На півночі Харківщини українські військові понад тиждень відбивають атаки російської армії. У Генштабі ситуацію називають контрольованою, але попри це — динамічною: противник намагається потіснити українську оборону поблизу Вовчанська, Стариці та Липців. Росіяни, як і на інших відрізках фронту, обстрілюють прикордоння Харківщини авіаційними бомбами та активно застосовують артилерію. Українські підрозділи працюють артилерією у відповідь, а на окремих ділянках — контратакують.
Суспільне провело декілька днів з бійцями Української Добровольчої Армії (УДА) на півночі Харківщини. Як працює артилерійський розрахунок підрозділу "Сліпа лють" — у нашому фоторепортажі.
Пізнього вечора машина з бійцями УДА підʼїжджає до одного з сіл Вовчанської громади. Не зволікаючи військові переміщуються в покинутий дім. Знаходитись на вулиці тут небезпечно через дрони-розвідники противника.
Обладнання звʼязку розгорнуте, бійці кожен на своїй ділянці відповідальності. На столі зʼявляється невеликий чорний пристрій з монітором, приблизно раз на годину він пищить і вібрує.
— Перевірте "цукорок"! — кричить командир розрахунку Олексій.
— 93-93, все добре, не над нами, — хапає монітор з буквами й цифрами "Рамірез".
— Добре, готуємось і пішли до гармати, треба її підготувати на ранок — говорить командир.
Основна задача підрозділу на цьому напрямку — вогнева підтримка своєї піхоти, та вогневе ураження піхоти противника. "Намагаємося уражати й російську техніку, — розповідає командир розрахунку Олексій. — Пару місяців тому з гармати Д-44 підбили танк. Він загорівся, поїхав і більше не приїздив".
Д-44 — стара радянська гармата калібру 85-мм з дулом від танку Т-34. Її спроєктували в останні роки Другої світової війни. Нині, через брак техніки та снарядів, ця 80-річна установка воює поряд з новітніми військовими розробками.
"Ця гармата хоч і стара, але має плюси, — пояснює Олексій. — Вона відносно проста у своїй конструкції, мобільна та скорострільна. Має невеликий калібр, але по піхоті відпрацьовує добре. І до неї зараз у нас є достатньо велика кількість БК".
На цій ділянці фронту, де росіяни намагаються прорватися, розрахунок вистрілює до 30 снарядів в день, що немало для не найпопулярнішого калібру.
Сховище боєкомплекту повинно бути якнайдалі від гармати, з міркувань безпеки. Коли починається інтенсивна стрільба, один із бійців підносить снаряди ближче до розрахунку, а потім їх подають заряджаючому.
Поки гармату готують, в яру неподалік позиції зʼявляється білий кінь і підходить дуже близько до бійців. Тварина виглядає доглянутою, людей не боїться.
"Білий кінь — то дурний знак. Вершник апокаліпсиса на білому коні їздить", — каже боєць із позивним "Барбі". Інші з ним не погоджуються. Кажуть, що знак добрий і намагаються підізвати тварину ближче. Хтось робить селфі з конем на задньому фоні. Кінь спостерігає це кілька хвилин, а потім скаче в сусідню посадку.
Після ранкової підготовки перший наказ "до бою" надходить лише у другій половині дня. "Колеги" із сусідніх посадок на цей час вже активно працюють. Весь яр гудить і бахкає різними калібрами. Звідусіль лунає крик: "Гармата, постріл" Гармата, постріл!"
— Дайте мені десять з інтервалом в одну хвилину в цей будинок. Туди забігли двадцять під*рів! — лунає повідомлення з телефону командира Олексія.
— Ви чули!? — кричить Олексій розрахунку.
— Десять пострілів з інтервалом в одну хвилину по тих самих координатах! Хутчіш! По готовності — вогонь!
Калібр цієї гармати не здатен "скласти" будинок з одного пострілу, але якщо бити прицільно декілька разів підряд, результат буде, кажуть артилеристи. Тим часом надходить нове повідомлення: "Ураження".
Після чергового пострілу лунає команда "маскуватись". На вулиці починає сутеніти. Бійці відходять в укриття. По цих позиціях росіяни не ведуть активну контрбатарейну боротьбу, але писк "цукорка" час від часу нагадує про можливу небезпеку з неба.
Підрозділ Олексія на цих позиціях вперше. Раніше працювали на Купʼянському та Бахмутському напрямках. "Спочатку ми воювали 120-ми мінометами й це була наша основна зброя, — розповідає військовий. — Потім з іншим підрозділом почали працювати на їхніх гарматах Д-44. Перейняли досвід, а потім у нас зʼявились свої. Тепер ми навчаємо ще й інших".
У підрозділі переважно молодь. Сам командир прийшов у військо студентом. "Ми обрали мати трохи більше свободи, в обмін на те, що не матимемо зарплати та частини інших соціальних привілеїв військових, — говорить Олексій про те, чому він і його команда прийшли саме у добровольчий підрозділ. — Тут зібрались люди, які хочуть воювати. Хтось не зміг потрапити у ЗСУ, хтось усвідомлено не хотів. Хтось потрапив сюди раніше, ще до вторгнення, і залишився тут".
***
З двору у будинок доноситься незнайомий чоловічій голос. Тарас і Льоша виходять на ґанок перевірити хто прийшов. На порозі — літній чоловік. Каже — шукає свого білого коня. "Ліворуч по яру поскакав ваш кінь ще зранку, в іншу посадку, шукайте там", — відповідають хлопці.
Чоловік безнадійно махає рукою. Перед тим як піти, просить у військових цигарку. Олексій віддає блок, але просить менше ходити по вулиці, бо небезпечно. З сусідньої вулиці тим часом веде вогонь M-777 суміжного підрозділу.
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів та за підтримки European Centre for Press and Media Freedom (ECPMF), Federal Foreign Office Germany, Voices of Ukraine as part of Hannah-Arendt-Initiative.