Антон Слєпаков, гурт "ВГНВЖ": "Важливо, щоби лишилося кому творити й для кого творити"

. Фото: Facebook / Vasyl Osadchyi

Антон Слєпаков – засновник гуртів "ВГНВЖ" (раніше "Вагоновожатые") та "И Друг Мой Грузовик". Наприкінці березня з музикантом Андрієм Соколовим він випустив перший сингл із альбому "warнякання". Антон Слєпаков документує свою рефлексію подій повномасштабного російського вторгнення, а Андрій Соколов створює музичний супровід до цих віршів.

У програмі "Культурний інстинкт" Софія Челяк говорила з Антоном Слєпаковим про український музичний ринок, його зв’язки з російським, про перехід на українську мову не лише у побуті, а й у творчості.

Без вихлопу в Москві ти нікому тут не був цікавим.

Від початку 2014 українські музиканти, навіть які раніше вважалися андеграундними, почали з’являтися на екранах, фестивалях, радіостанціях. Але до 2014 українці міцно співпрацювали з Росією. На радіо чи телеканалі М1 здебільшого були пісні, які поверталися після здобуття слави на російському ринку. Чому для українських музикантів було важливо співпрацювати саме з Росією?

У якомусь інтерв’ю я використовував термін "музичний гастарбайтинг". Не в тому справа, що ми не могли не співпрацювати, просто раніше цей простір вважався якимось одним цілим. І практично всі українські артисти, хто грали в 1990-2000-х, – це ринок, який лишився спадщиною після Радянського Союзу. А ще Росія – велика країна, на той момент у них були розвинуті якісь структури: клуби, фестивалі, лейбли. Того, чого, на жаль, у нас тоді не було. Без вихлопу в Москві ти нікому тут не був цікавим.

Майже з усіма своїми українськими колегами я познайомився у той чи інший спосіб на фестивалях, у клубах Росії – якихось таких тусовках.

Андрій Соколов і Антон Слєпаков. Photo: Oli Zitch

Але ми можемо повернутися у кінець 1980-х, коли з’явилася "Червона рута". Українська музика і українськомовна музика на короткий час сильно заявила про себе. Ми пригадаємо "Мертвий півень", "Плач Єремії", "Брати Гадюкіни". Що сталося в середині 1990-х? Чому українська музика отримала відкат? І чи пов’язане це з російською пропагандою і з тим, що Росія зайшла в український медійний простір?

Ти назвала групи, які можна вважати альтернативним сегментом. А на радіо все-таки панувала російська попса.

Можна було би наводити приклади "Території А", яка робила попмузику, але українського забарвлення. Хоча мені здається, вона теж була достатньо низької якості. Але це було наше, рідне, і тут уже філософське питання, що нам ближче: наша фігова музика чи російська фігова музика? Ну фігово зроблена, скажімо так, я не хочу образити твори.

Не знаю, чому так сталося. Взагалі музика кінця 1980-1990-х в один час розчинилася, тому що тоді всі хотіли бути незвичними, індивідуальними, альтернативними. У Львові був потужний фестиваль "Альтернатива", який відбувся, здається, два чи три рази, а потім всі ці гурти у вихлопну трубу кудись ділися. Усі різко стали форматними, почали підлаштовуватися під формати радіо, телебачення, робити таку музику, щоби її всюди крутили.

Взагалі у 1990-х відкрилися шлюзи, рухнула залізна завіса й усі дорвалися до всього – такий ковток свободи після Радянського Союзу. Тоді все здавалося модерновим, новим, суперовим. А потім прийшли нові часи, всі ці фінансові кризи – і музиці довелося пристосовуватися до інших реалій.

А що для українського музичного ринку означає відхід від Росії?

Музика не виникла на пустому місці у 2014 році. Вона частково вже була, але ці гурти знали мало. У 2014-2015 роках російські артисти боялися сюди їхати. Хтось поїхав у Крим чи на окуповані території Луганської і Донецької областей – їм автоматично закрився шлях до України. І раптом промоутери і публіка помітили, що в нас є класна сцена.

Я прекрасно пам’ятаю перший Atlas Weekend, де був лише один російський артист, і то який виявився найпроблемнішим, не дограв до кінця і покинув фестиваль. Усі інші були сприйняті на "ура". А потім уже так поступово, поступово всі знову почали повертатися. Одні вирішили, що Меладзе – це дуже мемно, і його треба привезти.

Ми відмовилися від співпраці з Росією у 2014 році. Перші релізи "Вагоновожатих" були у 2013-му. Звісно, як і всі тоді, ми навіть звозили цей альбом у Петербург. У нас були тісні зв’язки, але ми цей проєкт не презентували там після гібридної війни, після анексії Криму. Але була ще інша точка зору, були голуби миру – люди, які якось виправдовували своє існування і гастролювання там.

Андрій Соколов і Антон Слєпаков. Photo: Oli Zitch

Відмовлятися від участі, не даючи інтерв’ю, не говорячи про війну, не окреслюючи наші проблеми – мені здається, що це хибний крок.

Зараз українське середовище однозначне – з Росією не потрібно співпрацювати. Але є питання, чи з’являтися на подіях, де є росіяни. Подекуди українські автори погоджуються брати участь, тому що бачать у цьому свою роль. Подекуди відмовляються, і ця відмова стає медійним приводом. Які мають бути стратегії? І як ви приймали рішення щодо цього?

Навіть до повномасштабного вторгнення пам’ятаю, що на великих фестивалях нас питали, чи погодилися б ми грати після такого чи іншого виконавця. Добре, що організатори усвідомлювали, що ми група з певним меседжем і не будемо грати після якогось сумнівного виконавця.

Зараз таких пропозицій не було. От на кінофестивалі зараз запрошують багато наших талановитих українських початківців. Для них це дебюти, але вони виявляються трохи зіпсованими, тому що запросили Серєбрєннікова чи когось іншого. У музичному плані я поки з таким не зустрічався.

Відмовлятися від участі, не даючи інтерв’ю, не говорячи про війну, не окреслюючи наші проблеми – мені здається, що це хибний крок. Думаю, тоді весь простір займуть росіяни.

Донедавна вважалося, що українськомовна музика не має шансів на заході, тому що українською мовою не розуміють тексти. Як війна на це вплинула?

Думаю, що частково це мало значення. Зараз, на жаль, ми не зможемо перевірити, як би було, якби не почалася війна. Дійсно, зараз увага до України величезна, і всі культурні інституції мають запит на українських митців у будь-якому форматі: кіно, театр, музика. Я намагаюся пригадати, але, здається, відомими українськомовними виконавцями були більше рок-колективи, вони співають переважно англійською.

Напевно, це має бути якась незвична оригінальна музика, щоби не звертали увагу на мову. Є білоруси "Молчат дома", які грають російськомовний постпанк, але вони відомі в усьому світі. У них гастролі Латинською Америкою, Європою, Штатами. Думаю, публіка не розуміє, про що вони співають, але вони осідлали крутий та модний тренд — постпанк і колдвейв.

Що там ще зараз модно? Електропопові теж певні речі, тому цікаво, чи вийде в нашого "Курсу валют", який співає українською, але грає модну музику зараз, ретро, ретровейв.

Питання актуальності музичного ринку відходять на другий план, коли в нас є одна спільна біда – війна, яка робить музику більш вторинною.

Виступ із проєктом warнякання 29 травня в secret place у Львові. Photo: Yuri Gryaznov

Хочеться, щоби вціліли якомога більше людей, важливо, щоби лишилося кому творити і для кого творити.

"Вагоновожаті" спочатку були повністю російськомовні, а потім ти почав писати трохи українською. В одному інтерв’ю ти казав, що вирішив повністю перейти на українську. Як тобі вдалося? Є стереотип, що на українську переходити в побуті важко, а ти зміг перейти у творчості.

Мені в побуті було не так важко, як у творчості. Здавалося, що російською так круто еквілібрувати словами, а в українській у мене немає такого запасу слів, і я не зможу. Тому я боявся, і, звісно, бажання було ще у 2014-му. Але от цей страх, що не вийде відразу, і постійний марафон робити щось актуальне робили ускладнювали цей процес.

У 2016 році в нас був цікавий проєкт, у "Довженко-Центрі" ми супроводжували німе кіно режисера Георгія Тасіна, зняте ще у 1926 році. Ми зробили цей супровід і грали наживо. Я розумів, що супроводжувати українське кіно початку сторіччя ми не можемо ворожою мовою.

Тоді я попросив свого товариша Олександра Михеда допомогти мені зробити літературну адаптацію мого тексту. І от із цієї миті поступово ми перевели всі інтерв’ю, всі комунікації. У 2017 вже з’явилися дві перші українськомовні композиції, і все поступово прийшло до того, що в нас нарешті минулого року вийшов перший українськомовний альбом "Вогнепальне". Я просто видаляв цей страх і воно якось виходило природно. Після цього повертатися вже було нема сенсу.

Чи передбачаєш ти, що повномасштабне вторгнення, відчуття, які ніколи не були нам відомі досі, стануть причиною вибуху української культури?

Хочеться, щоби вціліли якомога більше людей, важливо, щоби лишилося кому творити і для кого творити. Багато митців зараз відкладають, зараз не пишеться, і важко знайти умови. Тому, звісно, важко судити, чи буде тектонічний зсув. Подивимося, яким буде світ після цієї війни. Коли одна рука божевільного карлика тримається за червону кнопку, то розмірковувати, яким буде світ, – невдячне заняття, тому дочекаємося і побачимо, що і як буде.

Більше про мистецтво під час війни

Читайте нас у Facebook або Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!