Російські війська зайшли у Снігурівку Миколаївської області 19 березня. Понад сім місяців місто перебувало під окупацією майже без електропостачання та води. 10 листопада українські військові звільнили місто.
Подружжя зі Снігурівки розповіло Суспільному про окупацію РФ, колаборантів, пограбування магазинів росіянами та про "смердючі" консерви з російської гуманітарки.
Анатолій Дмитрович, 67 років: "Господи, як ми на вас чекали, як ці покидьки дістали! Спочатку ми по вісім годин сиділи у підвалі. Потім вже почали розбиратися (по звуку, — ред.): "Це був "переліт", це стріляють туди, це — звідти". У нас побило хату родичів. Ні шиферу, ні сараю. Там, де туалет був, — взагалі залишилося порожнє місце. Ні курника, нічого не лишилося.
Тут з 24 лютого нічого не працювало. Усі втекли, банкомати не працювали. Потім прийшли ці наволочі, пограбували магазини, повиносили техніку, телефони — все. Потім вже наші місцеві (колаборанти, — ред.) решту повиносили.
Я за все літо три рази взяв гуманітарку. Перший раз дали батон і коробку сірників. Потім трошки більше дали, але кацапські консерви я відкрив та віддав котам та собакам. Неможливо було їсти — гіркі, смердючі. Картоплю саджав, її і їли. Навіть кавунів не поїли. А кацапи, думаю, їх їли — вони добре харчувалися з полів".
Тамара Миколаївна, 67 років: "Ми гілки тягали з провулків, з лісів. Багато хто так робив. Я сиділа та секатором різала хмиз. Поставили пічку і там варили собі, собакам. Заощаджували, тому що казали, що все може затягнутися до зими".
Анатолій Дмитрович: "Російські військові в основному лазили по тих домах, де люди повиїжджали. До нас побоювалися заходити. Ще заходили до тих, хто в їхніх списках був — чиновники, мисливці, у кого зброя була. Може, цих їм хтось і здавав. Люди розповідають, що росіяни тиснули сильно: тільки й чекали, щоб людина щось "ляпнула" і все — бувай здоровий.
До мене не заходили ні разу. До сусіда зайшли — плити поламали. Показували, що вони наче господарі тут. У тестя вибили плитку з кухні.
Колаборанти вільно їздили будь-коли, у них були перепустки. Наче вже темно, а він їде — йому можна. А якби я їхав, машини одразу б не стало. Правда, в мене машини й нема.
Виїхати можна було тільки в бік Херсона, на територію Криму. Я на операції був у Херсоні, заплатив 5 тисяч гривень. Робив через зятя. Вони зідзвонилися з лікарнею й мене взяли. А так люди платили по 7-8 тисяч гривень. Тут гривня ходила, рублі не дуже. Курс був майже 1 до 1, але рублями ніхто не користувався.
Пенсію я не міг отримати — у мене старий телефон був. А дружині зять встановив "Приват24" і через нього надходили гроші. Були й "міняли" — перекидаєш їм з телефона гроші, а вони тобі — готівку. Брали 10% комісії, й 12% було.
З місцевих зі Снігурівки поїхали (перед деокупацією, — ред.) ті, хто безпосередньо брав участь. Вони ж тут і "референдум" хотіли провести. Але його тут не було — декілька людей біля клубу, їх сфотографували й все. Проте перед "референдумом" світло дали. Задобрити хотіли, напевне".
Тамара Миколаївна: "Магазини потрощили, пограбували. Друга армія світу. Що казати — заможна Російська імперія".
Читайте також
У деокупованій Снігурівці, що на Миколаївщині, обмежили в'їзд та виїзд ще на десять днів
Прапори, обійми та сльози. Як херсонці святкують свободу і зустрічають українських військових
Життя Маріуполя під окупацією: історія в постах з соцмереж та повідомленнях з будинкових чатів