28-річний вчитель з Чернівців Микола Попадюк майже рік тому став молодіжним делегатом України в ООН. Він представляє українську молодь на Генеральній асамблеї ООН та інших міжнародних подіях.
Що думає про ефективність організації, чи провокують недружні країни та як зреагували представники інших країн на звук повітряної тривоги з мобільного додатку — п'ять головних тез з інтервʼю Попадюка зібрали у матеріалі Суспільне Чернівці.
"Чи ефективна ООН? Певно, ні, але й іншої ми не маємо"
– У нас часто запитували, наскільки ООН ефективна організація. Гадаю, тут потрібно розрізняти запитання. Чи має бути Україна представленою на такому майданчику, й чи має голос української молоді бути почутим? Так. Чи ефективна ця організація? Напевно, ні, але й іншої ми теж не маємо.
Ми намагалися донести світовій спільноті, представникам інших країн та високопосадовцям ООН, де і що не працює та що з цим потрібно робити. Думаю, участь молоді в Генеральній Асамблеї ООН та інших форумах й зустрічах – це ті інструменти, якими ми доводимо цим інфлюенсерам, яким є наш порядок денний та що з цим треба робити.
Після деяких зустрічей з молодіжними представниками інших країн, вони переписували свої промови, майже грюкали по столу й казали: "Хлопці, я буду завтра говорити про щось інше. Переписую промову й буду говорити про викрадених українських дітей!".
"Ви покликали сюди терористів, а я з ними не співпрацюю"
– На форумі ЮНЕСКО я не співпрацював з представниками Росії та Білорусі, й у мене запитували, чому я не працюю в робочих групах чи не долучаюся до спільних світлин.
Тоді я дещо емоційно відповів: "Ви покликали сюди терористів, я з ними працювати не буду!". І це наша позиція, яка теж працювала. Вони розуміли, що Україна дотримується своєї позиції та не толерує цієї співпраці.
Якось представник Білорусі з іншого кінця залу біг до мене з обіймами, а всі навколо очікували, що відбудеться. Я не подав йому руку й сказав, що не буду з ним спілкуватися.
Це теж показує позицію України: що вона не ображена чи безсила жертва, а сильна країна, яка відстоює себе та свою незалежність, а також вдячна своїм партнерам. Можливо, я дещо знецінюю наші напрацювання, бо це щось не настільки важливе, але я вважаю це дієвим.
Було багато боротьби з російською пропагандою – це навіть для мене було розчаруванням. Іноді я не міг повірити своїм вухам, що чув від деяких наших європейських партнерів: від представника країни Західної Європи чув звинувачення у бік України щодо підтримки однієї зі сторін в ізраїльсько-палестинському конфлікті.
Ці звинувачення звучали досить гостро, й потрібно було протистояти відверто банальним історіям, наприклад, про натівські бази.
Боявся, що сигнал тривоги сприймуть як провокацію
– Під час виступів однієї з делегаток на телефоні залунала сирена. Це сто відсотково вплинуло на зал сильніше за мою промову.
Я дуже хвилювався, щоб цього не сталося і намагався контролювати додаток. Я показував людям, коли у нас була ракетна небезпека та постійну тривогу у Луганській та Донецькій областях. Вони не могли повірити, що бачать це в реальному часі, тому я не видаляв додаток.
Під час своїх промов я ховав телефон, бо він міг мене перебити. Потім трохи розслабився і тут – повітряна тривога!
Я хвилювався, щоб це не сприйняли як провокацію, але відреагували адекватно. Був інтерес до цього додатку.
Якось у мене запитали: "Миколо, а нагадай, ти Юкранія чи Русланд?".
– Здається, за два роки повномасштабної війни українцям вдалося зруйнувати усі стереотипи. Здебільшого навіть англійською кажуть не "Кієв", а "Київ". Відчуття, ніби вони вже бачили карту України й розуміють, де розташована столиця, які регіони найбільше постраждали, а які — найменш безпечні.
Ще орієнтовно у 2017 році був за обміном в одному з французьких коледжів і, як історик, розповідав їм про Україну. Тоді я показав їм наш Чернівецький університет й одна дівчина ледь не заплакала, бо думала, що він згорів. Казала, що у нас вся країна палає. Тоді вони не мали жодного уявлення про Україну та її географічне розташування, а зараз, гадаю, що такі стереотипи вже не актуальні.
Якось я запитав у представника однієї з країн пострадянського простору: "Ну що? Ми нацисти і нас треба звільняти від когось?". Він головою мені махав, що ні, але дав зрозуміти, що нічого не може сказати. Мені його навіть було шкода, бо він ніяк не міг висловити власну думку, а якби намагався щось сказати, то мав би проблеми".
Водночас країни Сходу та Африки мало знають про причини війни. Їм здається, що це одна з країн пострадянського простору і їх дуже об'єднує риторика про "братні народи".
Якось я годину спілкувався з представницею країни Близького Сходу: розповідав про викрадених дітей, зруйновані школи та екологію. Я тоді був у вишиванці, на годиннику був прапор, й за моєю риторикою вона чітко розуміла, хто я такий. Потім вона до мене знову підійшла й спитала: "Миколо, а нагадай, ти Юкранія чи Русланд?". Після всього, що я їй розповідав, я навіть не дипломатично відповів їй: "Як вона може це запитувати"?
Вона каже, що її діти дивляться українських блогерів у YouTube, а вони російськомовні. Тому вона не могла зрозуміти, ми Україна чи Росія. Це для мене був показовий момент, коли ми стараємося й країни взаємодіють, але на локальному рівні це не працює.
"Російська мова в ООН – тригер"
– Коли ми обговорювали агресію, зруйновану Каховську дамбу та нелегального члена ООН, у цей момент були свідомі або несвідомі проблеми з перекладом. Були, не побоюсь сказати, бекання-мекання російського перекладача, якісь пропущені слова та затримки.
Російська – одна з офіційних мов ООН. Коли бачиш якісь матеріали ООН російською мовою, це тригерить. Можуть лежати якісь постери різними мовами світу й один з них буде з “Добро пожаловать”.
Але для мене це як маркер. Якщо я чув, що в якого делегата було чутно з навушників російську мову, я вже не дуже хотів з ними взаємодіяти. Якщо англійську, то розумів, що можемо спілкуватися англійською мовою. Але на жодні спроби представників інших країн спілкуватися російською я не відповідав взаємністю – виключно англійською.
На жаль, я не думаю, що ООН зважаться виключити російську з офіційних мов. Питання мови, з їхнього погляду, не таке важливе, хоча для України це ключовий момент.
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: infred.nov@gmail.com