Написаний у 1818 році 18-річною письменницею на ім’я Мері Шеллі "Франкенштейн" фактично започаткував наукову фантастику як жанр, а образ оживленої з потойбіччя істоти, якій навіжений науковець дарує другий шанс на життя, і досі залишається невмирущим.
Лише минулого року ми отримали чергову екранізацію цього роману – масштабну і меланхолійну адаптацію від режисера Ґільєрмо дель Торо, яка фокусувалася на батьківській відповідальності перед дітьми.
В український кінопрокат 6 березня виходить нова інтерпретація цієї класичної історії — готична любовна історія "Наречена!" від режисерки Меґґі Джилленгол. Цього разу в центрі подій опинився не Віктор Франкенштейн, і навіть не його творіння, а американська дівчина на ім’я Іда, яка після загибелі отримує другий шанс на життя — але вже у ролі нареченої славнозвісного монстра.
Спеціально для Суспільне Культура кінокритикиня Олександра Поворозник розповідає, якою на практиці вийшла одна з найбільш багатообіцяльних стрічок цієї весни, чи потрібно було творчості Мері Шеллі сучасне феміністичне переосмислення і що об’єднує "Наречену!" з "Джокером" Тодда Філліпса.
Після успіху своєї дебютної режисерської роботи — камерної психологічної драми "Втрачена донька", яка у 2021 році отримала три номінації на "Оскар", — Меґґі Джилленгол взялася за кардинально інакший проєкт та поставила готичну "Наречену!".
Стрічка, яка вже з перших трейлерів чіпляла потенційних глядачів сумішшю похмурих, переповнених тінями кадрів, які немов запозичили з класичних нуарів, відсилань до фільмів про мафію 1930-х на кшталт оригінального "Обличчя зі шрамом", музичними номерами та Джессі Баклі й Крістіаном Бейлом у головних ролях, позиціюється як феміністичне переосмислення культового горору 1935 року "Наречена Франкенштейна" кіностудії Universal.
Історія від Джилленгол розгортається у Чикаго 1930-х, а каталізатором подальших подій для героїні — юної американки на ім'я Іда (Джессі Баклі) — стає просто нестерпно неприємний вечір у компанії гангстерів та інших сумнівних представників тогочасного бомонду. Дівчина не лише змушена розважати за гроші вульгарних бандитів та їсти устриці, які вона ненавидить, але ще в її тіло вселяється дух Мері Шеллі (так, тієї самої авторки оригінального "Франкенштейна", і грає її також Джессі Баклі).
Письменниця з потойбіччя змушує бідолашну Іду привселюдно конфліктувати з гангстерами, за що дівчину швидко і безцеремонно вбивають. Та це лише початок — за гостроцікавим збігом обставин у місто нещодавно приїхав Френк (Крістіан Бейл), той самий монстр Франкенштейна, який вже майже століття страждає від нелюдської самотності та мріє про свіжевикопану й оживлену струмом компаньйонку. Тож Іда повертається до життя, і тепер не лише не пам'ятає минулого (це проблема, адже воно досі її переслідує), але й мусить вчитися виживати у світі, де навіть до живих та цілком "нормальних" жінок ставлення не найкраще.
Єдиний її помічник у цій справі — дивакуватий та мовчазний Френк, для якого до знайомства з Нареченою єдиною розрадою в житті були кіномюзикли з Ронні Рідом (Джейк Джилленгол) — місцевою версією кінозірки та співака Фреда Астера.
За словами Меґґі Джилленгол, написати та зняти свою версію цієї історії вона вирішила саме тому, що у стрічці 1935 року та сама наречена у виконанні Ельзи Ланчестер з'являється на екрані лише на декілька хвилин і має лише одну репліку. Утім, режисерка переосмислює не лише стрічку Джеймса Вейла, що було б цілком зрозуміло: стрічка 1935 року фокусується насамперед на самотності знаменитого монстра, а його наречена, попри згадку вже в самій назві фільму, залишається німим обʼєктом бажання.
Джилленгол вирішує деконструювати творчість Мері Шеллі загалом, перетворюючи одну з найбільш впливових письменниць в історії світової літератури на мстивого та неврівноваженого привида, який грається Ідою, немов п'яний лялькар ганчір'яною маріонеткою.
Вже під час своєї першої появи Шеллі прозоро натякає глядачам, що "Франкенштейн" не мав стати вершиною її кар'єри, і що, якби не рання смерть, письменниця написала б важливіший та актуальніший твір — власне, історію, яка розгортається на екрані.
Деконструкція творчості класиків — благородна справа, але після перегляду стрічки залишається гіркий присмак знецінення справжньої творчості однієї з найбільш важливих постатей британського літературного канону лише тому, що її найвідоміший твір має за головних героїв чоловіків та безпосередньо не торкається жіночого досвіду.
До слова, в оригінальній "Нареченій Франкенштейна" також оповідь починається з невеликої сцени, де Мері Шеллі грає Ельза Ланчестер — та сама акторка, яка грає і наречену Франкенштейна. Але якщо у класичному горорі цей прийом — просто данина готичним історіям та їхній любові до привидів і голосів з минулого, то тут присутність Шеллі натякає глядацтву на те, що перед нами не якийсь звичайний жахастик, а серйозне кіно з важливим контекстом та метатекстуальністю. І, аби ви часом не забули про цю серйозність, кожен персонаж стрічки обов'язково отримає декілька хвилин на власний монолог про соціальні проблеми, нерівність та абсурдність знецінення жіночих досягнень.
Використання історій про монстрів як метафори іншості та дискримінації — не щось нове, адже саме завдяки цим підтекстам горори вже століття приваблюють жіночу і квір-аудиторію, якій буває простіше асоціювати себе з істотами, що не почуваються на своєму місці серед "звичайних" людей. Та Джилленгол недостатньо підтексту — її герої говорять про соціальну проблематику так, немов зачитують лозунги з плакатів, а вчинки протагоністки стають каталізатором суспільних заворушень та жіночих протестів.
Візуально "Наречена!" могла би бути однією з найкращих стрічок року — це атмосферна, стильна історія з незабутніми костюмами, еклектичним саундтреком та блискучим акторським складом (окремий бонус — усвідомлення того, що Меґґі змусила свого молодшого брата грати одного з найбільш лицемірних персонажів стрічки). Та, на жаль, постійне бажання сценаристів написати щось "більше" за "звичайний" фільм про монстрів лише підсилює враження, що вони просто не люблять цей жанр і не хочуть грати за його правилами.
Тут відразу напрошується порівняння з Тоддом Філіпсом: режисер "Джокера" (який "Наречена!" частенько нагадує як візуально, так і сценарно) використовував сюжети та персонажів з коміксів, водночас заявляючи, що його кіно — "не примітивна адаптація коміксу, а щось серйозне".
Джилленгол так само спирається на тропи та візуальний стиль готичної літератури й класичних стрічок кіностудії Universal, дорікаючи доробку Мері Шеллі в недостатньому фемінізмі. Але через те, що героїні Баклі та герой Бейла — неживі монстри, все виглядає абсурдно. Вони так само могли би бути звичайними смертними диваками, черговою версією Бонні та Клайда, які подорожують Америкою, сіючи за собою насильство та суспільний неспокій.
Рубрика "Рецензії" публікує огляди й критичні тексти на мистецькі твори та інші культурні події.
Матеріали відображають особисту позицію авторів тексту. Думки, висловлені у текстах, не обов’язково збігаються з позицією редакції.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media