Понад 450 бойових вильотів. Тисячі уражених цілей російської армії. Одна з них — командний пункт 6-ї загальновійськової армії РФ поблизу міста Шебекіно Бєлгородської області РФ. Повний кавалер ордена «За мужність», підполковник, Герой України. Ідеться про льотчика-винищувача Су-27 Дениса Юдіна на позивний «Вікінг». Він родом із Чернігівщини і свій перший виліт здійснив ще коли не мав водійського посвідчення. Він неохоче говорить про нагороди, більше любить виконувати завдання та професійно самовдосконалюватися. А про отримання звання Герой України каже так:
«Я два місяці рефлексував, і голова боліла від цього Героя. Тому що доволі довго думав, чи я на нього заслуговую?».
Денис відчував, що війна між Україною та Росією була неминуча ще зі школи. У свої 15 (нині йому 33) він говорив про це батькам. Справа навіть доходила до сварок.
«Я завжди недолюблював Росію. Для мене все доволі очевидно, у мене немає якихось різнобоких поглядів на це. Вони прийшли до нас, їх потрібно нищити. Все. Питання закриті. Я для чого військовим ставав? Щоб брати участь у бойових діях, захищати свою Батьківщину. У мене з цим доволі легко. Я йшов навчатися, незважаючи на те, що мені було 17 років, але я чітко розумів, що собою являє військова професія».
І воювати довелось одразу після випуску у 2014-му. Юдін брав участь і в Антитерористичній операцій на сході України, проте сам каже, що опосередковано. А на момент повномасштабного вторгнення він уже літав 10 років. 24 лютого 2022 року він пішки йшов до своєї бригади й долучився до бойових завдань, хоч спочатку і не розумів масштаб.
У цьому інтерв'ю льотчик розповів про свій шлях і ставлення до Росії та її жителів. Бойову роботу та оборону на Київському, Харківському, Херсонському напрямках, а також на острові Зміїному. Завдання бомбових ударів по командних пунктах, укріпленнях і піхоті в Курській та Бєлгородській областях РФ. Про своє ставлення до війни та про те, як радянські Су-27 виконують роботу, яку не мали би робити за своїми характеристиками. З Денисом Юдіним спілкувалась Оксана Рекун.
Усвідомлено йшов на війну
Льотчик родом із Чернігівщини. Свій шлях військового він розпочав у 2010 році. Саме тоді він вступив до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. У роду військових у нього не було. А сам він обрав цей університет, як каже, випадково. У Харкові навчався його друг, а він хотів стати військовим.
«Перше посилання у пошуку було на Харківський університет Повітряних сил. Я зайшов, подивився і вирішив, що прикольно буде стати льотчиком. І все».
Перший політ Юдіна був у курсантські роки — 2012 року. Тоді вони вивчали чеський літак L-39 і здійснювали на ньому перші тренувальні польоти. У 2014 році він закінчив четвертий курс зі 102-ма годинами нальоту. Бойовий літак він опановував уже у 831-й бригаді тактичної авіації в Миргороді, куди його направили служити. Російсько-українська війна вже почалася у форматі АТО, і льотчик розумів, який вибір він зробив чотири роки тому та які обов'язки перед ним постають.
«Я цілком свідомо йшов на військову професію. Розумів, що якщо буде війна, мені доведеться воювати. І я не проти цього. Я хотів брати участь у бойових діях. Я для чого військовим ставав? Щоб захищати свою Батьківщину. У мене з цим все доволі легко. Я йшов, не зважаючи на те, що мені було 17 років, але я чітко розумів, що собою являє військова професія. Я завжди недолюблював Росію. Для мене все доволі очевидно, і в мене немає якихось різнобоких поглядів на це все. Вони прийшли до нас, їх потрібно нищити. Все. Питання закриті».
Нищити ворога Юдін почав ще у часи АТО/ООС. Проте сам він каже, що тоді брав участь опосередковано.
«Я декілька вильотів буквально зробив. Вони вже були доволі пізні. Тоді ще вистачало льотчиків, і тому молодими особливо ніхто не займався. Я у 2016-му чи 2017-му тільки почав свою підготовку на бойовому літаку. До того, це була теоретична підготовка, плюс продовжував польоти — проходити курс бойової підготовки на літаку L-39».
