроб і помилок, заходячи іноді в глухий кут, знайшли кінцеву форму".

"Пісні Полісся" у Малому театрі. Фото: Орест Пасічник

Більше про зміни у п’ятій пісні розповіла хореографка Ніна Змерзла, яка працює над поєднанням тексту, музики й танцю в одне ціле у "Піснях Полісся": "Взагалі на початку, коли мене режисер покликав у цю виставу, у нього була зовсім інша ідея. Він хотів п’яту пісню відділити від інших, поставити її так, щоб усі актори були, як один пластичний організм".

Команда довгий час намагалася втілити задум режисера, але не виходило і приблизно за півтора тижня до першочергової дати прем’єри (прем'єра була перенесена режисером з 28 жовтня на 18 листопада Ред.) у спільній розмові народилася нова ідея: "Тепер у танці кожен персонаж має бути яскравим по-своєму і при цьому виглядати дещо фриково для приїжджих дівчат. Для театру нормально, що усе може так кардинально змінитися. Це круто, що так по-живому народжуються рішення".

Очікування перед прем’єрою

Ця вистава — неочікувана режисерська робота навіть для самого Дмитра Весельського. За його словами, вона про пошук, самоідентифікацію, спробу зрозуміти хто ми, де, для чого та внаслідок чого існуємо. Це спроба знайти своє коріння через чорні сторінки нашої історії, але у нетиповому для Малого театру жанрі та форматі.

Режисер очікує, що старання всієї команди не залишать байдужими глядачів, що вони полюблять цю історію так само, як команда Малого театру. Актори у розмові також згадали, що їхнє головне сподівання — передати той меседж, який закладено в основу вистави.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media