У віці 80-ти років помер австрійський письменник, журналіст та перекладач Мартін Поллак.
Про це повідомляє австрійське інформаційне агентство АРА.
Видавництво Residenz Verlag оголосило, що він помер від раку.
У творчому доробку Мартіна Поллака — книжки “Мрець у бункері”, “Отруєні пейзажі”, “Топографія памʼять”, які допомагають осмислити Другу світову війну.
Твори Поллака, в яких він також відзначився як знавець історії Східної Європи, були перекладені 14 мовами.
Як повідомляє Residenz Verlag, у травні під назвою "Часи ганьби. Репортажі та нариси" вийде ще одна книга, яка об’єднує репортажі та есе за останні кілька років і включає два нових тексти Поллака, які він написав, незважаючи на свою важку хворобу.
З 90-х років письменник популяризував українську культуру у німецькомовному світі, а після повномасштабного вторгнення РФ в Україну інформаційно відстоював інтереси України.
Поллак народився 23 травня 1944 року в Бад-Халлі, Верхня Австрія, жив у Відні та Бургенланді. Автор спочатку здобув освіту на будівельного та меблевого столяра, а потім вивчав славістику та історію Східної Європи у Відні та Варшаві. З 1987 по 1998 рік він був кореспондентом німецького журналу "Der Spiegel", а з 1998 року працював позаштатним автором.
З 2012 по 2014 рік був куратором програми "Транзит", присвяченої літературі України, Білорусі та Польщі, у межах Лейпцизького книжкового ярмарку.
Поллак зробив собі ім’я, зокрема, як перекладач польського письменника та журналіста Ришарда Капусцінського. Польща також неодноразово була в центрі його літературної творчості, наприклад, у таких книгах, як "Галіція" (2001), "Від Мінська до Мангеттену, польські репортажі" (2006) та "Сарматські краєвиди – новини з Литви, Білорусі, України, Польщі та Німеччини" (2006).
У "Звинуваченні в отцевбивстві" він реконструював судовий скандал 1920-х років, у "Мертві в бункері" (2004) він вирушив на пошуки власного батька, який був високопоставленим чиновником Гестапо та офіцером СС, брав участь у нацистській машині знищення. У 2010 році Поллак описав масовий вихід євреїв, поляків і українців з Галичини на початку минулого століття в "Імператорі Америки", а в 2016 році вийшла антологія його есеїв ("Топографія пам’яті").
У своєму репортажі "Жінка без могили" (2019) він розповів про долю своєї двоюрідної тітки Поліни, яку влітку 1945 року заарештували югославські партизани в рідному місті Тюффер у тодішній Нижній Штирії. 70-річну її вивезли в табір для інтернованих. Незабаром вона померла. Її могилу так і не знайшли.
"Книжки Поллака документують історію та здебільшого уникають художньої літератури, — йдеться у заяві журі щодо Почесної премії Австрійської книжкової торгівлі, присудженої йому у 2007 році. — Його погляд на те, що було, доходить до читача непідробним і прямим. Він свідчить про минуле і, таким чином, вказує шлях до майбутнього, яке характеризується розумінням один одного".
Влітку минулого року Поллак був удостоєний Премії міста Відня з журналістики як "визнання літературної та вимогливої життєвої праці, особливо в її етичному аспекті".
Його численні нагороди також включають Австрійську державну премію з літературних перекладів (2003), Лейпцизьку книжкову премію за європейське порозуміння (2011), Австрійську державну премію з культурної журналістики та Премію Йоганна Генріха Мерка (обидві 2018).
Поллак як перевірений експерт зі Східної Європи неодноразово коментував останні політичні зміни та російську загарбницьку війну проти України.
"Підстав для оптимізму мало. Ситуація темна", – сказав він АРА, враховуючи ситуацію в Україні, на Близькому Сході та політичні настрої в ЄС.
