"От розкажіть, куди їхати?": як живуть у селах Новгород-Сіверської громади та що згадують про перші дні широкої війни

Щойно росіяни обстрілюють село звідти починають виїжджати люди, проходить час і повертаються додому. Новгород-Сіверська прикордонна громада Чернігівщини. Через неї 24 лютого два роки тому йшли колони російської техніки, після деокупації регіону прикордонні села, розташовані за 10 кілометрів від Росії, стали потрапляти під обстріли. Як це вплинуло на демографію, що мотивує людей залишатися і відкривати бізнес там, звідки виїжджають односельці. Про все це розкажемо в репортажі з циклу "На кордоні".

Росіяни шукали татуювання та запитували, що таке "буряки"

На центральній вулиці Кам'янської Слободи пусті хати, пусті двори. Не видно ні людей, ні свійських тварин. Обабіч пошкоджені обстрілами будівлі, посічені осколками паркани. Сніг до хвірток не чищений. Не видно людських слідів. Спитати про наслідки прильотів нема в кого.

Зруйнований дім у селі Кам'янська Слобода. ФОТО: Суспільне Чернігів

Обстріли російською армією почались тут через кілька місяців після звільнення Чернігівщини. Кам’янська Слобода – перше село Новгород-Сіверської громади, яке, тікаючи від обстрілів, масово почали залишати люди. З осені 2022 року звідси виїхали приблизно дві третини жителів.

"Виїхали з цього села 90 осіб. Залишилось 63. З десяток повернулись: виїхали до Новгорода-Сіверського, потім приїхали назад. А так: мабуть, з десяток повернеться, а решта вже ні", – розказує діловод старостату Сергій Анденко.
Сергій Анденко. ФОТО: Суспільне Чернігів

Він – один з тих, хто ще в селі залишився.

Кам’янська Слобода розташована в стороні від автодороги, яка вела на прикордонний пункт пропуску Грем’яч. Цією трасою рухалися російські колони на початку повномасштабного вторгнення. Пару разів звертали і заїжджали на край села. Одного з місцевих жителів тоді взяли в полон. Перша звістка про нього прийшла майже через два роки після зникнення.

"На початку війни, коли йшли російські колони, він жив у самій крайній хаті, там на в’їзді, він рахував і по телефону передавав дані, і його вичислили, бо приїхали три танки, шість БМП, а він якраз здійснював дзвінок, там на фермі, і вони цілеспрямовано до нього, додому – і забрали", – каже Сергій Анденко.

Нічого не було відомо про нього, але останній обмін полоненими – прийшов "азовець", який був у полоні разом з ним, і він розказав, що той знаходиться в полоні у Мордовії. От уже у березні буде два роки.

Перехожі у селі Кам'янська Слобода. ФОТО: Суспільне Чернігів

Іще є одна людина, яка стикалась з росіянами. Вони приходили до нього додому, хотіли йому прострелити ногу.

"Каже: «Тобі коліно прострелити?» Кажу: «Мені 55 років (це ж уже два роки тому було), мені уже без різниці: виводьте стріляйте, та й усе, щоб не мучився»", – згадує житель Кам'янської Слободи Олександр Кабиш.
Олександр Кабиш. ФОТО: Суспільне Чернігів

Колона російської бронетехніки приїхала просто під двір Олександра.

"Одиниць дев'ять БМП і один такий здоровенний зі стволом, а що воно... а мені треба було вантажити гній. Я подзвонив хазяйці, кажу: так і так. Вона: «ховайся!» А куди ховатись? Ну, я в сарай. Вони кажуть: а чого ти ховаєшся? Я, кажу, не ховаюсь, просто дивлюся. Коли вони мене знайшли, давай усі будки дивитись, лазили. Пішли у погріб. Бачу уже там полазили, бо повідривали замки. Я підійшов. Каже: «А что там в погребе?» Я кажу: «Буряки». Він: «А что такое буряки?» Я кажу: «Що, ти не знаєш, что такое буряки?»", – розказує Олександр Кабиш.
Олександр Кабиш показує сарай, у якому ховався від російських віськових. ФОТО: Суспільне Чернігів

Шукали на тілі чоловіка татуювання, Олександр каже, не одразу зрозумів, що від нього вимагають:

"Каже: «Татуліровки». Я в куфайці робочій був, зняв. Вони дивляться. Думаю, що вони дивляться, може думають, що наркоман. Потім кажу їм прямо: «Наголо роздягатись?» – «Ні, не треба»".

Олександр розповідає: росіяни оглянули всі господарські будови, льохи, лазили на горище. Що шукали – не казали.

"А потім вони у погребі останньому подивились. Я кажу: «Стріляти будете? А то буду гній вантажити і їхати на кобилі, то ще спужнеться»".

"Принесли сухпайків дітям – на горе вони нам здались, ті сухпайки"

Жителька села Ковпинка, що поряд з Кам'янською Слободою, Катерина розповідає:

"Почули – танки гудять на трасі. Ми хотіли бігти ховатися, а тоді вже глянули, а танки осьде: від колодязя до самого нашого двора цілий ряд стояв".
Жителька села Ковпинка Катерина. ФОТО: Суспільне Чернігів

Катерина з родиною живуть на околиці села. Вона разом з невісткою та двома дітьми побігли від російських військових ховатись у зарості.

"Ми, коли вибігли, а вони ж нас бачать і, чуємо, передають тим – он побігли. Вони нас перекрили з автоматами: «Виходьте!»", – згадує невістка Катерини Марина.
Жителька села Ковпинка Марина. ФОТО: Суспільне Чернігів

Катерина додає:

"А я голошу, об гілля спотикаюся, за руки мене волочуть. Не дай боже. «Идите в дом, где ваш дом?». Я кажу: ось де. Я не піду, кажу, в дім, я на дворі сяду і буду сидіти".

Марина каже: ще ж і чоловіка ми у сараї заховали, зачинили, разом з конячкою він там стояв:

"Думаємо, а якщо його заберуть. А тоді саме проходили навчання тероборони, а він був у теробороні. «Идите в дом!». А ми не йдемо, бо знаємо, що він (чоловік – ред.) тут сидить", – згадує Марина.
Марина і Катерина з собакою біля двору та навпроти заростей, де ховалися від російських військових. ФОТО: Суспільне Чернігів

Вже потім, за словами Катерини, вони з невісткою та дітьми сиділи на дивані, а росіяни бігали по двору:

"Вже забула, що вони питали, чорт їх батьку знає. А тоді: «Ваші діти попужались, ми вам зараз своїх сухпайків дамо, дітям». Ми кажемо: на горе вони нам здалися ті сухпайки ваші. Мо, отрути туди якої накидали. Але вони принесли ті сухпайки, на дворі порозкладали. Ми їх позакопували після того: побоялися, позакидали".

В той день росіяни покинули Ковпинку і більше там не з’являлись.

"Слава богу, хоч нас вони не чіпали, не сварились на нас, тільки сказали, не бійтесь, війна скоро закінчиться", – каже Катерина.

Ліс і поле обстріляли з градів, у вікнах хати повилітали шибки

На іншому краю Ковпинки живе пенсіонерка Зінаїда Довженко. Ліс і поле біля хати жінки росіяни обстріляли з "Градів".

"Там, де ліс, там такий дим йшов. А воно там вдарило і стовп побило високовольтний. Тут все-все побите градом, дерева. Дров же не можна пиляти, осколків стільки по лісу", – розповідає Зінаїда.
Зінаїда Довженко біля погреба, де ховається від обстрілів. ФОТО: Суспільне Чернігів

Після тих обстрілів у вікнах її хати повилітали шибки. Другий рік пенсіонерка використовує свій погріб ще і як укриття від обстрілів.

Каже: дивлячись, як стріляють, якщо ближче вибухи, посидить у погребі:

"Але я здорово не ховаюсь, я вже звикла".

Залишену російську БМП місцеві розібрали за 10 днів

У селі Будище 24 лютого 2022 року на ніч зупинилась російська бронеколона.

Ночували біля будинку Івана Тишкова.

"25 числа о 4 ранку вони вже всі звідси поїхали. Залишили одну свою поламану БМПшку. У нас трактористи, розумні люди. Ми ж українці – в господарстві потрібно все. Розібрали її на запчастини, залишилась одна назва: каркас, гусениці. Ну, а приїхали вони її забирати днів через 10-12", – розповідає Іван Тишков.
Іван Тишков. ФОТО: Суспільне Чернігів

В момент, коли росіяни приїхали за своєю БМП, один з місцевих сидів всередині і відкручував деталі салону.

"Це було близько третьої години дня, він там у ній ковирявся, що він там знімав… і вони їхали якраз. Він вискочив, куди діватись, він і драпанув поміж хатами. У них було одне – треба було забрати її", – згадує Іван Тишков.

З чотирьох сіл виїхало більш ніж половина населення

Зараз російські військові періодично обстрілюють села Новгород-Сіверської громади на відстані до 10 кілометрів від кордону.

Голова Новгород-Сіверської громади Людмила Ткаченко каже:

"У нас попали під обстріли Грем'яч, Михальчина Слобода, Бучки, Буда Вороб'ївська і звідти поступово люди почали виїзджати. На сьогоднішній день вже більше половини населення звідти виїхало".
Людмила Ткаченко. ФОТО: Суспільне Чернігів

Повернувся з війни й господарює

Попри те, що більшість населення покинула Кам'янську Слободу, Володимир сюди повернувся. З війни. Мобілізувався у перші дні повномасштабного вторгнення. Тоді був на заробітках у Києві.

"Дружина каже: «Ти, мабуть, додому вже не приїдеш, тобі не вдасться забрати військовий квиток. …і звідти я призвався – одразу нас скомлектували забрали. Додому я і не потрапив", – розказує Володимир.
Володимир, який повернувся з війни. ФОТО: Суспільне Чернігів

Воював на сході. В армії прослужив рік.

"Мене звільнили в запас. Так як я багатодітний батько, у мене троє дітей неповнолітніх. Я приїхав сюди. Вже за цей час наші хлопці росіян вигнали звідси".

Володимир вирішив зберегти й, навіть, розширив за останній рік невелике сімейне фермерське господарство.

"Я військовослужбовець і знаю, що наші хлопці воюють нормально і вони нашу Україну ніколи в житті нікому не віддадуть окупантам, тому я вирішив лишитись. Дітей, звичайно, ми переправили в Пушкарі. Там дружина з дітьми прописана".

Сіно місцеві зберігають на полях в невеликих копицях. Якщо зберігати його в одному місці, після прильоту згорить весь корм заготований на зиму, – пояснює Володимир.

Додому Володимир везе стільки сіна, скільки з’їсть худоба за тиждень. Фермер тримає корів, биків, коня, птицю. Після повернення зі служби почав тримати ще й овечок.

Володимир показує своє господарство. ФОТО: Суспільне Чернігів

Володимир планує офіційно оформитись у Кам’янській Слободі як підприємець.

"От розкажіть, куди їхати?"

Не виїжджатиме та буде господарювати до останнього в Кам'янській Слободі й Олександр Кабиш.

"От розкажіть, куди їхати? Усюди б’ють – по всій території... А там, що – не дістане? Так я тут знаю кожен кущик, якщо летить – треба, значить, у погріб ховатись. А там? Буде летіти... Звідки я знаю, звідки б’є? А тут поруч усе. Якщо вже без трьох років 60, 57 років, куди їхати?".

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.