Ветеран Богдан Смаль на псевдо Лев Сімба втратив праву ногу під час контрнаступу на Харківщині й майже два роки ходить на протезі. Щодня долає понад сім кілометрів. Через високі сходи, відсутність пандусів чи ліфтів без сторонньої допомоги йому буває важко заходити до аптеки, лікарні або возити дитину до школи громадським транспортом.
Чоловік живе на четвертому поверсі багатоповерхівки й часто йому доводиться підійматися пішки по кілька разів на день. Як ветеран відгукується про доступність міста для людей з протезами – у матеріалі Суспільне Чернівці.
Щоранку Богдан одягає протез і не знімає його до вечора. Каже, ходити з протезом важко й дуже втомлюється.
"Треба дитину в школу завести чи з документами щось вирішити. Не особливо у нас зручні дороги. Так не має бути. Не те щоб на протезах пройти, а й здорові ноги зламати можна. Тепер встановили лайнерВид чохла або накладки на куксу, який покращує з'єднання культі з протезом, а також захищають куксу від травм. – було важко, але пристосувався. Недобре, що безплатно видають тільки два лайнери на рік, бо я ходжу від ранку до вечора, й вони швидко зношуються", – розповідає чоловік.
Після поранення Богдан почав користуватися машиною з автоматичною коробкою передач, втім потім продав автомобіль. Тепер переважно їздить у громадському транспорті або разом з друзями. Сам за кермо сідає у крайньому разі, бо звик, що ноги мають бути на обох педалях. Крім цього, каже, що потрібно більше паркомісць для людей з інвалідністю, бо іноді їх займають інші водії.
"Є такі водії, що "залітають" на ці місця. Навіть не за правилами. Кинув машину й побіг. І поліцію не раз викликав на це. Я не кажу, щоб всі ходили й дякували. Достатньо ставитися з повагою й в таких ситуаціях діяти згідно з законом. Якщо місця для людей з інвалідністю, то для людей з інвалідністю", – каже ветеран.
Щодня чоловіку потрібно ходити в аптеку. Обирає найближчі до будинку, бо витрачає менше сил та часу, аби до них дійти. Кожна прогулянка чи вихід у місто у справах завершуються підйомом на четвертий поверх багатоповерхівки, в якій має квартиру.
У будинку немає ліфта, тому ходить пішки – інколи по декілька разів на день. Крім цього, у під'їздах немає пандусів, які потрібні маломобільним людям.
У квартирі ветеран здебільшого ходить без протеза – на милицях. Хоча протез стійкий і до води, і до перепадів температури.
Богдан втратив ногу майже два роки тому на Харківщині. До того воював від початку повномасштабної війни. Каже, спершу у ТЦК його не хотіли брати, бо не мав бойового досвіду. Тоді уклав контракт, а після навчань за кордоном долучився до десантно-штурмової бригади. На той момент військовому було 25 років.
"У Великій Британії пройшов "міцну" підготовку. Потім воював на Донеччині, а під час контрнаступу на Харківському напрямку підірвався на міні. Спершу евакуації не було, бо нас обстрілювали з артилерії. Спустили у підвал, де наклав собі турнікет. Потім вивозили мене під обстрілами".
Богдан переніс декілька операцій, опісля – були реабілітація та протезування. За його словами, якщо перший раз, коли одягнув протез, відчував зневіру через відсутність ноги, то зараз навчився повноцінно жити з протезом. Каже, під час реабілітації велику роль відіграє підтримка побратимів та близьких.
"Можуть бути в протезі й 12 годин. Звикаю, бо є справи, якими маю займатися. Намагаюся пристосовуватися. Буває, що болить чи натирає. Але нічого. Цьогоріч хочу вступати до університету, щоб здобути вищу освіту. Можливо, юридичну. Зараз купив квартиру й буду робити ремонт".
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: news.chernivtsi@suspilne.media
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини