Співачка Лілу45 стала одною з учасниць мистецького проєкту "Хоробрі міста", присвяченого українським містам, що перебувають під тимчасовою російською окупацією і демонструють героїчний спротив.
Свою пісню артистка присвятила Сімферополю, в якому жодного разу не була. Чому вона обрала саме це місто, як її змінила війна і якими емоціями вона живе зараз, Лілу45 розповіла в ефірі "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь.
Сьогодні ти презентуєш у нас пісню, яка стала частиною проєкту від UKRAЇNER "Хоробрі міста". Як ти потрапила до того проєкту?
Нам запропонували взяти участь, і я подумала, що це важливо. Мені не хотілося робити пісню, в якій би я реалізувала свою пасивну агресію – про те, як ми усі втомилися. Зокрема від того, як багато енергії витрачаємо на ненависть. Мені, навпаки, хотілося надихнути людей.
Я ніколи не була в Криму, ніколи не була в Сімферополі. Коли дітей відправляли у дитячі табори, я не їздила, бо тато мене сильно любив і не хотів відправляти одну. Тож я сиділа вдома.
Але в мене є один друг-режисер, який є переселенцем з Криму. Він згадував, як йому запропонували роботу у кримському театрі, але у 2014-му йому довелося від цього відмовитися і бігти з одним рюкзаком з Криму до Києва. Зараз він на фронті.
Крим – це таке місце, про яке не хочеться писати негативно. За розповідями Крим мені чимось схожий на Каховку – ось в ній я була. Так і вийшла пісня. Іноді мені здається, що я не зможу заспівати другий куплет, бо вже на першому мені хочеться плакати.
Ти написала пісню про місто, в якому жодного разу не була. Можливо, в тебе були якісь експерти по Криму?
Організатори проєкту збирали історії. Вони надсилали кожному артисту відео з Криму, історії людей, які виїхали чи досі там живуть. Це були спогади про Крим, якась статистика – наприклад, інформація про те, що у Криму 8 років не працює McDonald’s. Я про це взагалі не знала.
У пісні є така фраза: "Я б заспівала для скейтерів на Хресті". Це про Сімферополь взагалі?
Так. Там є Хрест – такий провулок, де збиралися скейтери та тусила молодь. Це не про наш Хрещатик. У Києві скейтери взагалі на Поштовій площі тусують.
Слово Сімферополь за давньогрецької перекладається як "місто загального блага". Уже рік ми захищаємося, війна змінила кожного. А як вона тебе змінила?
Мені так шкода, але я постарішала.
Чекай, тобі 22 роки. На скільки ти себе почуваєш?
На 45. Я прямо внутрішньо відчуваю, що я відповідаю своєму нікнейму – Лілу45. Я розчарувалася в світі, розчарувалася в деяких людях. Я побачила жорстоку реальність. Я стала розумнішою, і всі мої дитячі комплекси відпали. Та я навіть радіти розучилася – мені це зараз важко дається.
Я розчарована в тому, що зараз відбувається. Розчарована в тому, що це випало на мою долю і я маю за це нести відповідальність. Я не можу мріяти. Я мушу щось робити для того, щоб це швидше закінчилося. А чи згадаю я у свої 45, що я семимильними кроками пройшла цей період життя?
У тебе було усвідомлення, що такою, якою ти була раніше, ти вже не будеш ніколи?
Якийсь конкретний момент я не можу назвати. Це супернакопичувальний ефект. У якийсь момент ти просто пливеш по течії та розумієш, що назад не повернутися. Мені життя ніколи не підкидує одну проблему. Валить все одразу і по всіх фронтах. Напевно, щоб до мене дійшло, що час дорослішати. Мені потрібно впасти на саме дно, а потім від нього відштовхуватися.
Ми за рік відчули увесь спектр відчуттів – від абсолютної ненависті до абсолютної любові. А в тебе за рік яких відчуттів було найбільше?
Не знаю. Мабуть, ненависті було більше. Я люблю своїх батьків, люблю людей, які борються, своїх друзів, які живі, слава Богу. Але протягом цього року я перебувала більше в негативному секторі сприйняття світу. І й досі в ньому перебуваю. Я знов повертаюся у свої 18 років, коли мені здавалося, що я помру у 27.
Я настільки втомлена від реальності, в якій доводиться існувати. Я розумію, що ми усі маємо будувати свою реальність і оточувати себе якимось комфортними речами. Ми, на жаль, не можемо змінити світ, але можемо змінити свою реальність.
Я нещодавно почула таке від однієї людини. На питання – якби в тебе була можливість потрапити у клуб "27" до всіх музикантів, що би ти сказав? Він відповів: у мене одна порада – доживіть до 28-ми.
Я впевнена, що я переживу цей вік. Але є якась внутрішня слабкість. Хочеться іноді побути жертвою. Але коли мені буде 27, я, певно, буду небезпечна для суспільства.
Нещодавно ми розповідали своїм слухачам про досвід ретриту співачки ЮЮ. Вона була в Карпатах і зрозуміла, що найкращий відпочинок – зміна діяльності. Що тобі потрібно для відновлення сил?
Три дні, щоб сконцентруватися на собі. Класно, якщо є можливість кудись виїхати, але іноді достатньо побути на самоті. Писати нову музику, займатися йогою, сидіти у ванній 150 годин, пити чаї.
А відновлення фізичних сил гарантує і відновлення ментальних сил?
Так. Це ж все пов’язано. Ти відпочиваєш, у тебе меншає гормону стресу.
Ти якось розповідала, що коли пишеш нову пісню – вмикаєш ноутбук, підключаєшся до космосу і воно само собою виходить.
Не завжди так відбувається. Це залежить від обставин. Іноді ти розумієш, що не маєш жодного впливу на пісню. А інколи усвідомлюєш, що це саме ти пишеш цю пісню – і тобі подобається, як поєднуються слова.
Творчість для тебе як наповнювач чи як висмоктувач?
Завжди у дві сторони в мене це працює. Творчість – це моє життя. А у своєму житті я як даю, так і забираю. Тому інколи творчість наповнює, але буває, що і спустошує. Після концерту мені завжди треба мої три дні. А якщо після туру?
Торік ти випускала кожні три місяці по альбому. Над чим зараз працюєш?
Над альбомом. Це весело – збирати власні альбоми. Я люблю це робити. Я люблю слухати музику альбомами.
Коли чекати? Як він буде називатися?
Ще не знаю. Але там буде усього три сумні пісні. А загалом їх буде 10. Зараз ми будемо випускати по синглу. А в травні або червні плануємо випустити альбом.
Редакторки текстової версії: Світлана Берестовська і Міла Кравчук.
Підписуйтеся на подкаст “Вікенд Нової Музики” на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!