Дружина загиблого нацгвардійця Сергія Багулова, Марина, пише книгу про оборонців із Вінниччини. Меценатів для друку вже знайшла, а нині збирає історії загиблих на війні з Росією чоловіків, братів, татусів, синів.
Інформацію про земляків, які віддали життя за вільну від російського нашестя Україну, Марина збирає після смерті чоловіка Сергія.
"Він мав на 60 днів приїхати у відпустку, вперше за 8 місяців. Ми його чекали дуже. Новий одяг купили, але 22 жовтня його не стало. 17 листопада у нас була б річниця — 21 рік у шлюбі. Але я святкувала сама", — розповідає Марина.
Сергій Багулов
Сергій народився у Росії. У 10 років переїхав в Україну, на Вінниччину. Армії присвятив 23 роки. Служив у Нацгвардії. Він був командиром 1-го взводу у складі 8-го полку оперативного призначення імені Івана Богуна. 2014-го, коли РФ анексувала Крим і частини Донецька й Луганська — росіянин за національністю, заговорив українською. Звільняв Харківську облдержадміністрацію від проросійських силовиків, а потім Слов’янськ.
Після повномасштабного вторгення його БТР одним із перших зайшов до Бучі. У Сєвєродонецьку визволяв з оточення побратимів. Воював у Сіверську, штурмом брав Білогорівку на Луганщині. Там був його останній бій. Щоб увіковічнити пам'ять про чоловіка й інших загиблих героїв із Вінниці — Марина взялася писати книгу.
"Я буду збирати ці історії. Людям це необхідно"
"У Києві є пам'ятна дошка, в районних центрах якісь банери, а у нас нічого. От ми проживемо ще, а діти мої будуть онукам переказувати і все, ці історії помруть разом з нами. І я думаю ні. Я буду збирати ці історії. Ці історії вражаючі. Людям це необхідно", — каже Марина.
Всю інформацію жінка дублює в електронному вигляді. Якщо у полеглих захисників немає рідних — шукає їхніх знайомих чи друзів у соцмережах. Історії та фото просить надсилати на пошту.
"Я прошу писати коротку автобіографію, де воював, де служив, просила вказувати, чим займався окрім війни, що було улюбленою справою. Потім прошу історію загибелі — найчастіше їх розповідають жінки на кладовищі", — розповідає жінка.
У кожного героя її книги були мрії і плани на життя, — каже Марина Багулова. Богдан Самусь хотів видати за життя книгу про Україну, але після смерті — потрапить на сторінки однієї з них, вінницький льотчик Ігор Хмара мріяв літати, немов птах. Після загибелі — птах звив гніздо на його могилі.
Для майбутньої "Книги пам'яті" уже є 20 історій героїв. Писати про свого Сергія Марина з донькою поки не наважуються. Все думають, як почати писати про нього у минулому часі.
"Годинник з болотом, я так розумію його там засипало. Болото ми поки не хочемо прибирати, і ланцюжок весь у болоті. Телефон випав на полі бою і загубився. Коли зайшли інші хлопці з іншого батальйону — доньці написав чоловік який скаазав "я знайшов телефон вашого батька, мої співчуття, ваш тато герой", — розповідає Марина.
Видати перший розділ "Книги пам“яті" авторка планує влітку 2023. З цим зголосилися допомогти меценати.
Читайте також