81-річний житель села Леськи Іван Назаренко понад половину століття навчає дітей судномоделювання. На заняття завжди йде, як на свято — у краватці та костюмі.
У гуртку разом із вихованцями створюють як авторські вітрильники, так і копії.
Іван Миколайович народився під час Другої світової — у 1943 році. Нині йому 81 рік. Пʼятдесят років пропрацював у школі, а нині, вже четвертий рік, вчить дітей створювати моделі суден.
"Мені скоро піде 82 рік. Працюю я в школі, вже 54 роки стажу в мене. Я іду сюди як на свято. Вважаю, що треба, щоб зовнішній вигляд відповідав. Все ж таки ти знаєш, що ти вчитель, а якщо ти вчитель, то на тебе ж інші дивляться, щоб пальцем не тикали", — розповів Іван Назаренко.
Утім дітей до себе притягує добродушністю та веселою вдачею:
"Діти просять, що Іван Миколайович, заграйте, щоб нам було веселіше працювати. Я їм граю, вони тоді краще працюють. Ми тут чай п’ємо, танцюємо, граємо — баян, гармошка. Я їм трошки граю і вони задоволені цим".
У майстерні за роботою над вітрильником Ярослав Марштупа, розповів, що працює над створенням своєї наступної моделі:
"Оце корабель Україна, мій другий корабель. Тут випаяні всякі фрази, ми з вчителем разом придумуємо що написати на кораблі. На кожному кораблі інший вислів написаний. Сам корабель складається з корми, носової частини, щогл, парусів. Є парус кермовий".
Його друг — Павло Магденко, робить корпус судна, щоб потім продати кораблик з аукціону та допомогти захисникам:
"Я роблю корпус корабля, щоб прикріпить до нього щоглу. Щоб зробити отвір, треба дриль. Я недавно записався в гурток, щоб займатися, допомогти Збройним силам. Коли ми робимо кораблі, то ми продаємо і купляємо дрони на ЗСУ".
Викладач додав: цьогоріч продали 15 моделей, таким чином заробили 50 тисяч і купили три дрони та передали захисникам.
В майстерні навкруж — вітрильники. На них викарбувані назви: "Бандера", "США", "Україна" та навіть — Бий кацапів". Назви обирають разом з вихованцями, пояснив Іван Миколайович:
"У нас усе тут — вітрильники. Крім цього ми копії пробували робити, ну зараз не робимо, то зі старшими класами. В основному зараз ми називаємо так, як називається місто, що бомблять росіяни. Бо під час війни щось видумувати, не видумуємо, пишемо в пам'ять тих міст, що розбомбили".
До гуртка діти йдуть з четвертого класу, та, додав Іван Назаренко, рідко хто з учнів ходить більше як два роки:
"Я беру дітей завжди із четвертого класу. Четвертий, п'ятий, шостий, а потом уже їм гурток не потрібен, але були в мене такі індивідууми, що навіть до 10 класу ходили. У перший рік навчання виготовляємо одну модель. Другу — в другий рік навчання. Але більше як два роки вони й не ходять".
