Жителька села Хацьки Наталія Тищенко з дитинства мріяла мати коня. І десять років тому її мрія здійснилася: свого гнідого — Ехоса, вона врятувала від забою.
Попри труднощі та норовливий характер тварини, про свій вибір — бути вершницею, Наталя не пошкодувала. Тому, що її любов до коня — безмежна.
Мрії Наталії почали справджуватися, коли вона переїхала з міста в село. Там влаштувалася на роботу соцпрацівницею. Пригадала: незабаром їй перетелефонувала подруга та запропонувала взяти коня, якого помітили біля скотобійні:
"Почалося все неочікувано. До мене подзвонила моя подруга, яка займається кіньми. А їй подзвонила інша подруга, а вона подзвонила мені. І так до мене дійшла ця інформація, що стоїть кінь на мʼясокомбінаті дуже красивий. Чому його здали на мʼясо, треба було дізнатися, прийти. Можливо у нього якась травма, тому його здали на мʼясо. Може зі здоровʼям щось могло бути. Вже потім ми дізналися, що кінь стояв у дитячій конюшні, де діти каталися і неадекватно реагував на людей, на дітей. Він був агресивним, бив інших. Але кінь дуже розумний. Він виконує всі команди, він знає всі команди".
Жінка досвіду на той час не мала жодного. Почала вивчати, як доглядати за твариною, та як кататися верхи:
"У мене є краги — захист для коня і для ніг, вальтрап, подушка, сідло і вуздечка. Я коли їздила верхи по селу, то люди звертали увагу дуже, бо кінь красивий і я красива".
Як пояснила вершниця, з конем довелося багато працювати, адже треба було знайти причину агресивної поведінки тварини і допомогти йому:
"Нині він змінився, став спокійнішим, почав більше довіряти мені, а я почала довіряти йому. І я вже не можу без коня, а кінь не може без мене. Коні дуже люблять повалятися, почухатися, показати себе. Завжди треба враховувати його почуття і мої почуття, бо я також можу бути без настрою, або втомлена, і він це відчуває. Кінь — це буквально друга дитина".
Робота допомогла їй порозумітися з твариною, і поки вдається поєднувати хобі та основне заняття:
"Я працюю у соціальній сфері. Це зовсім не повʼязано з тваринами, це інше. Робота мені подобається, оскільки вона знаходиться на місці, не треба нікуди їхати. В обід я можу прийти коня напоїти, або переставити у затінок, дати йому пити. І ввечері я приходжу з роботи і переставляю його на гарну траву. Коні яблука дуже полюбляють, моркву, бурячки — це також треба додавати до раціону, окрім сіна. Часу затрачається велика кількість. Зранку, для того, щоб вигнати його — хвилин 40. В обід я приїжджаю — теж хвилин 40. Вдень він може випити 50 літрів води".
У майбутньому Наталія планує продовжувати займатися кінним спортом:
"Такі відчуття, коли сідаєш на коня — вони неперевершені. Тому що ти від землі знаходишся за метр. Ноги твої — це кінь. І ти починаєш довіряти коню. А він починає довіряти тобі. Колись у минулому я хотіла стати конкурним спортсменом. Зараз я розумію, що для мене хобі – це достатньо".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