Зі слів Юдіна, ще у 15 років (2008 рік, — ред.) він говорив своїм батькам, що Україна буде воювати з Росією. Вони йому не вірили, справа навіть доходила до сварок. Та він переконаний, просто треба уважно читати історію, де все стає зрозумілим про загарбницькі мотиви РФ.
«Не треба далеко ходити — можна Радянський Союз згадати. Це ж окупація була. Що було до Радянського Союзу? Війна. Що було ще до однієї війни? Війна або окупація. Третього не дано. І, як правило, на війні з росіянами гине менше, ніж в окупації. Також у ті роки з'явився інтернет доволі доступний, і доводилося спілкуватися з ними (росіянами). Мені було зрозуміло, що кожен росіянин – це шовініст,Прихильник шовінізму, тобто ідеології та переконання у вищості власного народу, нації чи групи над іншими. який зневажає всіх навколо. Тому, мені здавалося це ще тоді очевидним».
У 831-й бригаді, в яку Юдін потрапив по розподілу, він прослужив шість років. Потім перевівся до 39-ї бригади тактичної авіації імені Героя України Олександра Довгача. Тут служить і нині, на посаді старшого штурмана, хоч на місці постійної дислокації льотчикам бувати майже не доводиться. Зараз усі завдання виконуються по оперативних аеродромах.
З першим бойовим вильотом ще не усвідомлював масштабу
24 лютого 2022 року Юдін зустрів у Києві. Він мав оздоровчу відпустку, щоб далі мати змогу продовжувати польоти. Уранці телефонний дзвінок від командира ескадрильї повідомив йому про початок повномасштабної війни. І поява Юдіна у бригаді дійсно цікава. Він не зміг виїхати з Києва до Житомира, там розташована була його частина, тож просто пішов пішки. Узяв декілька пляшок води й пройшов кілометрів 40, доки не зустрів поліцейських. Їм він показав документи та розповів, куди прямує. Правоохоронці знайшли йому транспорт, і він прибув на пункт дислокації, а 25 лютого – виконав перше повноцінне бойове завдання.
«Політ був у район Києва. Розвідку проводив, і щось там, здається, перехопити намагався. Точно вже не пам'ятаю. З першим вильотом я ще не усвідомив, що це війна. Усвідомлення війни приходить із першими трупами. І це сталося швидко…».
У перші дні російська армія активно намагалася наступати на північному напрямку України, авіація, зокрема, також діяла інтенсивно. Юдін каже: тоді українські льотчики лише стримували атаки.
«Ми доволі технологічно відставали і відстаємо від них, Су-27 проти Су-35, Су-34 (російські винищувачі, — ред.), це не були безпосередні повітряні бої. Ми зближалися максимально, наскільки могли з ними зблизитися, у надії, що там вдасться захопити ціль, пустити ракету. Але, як правило, стріляли вони по нас. Ми виконували протиракетні маневри, відходили від ракети і повторювали. І все це було для того, щоб їхня авіація не пройшла і не змогла працювати. Тому що якби вона почала вільно працювати, ніхто б оборону вже не втримав».
«Зближатися» з росавіацією доводилось і до 30 кілометрів, що дуже близько в умовах неба. Льотчик розповідає, що в той період росіяни були підготовлені, захищені та мали технологічну перевагу. Для Юдіна, як і для більшості українських льотчиків, перші дні повномасштабної були важкими та складними. Та, коли він уже сів у літак, то всі емоції відійшли на другий план.
«Ліхтар Прозоре скло або кришка, що закриває кабіну літака.закривається — уже не страшно, уже не думаєш, а просто працюєш. У мене, принаймні, так. Навіть у перші дні, поки ще запускаєш двигуни, ще про щось думаєш. Ліхтар закрив, порулив — усе».
Мінус вісім російських офіцерів на Бєлгородщині
Наразі Денис Юдін має понад 450 бойових вильотів. Він завдавав бомбових ударів по скупченню російських військових, підземних бункерах та складах боєприпасів на Донеччині, Луганщині, по штурмовиках на Запоріжжі. Брав участь в операціях зі звільнення острова Зміїний, Київщини, Харківщини та правобережжя Херсонщини. Також він завдавав бомбових ударів по командних пунктах, укріпленнях та піхоті на території Росії — у Курській та Бєлгородській областях.
Льотчик каже, що брав участь на всіх напрямках бойової роботи української армії. Та виокремити одне із завдань або напрямків на фронті він не може. Для нього це вже рутинна робота.
«Якби їх у мене було, не знаю, 20 чи 30, я б вам за кожну розповів. А коли їх багато, я не звертаю на це уваги. Отримуєш завдання, готуєшся, виконуєш. Буває так, що ракета прилетіла, вибухнула у хвості літака. А буває, що все проходить тихо. Прилетів, проаналізував, що ти міг зробити краще або що зробив не так, як діяв ворог і чи є чим поділитися з іншими льотчиками».
Для Юдіна кожне завдання важливе, яке треба ретельно планувати та підготувати.
«Отримуєш завдання, вивчаєш свій маршрут, запам'ятовуєш потрібні речі: орієнтири, часові відрізки. Готуєшся до всього — і виконуєш. Протидія є на всіх напрямках. Завдання майже однакові: знищення пунктів управління БпЛА, інфраструктури, накопичення живої сили, складів, скупчення техніки».
Найскладніше з погляду протидії росіян, каже льотчик, працювати на Донеччині. Там російські винищувачі можуть працювати з трьох сторін.
За понад 4,5 роки повномасштабної війни, Юдін уразив тисячі цілей російської армії. Та одна з них, яка найбільше запам'яталася, — командний пункт 6-ї загальновійськової армії РФ поблизу міста Шебекіно Бєлгородської області РФ. Унаслідок цього удару щонайменше вісім російських офіцерів вважалися зниклими безвісти.
«Бомбами по КП армії РФ відпрацювати. Ну, це класно. Ще один приклад, працював минулого року, здається, по скупченню живої сили. Переслали потім радіоперехоплення. І якийсь російський боєць розповідає, що він там кудись відійшов, прилетіли бомби, "60 людей в атоми", як він виразився. Прикольно. Але, буває й так, що не завжди ти отримуєш об'єктивний контроль».
Та задоволення від успішно виконаної роботи він відчуває.
«Звісно, я відчуваю задоволення від мертвих росіян. Це робота в мене така — отримати від цього задоволення. Мені подобається те, що я роблю. Це беззаперечно. І, звичайно, подобається отримувати об'єктивний контроль, коли ти дійсно когось уразив, щось знищив, щось вийшло добре. Це дає трошечки дофаміну».
Та поруч із «задоволенням», буває й біль. Винищувачі Су-27 зазвичай літають у парі, і бувають випадки, коли хтось із пари не прилітає назад.
«Звичайно було, на жаль. Що можна відчути, коли ховаєш друга? Це не можна описати. Ти або це переживаєш, або ні. Це не ті емоції, які б хотілося, по-перше, описувати, а по-друге, які цивільна людина може зрозуміти».
Польоти, як у Другу світову
Окрім знищення пунктів управління БпЛА, інфраструктури, скупчення живої сили, техніки і складів, Юдін також працює й над новим викликом для української авіації — російські дронові атаки, зокрема, реактивні безпілотники. Саме вони можуть розганятися зі швидкістю від 300 до 600 км/год, а під час маневрування можуть досягати 1000 км/год. Для Су-27, радянського винищувача, це складний виклик. Тому що їх створювали ще до появи як сучасних крилатих ракет, так і безпілотників.
«По своїх тактико-технічних характеристиках, навіть умовне перехоплення крилатих ракет носить випадковий характер. За БпЛА взагалі не йдеться. Технологічно для літака — це доволі складна ціль».
Складність полягає у тому, що льотчики також збивають їх з авіаційних гармат, а для цього треба наблизитися максимально близько — 200-400 метрів.
«А в ньому до 90 кілограм вибухівки. Якщо його збивати з пушки, і він, не дай Боже, вибухне, а ти виявишся до нього ближче, ніж необхідно, найімовірніше, нічого доброго на тебе не чекає. У цьому небезпека. Плюс вони роблять різну бойову частину, аби максимально вразити цивільне населення. Не так давно я збив два "шахеди", бо у мене був гарний приціл й нормально спрацювали ракети. А якщо приціл не працює, ось тут починаються складнощі. Так само, коли немає боєприпасів».
На думку Юдіна, головна перевага льотчика у такі моменти — дисципліна. По його літаку, наприклад, були випущені шість російських ракет, коли він працював на одному із напрямків у перші дні повномасштабного вторгнення.
«Тоді було п'ять пусків із повітря та один — із землі. А далі, були різні випадки. Тоді я просто був один, тому можу з упевненістю сказати: то було в мій бік. Та іноді були періоди, коли по групі, яка виконувала завдання в районі Донецька, відбувалися від восьми до тринадцяти пусків за одне завдання».
У таких випадках льотчики виконують протиракетні маневри.
Серед небезпечних та складних моментів у роботі Юдіна був політ у щільну хмарність у поєднанні з туманом.
«Увесь політ по приладах, і хмарність тоді зверху, десь 2 000 метрів. Весь час ти у хмарах. Навігації на радянських літаках немає. По суті, виконуєш політ, як у Другу світову війну: курс, шлях, відстань. Звичайно, пункти наведення допомагають, підказують, поправки дають, але тоді було важко. Та ми виконали це завдання, тому що росіяни нам "дозволили" його виконати. Я тоді ще перед вильотом говорив, що в таку погоду ми не виконуємо це завдання, якщо буде максимальна протидія. Тобто перший пуск, відходимо, і більше туди не повертаємося. Але погода зіграла нам на руку — і ми виконали те завдання».
Також льотчик пригадує випадок, коли в нього відмовив командно-пілотажний прилад, який виконує роль основного авіагоризонту в кабіні.
«Я отримав інформацію, що по мені був пуск. Почав виконувати протиракетний маневр, і в цей момент у мене відмовив КПП — я перестав розуміти своє положення в просторі. Доповів про це. До того ж це було у хмарності. Виникли ілюзії в голові, що я в перевернутому польоті, але я розумів, що не міг бути в ньому, адже відходив із креномЦе обертання або нахил літака вліво чи вправо навколо поздовжньої осі.. Оцінив висоту — приблизно три тисячі метрів. Згідно з інструкцією, на висоті 1 500 метрів, якщо ти не відновлюєш просторове орієнтування, то катапультуєшся. Я зрозумів, що все-таки лечу вниз. Відповідно, прибрав оберти, почав виконувати необхідні дії та помітив якийсь ліхтарик внизу. Тоді я ще до кінця не розумів, що це. Побачив, що відхиляюся від нього вбік, і за допомогою органів управління припинив відхилення».
Втрати друзів
Під час вильотів, як небезпечних, так і рутинних, як їх називає Денис Юдін, льотчики мають обереги. У кожного свій. «Вікінг», саме такий позивний у льотчика, має кулончик — «шолом жаху»,Стародавній скандинавський символ, який вважається потужним захисним оберегом та знаком непереможності. який йому подарувала дружина, та хрестик від мами. Також він завжди вітається зі своїм літаком та хлопає по конусу. Чому «Вікінг»? Бо раніше він мав довгу руду бороду, якої потім позбувся, бо набридла.
Є ще одна річ на його тілі — браслети пам'яті про двох його найкращих друзів,Олександр Боровик — льотчик 2-го класу, штурман 39-ї бригади тактичної авіації Повітряних Сил ЗСУ, який загинув під час виконання бойового завдання у вересні 2025 року та Денис Василюк — 31-річний підполковник авіації на псевдо «FLASH» загинув 17 травня 2024 року на Харківському напрямку під час виконання бойового завдання. які загинули.
Та загалом льотчиків, військовослужбовців, які загинули на війні, Юдін втратив «більше, ніж хотілося».
