Прогулятись старовинним Акмєсджитом, відпочити на пляжі Акʼяра чи Кафи. Ці та багато інших назв на кримському півострові відомі не всім. Натомість Сімферополь, Севастополь та Феодосія — вказані на кожній мапі.
Проте ці назви — наслідок системних перейменувань ще з часів Російської імперії. Автор ще однієї хвилі зміни кримськотатарських назв — Йосип Сталін. Як йому вдалося стерти з півострова згадки про корінний народ та як моряки завадили Сталіну перейменувати гори і річки, розповідає Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Перші перейменування у Криму розпочались ще у XVIII столітті, під час завоювання Кримського ханства. Тоді Російська імперія змінила назви великих міст: Акʼяр став Севастополем. Кезлев перейменували в Євпаторію. Кефе або Кафа стали Феодосією. А от найбільша хвиля перейменувань розпочалась після депортації кримських татар у 1944 році, каже голова Кримськотатарського ресурсного центру Ескендер Барієв.
"Це в першу чергу повʼязано з тим, щоб зробити все в Криму так, щоб не нагадувало про корінний кримськотатарський народ. Коли ми говоримо про історичну назву, автентичну, то це повʼязано з якоюсь легендою чи приказкою. Коктебель — це така верхня голуба країна. І це повʼязано з тим, що дійсно Карадаг, коли починає темніти, настають сутінки — ми бачимо синій фон", — говорить Ескендер Барієв.
Барієв каже, що після депортації на півострів переселили росіян. А разом із ними — змінювали топоніми.
"Ці люди, які приїжджали, надавали назви населеним пунктам відповідно до тих, звідки вони самі прибули. Тому в Криму зʼявилися назви на кшталт Орловка. Крім того, тоді намагались надавати назви на честь представників Збройних Сил СРСР, які, наприклад, загинули в Криму, або на честь героїв Радянського Союзу у Другій світовій війні", — говорить Барієв.
Перейменовували населені пункти і за назвами фруктів — Виноградне, Абрикосівка — чи тварин, щоб назви були нейтральними, а не кримськотатарськими, — каже історик Мартін-Олександр Кислий. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1948 року замінили 1062 кримськотатарські назви. Таким чином, за чотири роки після депортації півострів втратив майже півтори тисячі історичних топонімів.
"Наказ спустився з обкому партії до місцевої партійної газети. Редактор передав завдання секретарю. І той усю ніч складав список перейменувань. Коли закінчились назви з фруктовим ухилом, типу Абрикосове, Виноградне — взявся за людські імена: Миколаївка, Іванівка. Така легенда справді існує. Назви були недолугі. Лише в окремих випадках мали ідеологічний зміст або вшановували когось із радянських діячів", — розповідає історик.
Під перейменування потрапили й інші географічні назви — річки, гори, бухти, долини, каже керівник Інституту Чорноморських стратегічних Андрій Клименко.
"Це як собака мітить територію. Вони щось захопили, це не їхнє, але треба перемаркувати. Щоб здавалося, ніби воно завжди було російським. Гори, ліси, ріки, ущелини — усе це сприймається як щось стабільне. Будинки, вулиці — знищить війна чи землетрус, і їх нема. А от природа — вона триваліша", — говорить Клименко.
Та реалізувати цей план до кінця не вдалося. Завадили моряки — адже тоді в морі користувались паперовими картами. Перейменування природних обʼєктів могло викликати плутанину в навігації.
"Коли прямо по курсу судна зʼявляється гора Роман-Кош — значить, Ялта по лівому борту. Моряки — трохи космополіти. Вони знають, що моря існують вічно, а політики змінюються. Їм було незручно чути кримськотатарські назви, але вони були. І це розвіювало міфи про те, що Крим — російський", — розповідає Андрій Клименко.
Повертати історичні назви у Криму почали вже за незалежної України, згадує Барієв.
"На той час я очолював кримськотатарський молодіжний центр. Ми ініціювали процес повернення назв. Але не було політичної волі. А за українським законодавством — треба було рішення місцевої громади. А громада тоді — це переважно переселенці. І, звісно, їм було вигідно зберігати назви, які вони привезли", — каже голова Кримськотатарського ресурсного центру.
Тоді молодь Криму самостійно повернула з десяток історичних назв.
"Один із географів запропонував: а чому б не зробити так, щоб біля діючої таблички з назвою — розмістити історичну з довідкою? Наприклад, на табличці "Дачне" — і поряд історична назва. Ми вирізали таблички з жерсті, використовували друкарську фарбу. І напередодні 18 травня 1997 року провели таку акцію. Найактивнішими були в Судакському районі", — каже Барієв.
За рік після окупації Криму Верховна Рада ухвалила закон про декомунізацію, частиною якого стало перейменування радянських топонімів — зокрема в Криму. Вже після повномасштабного вторгнення, у серпні 2023 року, парламент ухвалив окремий закон про повернення історичних назв на півострові. Перейменували 69 населених пунктів. За словами голови Меджлісу Рефата Чубарова, Український інститут національної памʼяті наразі затвердив близько сотні назв — менше 10 % від необхідного.
"Один із провідних людей, які займалися перейменуванням, сказав: "А ви собі уявляєте сучасну карту Криму, якщо повернути 1444 назви? Там же нічого українського не залишиться". Він дурень, бо не розуміє: кримськотатарська назва українського Криму — це і є українська назва", — говорить Чубаров.
Тож поки процес повернення історичних назв для Криму триває. І якщо Красноперекопськ вже 9 років перейменовано в Яни Капу, а Кіровське - в Іслям-Терек, то із Севастополем не так все просто. Аби він знову став Ак'яром, треба внести зміни до Конституції України, бо це місто зі спеціальним адміністративним статусом.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube