Караїми, кримчаки і кримські татари — корінні народи України. У них різні мови, релігії та традиції. Спільна ж рідна земля — Крим. Хто з них були тютюновими магнатами, що таке "кубете" та як завдяки кавуванню відрізнити караїмів від кримських татар — розповідаємо про це у матеріалі Суспільне Крим до Дня корінних народів.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Караїми
“Ми багаті, поважні і нас дуже мало. Ми, можна сказати, рідкісні. І я навіть це помічаю, коли спілкуюся і знайомлюся з кримськими татарами. Я коли кажу, що я караїм, вони такі: "Я вдруге в житті бачу караїма". Іноді дивляться на тебе як на скарб. Я караїм з боку прадіда. Він народився і ріс у дуже заможній караїмській родині. Усе змінилося, коли до Криму прийшла радянська революція. Тому що комуністи, м’яко кажучи, не любили багатих людей. У діда на очах вбили його родину, але через те, що він був маленьким хлопчиком, його, типу, пожаліли, не вбили, а кинули на якийсь випадковий потяг, який привіз його до Горлівки", — розповідає митець, художник, дизайнер одягу і на одну восьму караїм за прадідом Езра Пастор.
Статки караїми, зокрема, наживали завдяки тютюну. Як розповідає Езра, караїми забезпечували ним усю Російську імперію. Караїми і "тютюнові королі" Соломон та Мойсей Когени збудували у центрі Києва караїмську кенасу. Її архітектором став Владислав Городецький. Він також проєктував Національний художній музей і "Будинок з химерами".
"Я хочу, щоб нас сприймали з гордістю і з повагою. Караїми, в основному, були дуже багатими людьми. Караїми були гоноровими людьми. І навіть ця київська кенаса є прикладом цього гонору і цієї заможності. Тому що, вона збудована на кошти Когена, який заробив на тютюні гроші і приїхав до Києва. І каже, так: "Я люблю караїмів. Я караїм. Я гордий караїм. Я хочу показати цю гордість. Давайте ми ось тут у самому центрі Києва збудуємо кенасу, яка буде належати нам, для того, щоб показати які караїми класні", — розповідає Езра Пастор.
За даними історикині Гульнари Абдулаєвої, назва "караїми" походить від юдейського та арабського кореня "кара", який означає "бачити" або "читати". Караїми були вправними воїнами. У Кримському ханстві караїмська родина Сінанбея Ходжа Челебі мала право карбувати ханську монету. Вони передавали цю традицію із покоління до покоління.
"Я дотримуюся думки, що караїми — це продукт синтезу протоєвреїв, які вийшли з Єгипту, осіли в Хазарському каганаті, а потім у складі Хазарського каганату перейшли до Криму, осіли у Криму і протягом цього всього шляху перемішалися з тюркським населенням", — говорить Езра.
Караїмів не варто плутати з іудеями, додав він. Вони сповідують власну, караїмську, релігію.
"У нас мова тюркська. У нас традиції і єврейські, і тюркські. Але з єврейськими теж у нас є великі відмінності. У караїмів визнаються пророками одночасно і Ісус, і Мохамед. У караїмській мові Творець називається Аллах. Але, якщо копнути у караїмську віру ще у часи Хозарського каганату, там Бог називався Тингрі і взагалі караїми поклонялися святому дубу", — пояснив Езра.
За переписом 2001-го в Україні проживало 1196 караїмів. Це останній перепис населення, який свідчить про кількість представників корінних народів у нашій державі. Скільки їх нині — невідомо.
"Враховуючи і окупацію Криму, і початок повномасштабного вторгнення у 22-му році, я був би щасливим, якби назбиралося по материку людей 800. Серйозно, але я не впевнений. Караїмів дуже мало. Питання нашого абсолютного зникнення стоїть на рівні десь двох-трьох поколінь, максимум. Наприклад, мої діти вже будуть караїмами лише на одну шістнадцяту, це дуже мало. Звичайно, я своїм дітям буду розповідати про їхню ідентичність. Що от у вас "баба", тобто "тато", караїм. Я хочу, щоб ця пам’ять зберігалася в поколіннях", — наголосив Езра Пастор.
Кримчаки
"У мене дідусь був. Ми були дуже близькі. І я завжди, коли до нього заходив, казав: "Селям Алейкум, Ісо джан", а він: "О, Селям Алейкум, баламчик!". У нас таке було привітання. "Баламчик" — це дитина. Я для нього був дитиною до 30 років. Кримчацьке дитинство, мені здається, це одне з найщасливіших дитинств, яке може бути. Не тільки тому, що кримчаків мало і вони люблять дітей, а взагалі — це тюркське відношення до дитини, як до всесвіту. По-перше, це така безкрая любов, а, по-друге, це відповідне виховання. З тобою багато, годинами розмовляють", — пригадав кримчак Вячеслав Ломброзо.
Смак кримчацького дитинства у Вячеслава Лоброзо — це страва “кубете”.
"По-перше, вона легко готується. По-друге, вона дуже смачна, а, по-третє, ситна і всім смакує. Кубете — це пиріг, у якому всередині кубиками нарізані баранина, картопля, цибуля і зелень. Все перемішано. Ну, і звичайно сіль, перець. Це накривається зверху "кришкою” з тіста", — розповів Вячеслав Ломброзо.
Чоловік мешкає у Львові, куди переїхав після окупації Росією Криму у 2014 році. Каже, що сутність росіян йому дідусь пояснив ще в юному віці.