«Звичайно, хтось ближче, хтось не настільки. Але в нас не така велика авіація, щоб я когось не знав. Коли бригада втрачає людину, звичайно, це твій колега, друг. Тому що ти проводиш із ним дуже багато часу. Навіть до війни, 70% часу ти проводиш на роботі. Тобто ти в оточенні цих людей. Хочеш не хочеш, це все одно будуть доволі близькі люди. Хотілося б нікого не втрачати. І прощання — одне з найважчих завдань. Бо ти без сили, ти нічого не можеш зробити. І людину не повернеш».
Весілля між польотами
Літак-винищувач Су-27, на якому працює Денис Юдін, застарів. На ньому не проводилися глибокі модернізації через те, що всі виробництва розташовані на території Росії. Якщо порівнювати його з F-16, то різниця між ними у даті випуску — декілька років.F-16 і Су-27 належать до четвертого покоління винищувачів, але їх створювали для різних бойових сценаріїв. F-16 створювали як багатоцільовий винищувач. Су-27 спочатку проєктували для завоювання переваги в повітрі на великій дальності. F-16 – американський багатоцільовий винищувач, який уперше піднявся в небо у 1974 році. Су-27 – важкий радянський винищувач, який здійснив перший політ у 1977 році. Його створювали як відповідь на нові американські бойові літаки та для патрулювання великих територій. Але саме завдяки модернізаціям F-16 має перевагу.
«Су-27 — як платформа, прекрасний літак. Підіймається на висоту в районі 18 000 метрів. Він має великий запас палива, його льотні характеристики непогані. Його основні проблеми — пілотажно-навігаційні засоби і, відповідно, приціл та номенклатура озброєння. Хоча з озброєнням зараз питання вирішене, інтеграція західного озброєння, але самого прицільного комплексу як не було, так і немає. Тому, на жаль, доведеться від нього відмовлятися з часом».
На якому саме винищувачі Юдін хотів би працювати та навчатися далі, він сказати не може. Вважає, що питання не в літаку, а в тому, які завдання він може виконувати.
«Якщо літак може виконувати весь спектр завдань і має необхідну номенклатуру озброєнь, плюс прицільно-навігаційний комплекс, то, яка різниця, GripenШведський багатоцільовий винищувач четвертого покоління, який розробила та виробляє компанія Saab. Роботи над літаком розпочали в 1979 році, а у 1988-у літак уперше злетів. це чи F-16».
Та поруч із бойовою роботою та складнощами війни Юдін знайшов час для кохання. У вересні 2025 року він одружився. З майбутньою дружиною познайомився в Одесі 2017-го, коли перебував там на чергуванні.
«Коли почалася війна, якось не до весілля було, а потім мій найкращий друг, покійний, на жаль, — Олександр Боровик, був моєю останньою надійною опорою (сміється, — ред.) Він також говорив, що на війні не до весілля, а потім взяв і одружився. І мені вже нікуди було діватися, ніким було прикриватися (сміється, — ред.)».
«Два місяці рефлексував, і голова боліла від цього Героя»
Денис Юдін — Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» та повний кавалер ордена «За мужність». Проте він не охоче говорить про нагороди. Каже, що доволі довго думав, чи заслуговує на це звання.
«Для мене навпаки. Я два місяці рефлексував, і голова боліла від цього Героя. У мене своє бачення, які люди та вчинки мають бути відзначені подібними нагородами. Я взагалі не прагну до нагород. І особисто для мене, вони мало що означають. На жаль, вони не завжди є показником справжнього вкладу. Я знаю безліч випадків, коли достойні люди не були відзначені».
Та Юдіна нагородили передусім за ракетно-бомбові удари по території Росії. Саме він — один із найбільш ефективних бойових офіцерів.
«Не було в мене цілі отримувати нагороди чи ще щось. Я робив те, що мав робити. Все. А як там далі? Я вдячний людям, що вони помічають. Але я не вбачаю в цьому нічого особливого для себе», — каже Юдін та додає:
«Для мене доволі все просто. Україна – це мій дім. Прийшли якісь пі****, і почали качати тут свої права. Усі, хто приходять у мій дім з мечем, мають померти. Ні більше ні менше. Тому зараз я не вважаю свої дії якимись дієвими показниками. Адже єдиний дієвий показник – це те, коли це все закінчиться. От коли ми переможемо, тоді можна сказати, що я достатньо зробив вильотів. А поки — недостатньо».
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.