"Як це — народитися у світі, де все навколо помирає? Це головне питання фільму, — сказала режисерка і сценаристка Джулія Дюкорно на пресконференції під час прем’єри свого нового фільму в основній конкурсній програмі 78-го Каннського кінофестивалю. — «Альфа» виросла з моєї любові до цього специфічного граничного дискомфортного простору. Простору, пов'язаного зі змінами у твоєму тілі, певними запахами, твоїм власним середовищем — станом між твариною та людиною. Простору, який я вважаю неймовірно людським".
На відміну від попередніх робіт Дюкорно, фільму "Сире" (2016) і стрічки "Титан" (2021), відзначеною Золотою пальмовою гілкою Канн, "Альфа" не зовсім є боді-горором. Жорстокість тут відчувається більш внутрішньою, а драма — щирішою. Анна Джмелик для Суспільне Культура розповідає, чому всім варто побачити "Альфу".
"Альфа", яка стартує в кінотеатрах України 29 січня, розповідає про події, що розгортаються в умовному французькому місті наприкінці 1980-х — початку 1990-х років. Головна героїня Альфа (Мелісса Борос), тринадцятирічна проблемна підлітка з мароккансько-французької родини, одного вечора повертається додому з вечірки й страшенно лякає матір-лікарку (Гольшіфте Фарахані, відома за "Патерсоном" Джима Джармуша) своїм татуюванням. Невідомо хто набив дівчині літеру А на руці. І все б нічого, але в місті якраз вирує загадкова інфекційна хвороба, що передається, зокрема, через брудні голки. Ця хвороба фактично перетворює людей на мармурово-білі статуї. І тепер, можливо, такою статуєю стане й Альфа.
Тим часом до сім’ї повертається брат матері Альфи, наркозалежний Амін (Тахар Рахім, який для цієї ролі схуднув на 20 кг). Альфа та Амін, вигнанці, відкинуті суспільством, вештаються містом під музику Ніка Кейва та Portishead, і намагаються відшукати місце, де просто можуть бути собою…
"Ті ж страхи, що й зараз, я відчувала ще підліткою на піку кризи СНІДу"
Звісно, критики одразу ж провели паралелі між "мармуровою хворобою" та епідемією СНІДу, проте Дюкорно наполягає, що це не буквально фільм про СНІД. Натомість це її відповідь на культуру страху, що виникла через епідемію наприкінці 1980-х.
У той час Дюкорно була того ж віку, що і її героїня в "Альфі". "Ті ж страхи, що я їх відчуваю зараз, уперше я відчувала ще підліткою на піку кризи СНІДу, — каже режисерка. — За 20 років до того наші батьки мали свободу сексуальності, і секс був чимось здоровим. А потім раптово перетворився на смертельну загрозу. Це переслідувало нас роками, і страх просочився у найменші щілини суспільства. Я бачила розквіт нестримної гомофобії. Для молодших поколінь це зараз видається антиутопією, але це було неймовірно реальним, і я, на жаль, проживала ці сцени не один раз. І ми як суспільство досі не оплакали ці втрати".
З прогресуванням "мармурової хвороби" людські тіла тверднуть і стають порожніми. Дюкорно уявляє ці тіла як свого роду фізичний пам'ятник усім тим, хто загинули під час епідемії СНІДу. Щоб досягти ефекту "мармуровості", акторів з голови до ніг вкривали спеціальними силіконовими протезами, а потім за допомогою візуальних ефектів робили так, щоб людські тіла виглядали, наче твердий щільний матеріал, і відбивали світло так само, як полірований мармур.
"Це був дуже важкий процес, — зізнається режисерка. — І технічно, і емоційно. Це — пам'ять про кожного, кого ми втратили, кого нам довелося відпустити. Фільм значною мірою про те, як важко відпускати".
Історія дорослішання
Очі Альфи відкриваються на світ, коли вона стає ізгоєм після ймовірного зараження вірусом. Проте у вимушеному дорослішанні дівчини крім болю є і свого роду диво. Вона починає усвідомлювати власні бажання та емоції. Вона бачить людей інакше. Вона стає більш відкритою до маргіналізованих верств суспільства, зокрема до квір-спільноти.
"Як я можу говорити про такі речі, не згадуючи спільноту ЛГБТКІА+? Це неможливо, — каже Дюкорно. — Для мене було очевидним, що я маю говорити про людей, постраждалих від того, як із ними поводилося суспільство".
Паралельно Альфа змушена по-новому вибудовувати стосунки не лише з навколишнім світом, але й з власною родиною. Дюкорно зосереджується на складному та болісному процесі сепарації дівчини від матері і водночас показує, як формується новий зв’язок між Альфою та Аміном. Коли Амін вперше повертається до родини, Альфу він просто лякає.
"Він виглядає так, як виглядає наркозалежний, і це викликає у неї огиду", — каже Дюкорно. Але поступово Амін постає як єдина людина в житті Альфи, що говорить дівчині правду без прикрас.
"Він каже правду дуже прямолінійно, як дитина. Він допомагає Альфі вирости, допомагає їй плакати", — підкреслює режисерка. Хоча Альфа та Амін є племінницею та дядьком, вони будують зв’язок, міцніший за родинні формальності, — з власної волі й за власним вибором.
"Мені подобається ідея, що стосунки в сім'ї не є чимось даним за замовчуванням. Ви повинні приручити одне одного, ви повинні рости разом, щоб побудувати зв'язок, — підкреслює режисерка. — Саме так, а не лише через кров, ви стаєте сім'єю".
"Коли йдеться про тіло, ми говоримо про мою власну вразливість"
Хоча "Альфа" технічно підпадає під визначення боді-горору, цей фільм однозначно є менш кривавим, ніж "Сире" та "Титан". І, дивлячись цю стрічку, ви відчуваєте, що Дюкорно вклала в неї більше власної душі та вразливості. Це справді особистісний фільм, який підводить глядацтво ще ближче до внутрішнього життя мисткині.
Дюкорно роками вагалася, чи достатньо вона доросла, чи досвідчена, щоб зняти це кіно. Потім вона думала, чи достатньо смілива, щоб говорити про щось настільки особисте.
"З кожним фільмом я думаю про те, що можу поставити себе в ще більш вразливу позицію, щоб дедалі більше зближуватися з аудиторією, — зізнається режисерка. — І я ще не закінчила копати. Це нескінченний шлях. Як я можу бути щирішою? Як мені стати ближчою до своїх емоцій? Як показати їх точніше, з більшою щедрістю? Для мене це єдиний шлях. Саме тому я знімаю кіно. Коли йдеться про тіло, ми говоримо про мою власну вразливість. У цьому фільмі я повністю позбулася дистанції, яку нав’язує жанр боді-горору, і це відкрило шлях до глибших емоцій, — зазначає режисерка. — Для мене це спосіб оголити себе більше — і я сподіваюся, що глядачі так само оголяться у відповідь".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media