"Я був малий, коли запитав у дідуся про Росію. Хотів дізнатися, наскільки вона небезпечна. І він попросив мене поглянути на карту, а далі сказав: "Зверни увагу на розмір цієї країни. Як думаєш, чи можна завоювати такі території мирним шляхом? І все", — розповів Вячеслав.
Кримчаки сповідують юдейство. Молитви читають івритом, крім однієї — Кадиш. Під час Другої світової війни німці знищили 80% кримчаків на півострові, зазначив Вячеслав Ломброзо. Його дідусеві вдалося врятуватися.
"І тому багато не народжених моїх братів, сестер, тіток і інших родичів. Хтось має про них все-таки говорити. По-перше, щоб не забували. По-друге, мені здається, що оця вот культурна мозаїка України буде не повною без культурних мозаїк різних народів, які проживають на її території", — каже Вячеслав.
Як пише у своїй книзі історикиня Гульнара Абдулаєва, фрагменти культурної спадщини, традицій та фольклору кримчаків вдалося зберегти завдяки їхнім сімейним рукописам — "джонкі" або "чонкі". Раніше їх мали майже у кожній родині. Кримчаки мають власну мову, яку називають "чагатай". Вона належить до тюркської групи.
"Серед кримчаків, як української політичної нації, є люди, які захищають Україну зі зброєю в руках. І навіть вони розробили спеціальний шеврон, на якому зазначається "Малочисельні, але не скорені", — розповів Вячеслав Ломброзо.
Нині кримчаки — найменш чисельний корінний народ України. За переписом 2001-го, у нашій державі проживали 406 кримчаків.
"У Криму було культурно-просвітницьке товариство кримчаків. Оскільки нас не так багато, вони знали, коли у кожного кримчака день народження. А також турбувалися, щоб кожен кримчак у цей день отримав вітальний лист з привітанням. Мені здається, що це дуже крута традиція, яка нагадує про те, що спільнота, до якої ти належиш, вона турбується, щоб ти залишався з ними, ти є частиною цієї спільноти, це дуже тепло і дуже правильно", — каже Вячеслав.
Кримські татари
"Це дуже емоційний, гостинний народ, де є дуже багато талановитих людей", — розповідає про свій народ кримська татарка Лілія Дерман.
Дерман — викладачка і мисткиня. Чоловік Лілії Арсен Тартан, менеджер у компанії з виробництва комп’ютерної техніки, спростовує міф, що кримські татари — прямі нащадки монголів.
"Це не стереотип, це діагноз, що монголо-татари зайшли в Крим і перетворились на кримських татар. Ну, звісно, що тут ні інтелектом, ні логікою не "пролітало". Але, коли ти розумієш, що там і італійські племена, і готи, гуни, алани, половці, скіфи, харазари, кого там тільки не було. Там не було росіян. Важлива ремарка", — додала Дерман.
Понад три століття кримські татари мали власну державу — Кримське ханство. Одну із наймогутніших держав того часу. Саме в цей період і сформувався кримськотатарський народ. А їхня держава мала велике військо і була економічно розвиненою. Столиця ханства – Бахчисарай — був культурним та політичним центром життя країни.
Кримських татар поділяють на три групи, залежно від їхнього поселення: орта йолак — жителі гірських районів, ногаї — степовики і яли бойлу — мешканці південного берега Криму. Як пише історикиня Гульнара Абдулаєва, у горах кримські татари часто займалися городництвом та скотарством. Їхніми улюбленими ласощами була бринза й маслини. Степовики ж видобували сіль і пили напій "буза", яку готували із просяного борошна й кислого молока. А от на Південному березі було поширене суднобудування. Кораблі будували для хана та вищої аристократії. До раціону мешканців цього регіону входило м’ясо, молочні продукти, зерно, фрукти та овочі.
Ознакою цього народу є повага до старших, наголосила Лілія Дерман.
"Якщо ти заходиш в гості або якась доросла людина приходить, молодші за віком мають взяти руку літньої людини, поцілувати і прикласти до лоба. Іноді це роблять тричі. Я пам'ятаю, коли була маленька, заходжу до бабусі з дідусем, а в них такий великий тапчан і там сидять людей п’ятнадцять дорослих. Думаю, фух, це треба всім руки поцілувати", — розповіла Лілія.
Що ж до релігії, то кримські татари — мусульмани, їхня мова — кримськотатарська. Традиційне вбрання кримських татар ошатне. Нерідко розшите золотом. У якості головного убору жінки носили феси, а чоловіки колпáхи, зроблені із каракуля. Це шерсть та шкіра ягняти.
І кримчаків, і кримських татар, і караїмів об'єднує багато традицій, адже всі три народи формувалися у доволі невеликому просторі Кримського півострова. Наприклад, кавова традиція.
"Кава для кримських татар "кавє" — це те, що подається, коли тільки зайшли гості, перед, після і навіть замість застілля", — розповів Арсен Тартан.
Кожен корінний народ України унікальний. Проте через російську окупацію Криму та півдня України, радянську депортацію кримських татар 1944-го, винищення кримчаків німцями під час Другої світової війни та інші чинники — культура та традиції опинилися під загрозою. Три роки тому Верховна Рада ухвалила закон про корінні народи, покликаний захистити караїмів, кримчаків та кримських татар. Зокрема, гарантує право навчання рідною мовою, розвивати свою культуру та мати офіційно визнані представницькі органи.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram та у Facebook