Командувач угруповання Сил та засобів оборони Києва, Герой України генерал-лейтенант Олександр Павлюк розповів Українському радіо про оборону Києва у березні 2022 року, опанування бійцями нової техніки, молодих командирів та найстрашніше, що довелося бачити у цій війні.
Про найстрашніше у 2014 році
Коли я міг втратити людей. Це було і під Лисичанськом, і коли ми замкнули кільце за Луганськом. Ворогу не вдалося взяти нас в оточення. І з’явилася мрія підняти український прапор у Луганську та вийти на кордон нашої Батьківщини. Ми це зробимо обов’язково.
Про командирів молодого покоління
Є така цитата: "Добрий командир і сильна армія ― це перемога. Сильний командир і слабка армія ― це можливість перемоги. Слабкий командир і сильна армія ― це поразка". Роль офіцерів величезна, їхня здатність управляти, вести бій. Підготовці командирів усіх ланок ми приділяємо велику увагу. 2014 рік показав, що у нас багато проблем з командирами, які вміють приймати рішення й адекватно керувати боєм. Бо армія до цього не брала участі в бойових діях, армія була як та валіза ― і кинути неможливо, і нести важко.
Тому ми по-іншому підійшли до підготовки керівного складу, викинули весь баласт, який непотрібний для ведення війни ― муштру, заняття для показухи, знищення ініціативи. Командири, які пройшли війну і вчилися по-новому, за стандартами НАТО, показали себе позитивно. І сьогодні маємо результат ― паритет із "другою" армією у світі. Натовці дивуються з наших командирів. Навички, натхнення, воля ― такого не навчишся. Це воля до перемоги, прагнення бути вільною країною, готовність до самопожертви заради Батьківщини. Із цим треба народитися і жити.
Чому нам пророкували поразку у 2022 році, а її не сталося
На Заході прораховують готовність і потенціал, зважаючи на оснащення технікою, кількість людей, ВПК, можливості економіки. Якщо врахувати ці чинники, то у нас були мізерні шанси вистояти.
"Але ніхто не враховував дух і волю наших людей, а це зараз найважливіше. Величезна армія, оснащена, підготовлена, але яка не має мети, а має лише завдання знищити нас, ― це армія рабів. Армія рабів ніколи не зможе перемогти армію вільних людей. Ми вісім років навчалися, і це дало результати: ми змогли розбити їхні основні збройні сили, за кілька місяців вони втратили боєздатність".
Про опанування бійцями ЗСУ нових зразків техніки
Декілька сотень років у нас постійні конфлікти, війна. І тому дух воїна у генах кожного українця. Цей дух прокинувся. У 2014-му році ми, можливо, спали, думаючи що біля нас старший брат, який ніколи на нас не підніме руку. А потім побачили сутність тварюк, які підло вдарили у спину. З єдиною метою ― знищити нас, адже Московія не стала великою Руссю.
Ми нівелюємо їхню "велику" імперію. Вони знищували козацтво, нашу інтелігенцію, але це не завадило українцям створити перший у світі гелікоптер і космічний корабель, стати найкращими айтівцями. І зараз це не заважає нашим хлопцям швидко опановувати будь-яку техніку. Бо наші люди ― розумні, розвинуті, працьовиті. А ще є розуміння, що тільки ми самі зможемо відстояти незалежність.
Про оборону Києва у березні 2022 року
Спочатку я зустрів ворога на сході країни — цей напрямок був одним із найважливіших. Це Луганська і Донецька області, я був командувачем Об’єднаних сил. Найбільше угруповання ворога ішло саме туди. Ми пів року готувалися, відпрацьовували різні варіанти. А напередодні ввели противника в оману відведенням військ, і перші їхні удари прийшлися у порожні місця. Найбільш підготовлені їхні угруповання рухалися саме на сході, бо вони знали, що там найпотужніші та найбільш боєздатні наші підрозділи.
"На Київ вони рухалися урочистим маршем, не сподіваючись, що зустрінуть спротив".
На сході у мене було 10 бригад, які успішно зустріли ворога. Там був великий бій, буквально за перші два тижні було знищено основні сили противника. Усі їхні спроби оточити, розсікти ― не вдалися. У Луганській області ми були вимушені відступити, тому що смуга оборони була розтягнута, і наші підрозділи потрапляли в оточення. Ми організовано замкнули відповідні рубежі та зустріли ворога.
Удар, який ми втримали на півдні, врятував від захоплення і Миколаїв, і Одесу. Російські війська настільки виснажилися, що були змушені перекинути київське угруповання на напрямок Донеччини і Луганщини, де їх знову розбили. А далі у них вже розпочалась мобілізація.
Що було найстрашніше під Києвом
Переломним був момент, коли в середині березня росіяни захопили плацдарм на Мощуні. Тоді вирішувалася доля Києва. Якби вони розвинули цей успіх, то бої точилися б на околицях столиці. Протистояли там ворогу підрозділи 72-ї бригади та інші підрозділи цього напрямку.
Найважливішим напрямком оборони Києва був Ірпінь-Гостомель-Буча, де складалась безпосередня загроза для околиць Києва. Ворожі підрозділи, що йшли з Білорусі, пройшли Чорнобильську зону, Житомирську область, Овруч, Варшавську трасу.
Головою військової адміністрації Києва я став 16 березня, і ми почали оточувати ворога, малими підрозділами заходили в тил. На Чернігівському напрямку було викинуто десанти на гелікоптерах, на Чорнобильському ― вийшли безпосередньо бойові підрозділи, щоб перерізати дороги противнику для постачання та відступу. Противник почав у паніці тікати, вони бояться оточення, бояться залишитися під повним контролем наших підрозділів. Наше рішення було ризикованим, але правильним.
Про дату перемоги
Важко спрогнозувати розвиток подій. Відбувається загальна зміна геополітики. І, можливо, Україна перебуває у центрі цих подій та зміни світового устрою. Сподіваюсь, до Нового року ми будемо розуміти, як далі розвиватимуться події, враховуючи характер розвитку ситуації у світі. Але ми не зупиняємося. Зупинка ― це смерть для України. А Росії потрібна зупинка, їй треба перегрупуватися, відпочити, відновити сили. Якщо ми це допустимо, то за кілька років знову все повториться, буде нова війна.
"Треба повністю звільнити нашу територію, знищити всю п’яту колону, яка розвалює країну зсередини, відправити всіх, хто хоче жити в Росії, на їхню батьківщину. І створити свою країну. Поки буде Росія, для України існуватиме загроза".
Я виконую обов’язки командувача угруповання сил і засобів оборони Києва. Вся оборона покладена на це угруповання. Ми максимально нарощуємо можливості в інженерному плані, постійно проводимо тренування, робимо все, щоб зупинити противника на кордоні та відбити будь-яке бажання рухатися далі.
Білоруси можуть піти в наступ
Ми не виключаємо такого варіанту. Усе залежить від того, наскільки буде тиснути на них Росія. Самі білоруси не хочуть воювати, але ми повинні бути готові й до такого розвитку ситуації. Вони не хочуть війни, але якщо буде команда, то будуть вимушені її виконати.
Читайте також: