Черкасець Іван Трифонов повернувся додому в березні 2025 року після 200 днів перебування у російському полоні. На обмін захисник потрапив як важкопоранений.
Нині він проходить реабілітацію. Щонеділі ходить на акції в підтримку зниклих безвісти та полонених, адже сподівається на повернення в Україну своїх побратимів, розповів Суспільному Іван.
Іван Трифонов півтора тижня перебуває у реабілітаційному центрі, до цього отримав лікування в інших медзакладах. До лав ЗСУ він доєднався у перші дні повномасштабного вторгнення:
"Було трошки часу, я встиг повирішувати питання по роботі, зібрати родину, щоб всі були разом, щоб я за них не хвилювався і пішов у військкомат згідно з мобілізаційним приписом, який був вклеєний давним-давно".
Чернігівщина та північні кордони України — це місця, де здобував бойовий досвід, пригадує Іван Трифонов:
"Наші тактичні групи виїжджали на різні напрямки — Вугледар, Авдіївка. Крайній був виїзд на Курському напрямку. Я отримав поранення, а потім потрапив у полон".
У російському полоні поранений Іван Трифонов провів сім місяців. Зрештою у березні цього року потрапив на обмін. Після повернення спершу лікувався на Вінниччині. Нині, за призначенням військово-лікарської комісії, проходить реабілітацію в Черкасах.
За словами фізичного терапевта Костянтина Дяченка, у реабілітації захисника помітний прогрес:
"На початку лікування він міг зігнути коліно на 60 градусів, за пʼять днів ми змогли покращити цей результат на 25 градусів, що покращує його активність і він краще може рухатися".
Окрім фізичної реабілітації Іван проходить і психологічну. У людей, які повернулися з полону, вона може тривати все життя, розповіла клінічна психологиня Тетяна Чорна:
"Вилікуватися від такої травми фактично не можливо. Воно на все життя залишиться"
За словами психологині, до травми і її наслідків мають бути готові й рідні колишнього полоненого:
"Не можна ставити питання типу «Чи були тортури? Чи вас допитували?», бо це найстрашніше, що відбувалося в їхньому житті. Якщо він не хоче говорити — не допитувати його. Якщо він без настрою — нехай побуде без настрою".
Після повернення з полону Іван Трифонов зміг побачитися з дружиною Світланою. Вона розповіла, як збирала інформацію про чоловіка:
"Я спочатку дізналася з телеграм-каналів російських, що чоловік у полоні, а підтвердження мені прийшло через два місяці. Від звільнених з полону чекала звісточку, може десь хтось бачив, і я таки дочекалася – мені зателефонував хлопець у лютому, і сказали, що він у госпіталі".
За словами Світлани, дуже важливою для неї стала підтримка членів родин інших полонених:
"Важливо розуміти, що ти не один, є ще такі як ти. Ми одне одного підтримували, їздили на акції в Київ, тут збирались. З мого оточення ніхто не зіштовхувався з таким, як я. Люди не розуміють, що таке чекати з полону, що таке чекати з війни, вони живуть у своїй реальності".
Про те, що потрапив на обмін дізнався вже в процесі, спершу думав – чергове етапування, розповів Іван:
"Фактично стало зрозуміло, що це обмін, що нас вивозять, коли нам зняли пов’язки. Бачу, що в іншій державі, конвой себе дуже чемно став поводить, руки розв’язали, пов’язки зняли".
За словами поверненого з полону, підтримував дружину під час першої телефонної розмови за сім місяців:
"Коли перша розмова телефонна відбулася, то я її заспокоював, щоб вона не втратила свідомість".
Тепер подружжя Трифонових мріє про подорожі, які любили до війни. Щойно зможе пересуватись без милиць – поїде до доньки в Німеччину, розповів Іван:
"Він дуже мріє поїхати побачитися з донькою, а ще поїхати в Нову Зеландію", – додала дружина Світлана.
За словами захисника, найбільша його мрія – дочекатися звільнення з полону побратимів. Задля цього просить дозволу в лікарів залишати центр щонеділі аби відвідувати акцію в підтримку зниклих безвісти та полонених.
"Над ними були суди, їх засудили по 205 статті за тероризм. За тих, кого знаю, які лишилися живими, їм всім дали 15-17 років. Хлопці там залишаються, і їх треба витягувати звідти обов’язково".
