"Та х*р вам, я виживу": інтерв'ю з волонтером, який допомагає пораненим бійцям в Одесі

Ексклюзивно

В Одесі волонтери опікувались пораненими бійцями ще з 2014 року, коли Росія напала на Україну. Військовий госпіталь в місті почав приймати перших захисників з тоді ще зони проведення Антитерористичної операції. Повномасштабне вторгнення 24 лютого не застало волонтерів зненацька, однак їм, як і медичній системі загалом, довелось стикнутись з новими викликами.

Про те, як зараз допомагають пораненим бійцям, про перші дні великої війни та з якими травмами найчастіше привозять військових Суспільне поспілкувалось з керівником волонтерського центру в одеській лікарні Андрієм Танцюрою.

Ви та ваші однодумці опікується пораненими бійцями з 2014 року. З чим ви стикнулись 24 лютого?

Особливо нічого нового, тільки об'єми в рази більше. Ті ж поранені хлопці, яких доставляли різними видами саневакуації в лікарні. Поранення плюс-мінус такі ж: або кульові, або переважно мінно-вибухові травми. Почалась повномасштабна агресія з боку Російської Федерації. Через це кількість поранених і загиблих хлопців збільшилась.

Наскільки український медичний фронт виявився готовим до того, що почалося?

Було дуже важко. Особливо в перші дні. Не все зробили для того, щоб повноцінно підготуватися до війни. Загалом це більше стосується тактичної медицини: аптечки, допомога на передовій. З допомогою, яку надавали хлопцям в госпіталях, хоч було і важко, але всі впорались. У тилу все-таки було легше, ніж на передовій. Готовність була кращою.

А що було в перші дні?

Величезний наплив поранених. Це ж ще психологічно потрібно пережити. Давайте будемо чесними, багато людей до останнього моменту — 5:00 24 лютого — не вірили, що це почнеться. Серед моїх колег багато не вірили. Я вірив, знав, але і мені було важко. Перший місяць був в якомусь тумані. В моїй пам'яті переплутались місця, події. Зараз дізнаюсь якісь нові речі про себе. Всі жили в дикому стресі. Потім, з кожним тижнем, з кожним місяцем ми входили в колію. Розуміли як працювати, де і що, а перші декілька днів і тижнів були дуже складними.

В який момент було найскладніше?

Знову ж перші поранені, які почали прибувати до Одеси. До повномасштабної війни самоевакуація проходила в цивілізованій формі: хлопців на передовій готували перед відправкою в госпіталь, робили первинну медичну обробку, і я не бачив закривавлених людей. А тут, 25-26 числа, привезли перших поранених. Їх виносили по черзі й один хлопець сидів на землі біля реанімобіля. У нього було повністю закривавлене обличчя. Вони отримали поранення в районі Одеси, прилетіли ракети. Ось він в крові сидить, спершись на машину — це залишилось в моїй пам'яті як перші спогади про те, як починалася повномасштабна агресія.

Пораненого бійця дістають з машини, березень 2022 року, Одеса. Фото: Facebook/Андрій Танцюра

Держава на сьогодні на 100% забезпечує лікування кожного бійця?

Якщо б держава на 100% забезпечувала, не було б потреби у волонтерах. Але волонтери є як на передовій, так і в шпиталях та інших лікувальних закладах. Держава допомагає багато. Знаю, скільки ліків йде на одного хворого: це літри медичних препаратів. Однак держава — це великий організм, в деяких речах він дуже неповороткий, є певні бюрократичні моменти, які не дозволяють оперативно вирішувати якісь проблеми. Тому ми й підставляємо плече.

Я займаюсь важкими пацієнтами. Як правило, це реанімаційні хворі. Тобто препарат потрібен прямо зараз: правило "золотої години". Або ми привеземо препарат протягом години зараз, або завтра-післязавтра він не знадобиться, тому що людина, на жаль, піде. А в державних процесах все дуже повільно: треба закупівлі, є певні переліки, формуляри, в яких написано, які препарати можуть купувати державні медзаклади, а які не можуть. Найчастіше звертаються медики за допомогою в купівлі препаратів, які не можна закупити, тому що їх немає в формулярі чи нацпереліку.

Зараз один з таких злободенних препаратів — “Біовен”. Він дуже дорогий. Один флакон коштує біля 13 тисяч гривень. Це препарат резерву. Його назначають, коли людина в важкому або вкрай важкому стані перебуває в реанімації, а попереднє лікування не допомагає. Динаміка залишається негативною й тоді назначають цей препарат.

Що саме ним лікують?

Все, що пов'язане з тяжкими станами: втрата крові, запальні процеси. Це препарат, який підсилює роботу антибіотиків резерву, які не допомагають в одужанні. На одну людину потрібно 10-20 флаконів.

Ви зараз очолюєте волонтерський центр в одній з лікарень. Як зараз виглядає день волонтерського центру?

Прибувають нові хлопці з пораненнями. Лікарі кажуть моїм колегам: є новенькі, прийдіть, подивіться. Дівчата приходять і виясняють що потрібно. Багато хлопців евакуюють без речей — відразу з поля бою. Здебільшого форму розрізають. Тому пораненого треба вдягти, дати засобів гігієни.

Андрій Танцюра разом з іншими волонтерами. Фото: Facebook/Андрій Танцюра

Оголошуємо збори, щоб постійно поповнювати запаси необхідного. Щоправда люди часто телефонують першими, без оголошень. Питають що треба, який одяг привезти, які продукти. Багато хлопців отримують антибіотики. Щоб організм відновився після їх вживання потрібні або препарати, або продукти, які допоможуть з цим: кефіри, йогурти, айрани.

Чи змінилась допомога від людей в порівнянні з початком першими місяцями?

Поки що, слава Богу, коли виникає складна ситуація, її вдається вирішити. Є абсолютна впевненість, що ми вистоїмо. Так, всім складно, але я бачу, що люди повертаються до Одеси, хтось переїхав. Багато людей приходять і питають що потрібно. Це вселяє надію і натхнення.

Чи збільшилась кількість поранених після того, як Україна почала контрнаступ наприкінці літа — на початку осені?

Так. Був масований наплив хлопців. Потім стало простіше. Треба зрозуміти, що воєнна травма — достатньо специфічна травма, важка в лікуванні. Є військові лікарі, які мають спеціальні знання та досвід, але їх мала кількість. З кожним місяцем повномасштабної війни вони вже не справлялись. Хлопців почали займатись також цивільні лікарі, частина з яких були не підготовлені. Однак вони також набираються досвіду і я бачу, як з кожним місяцем легше і швидше приймаються рішення, йде лікувальний процес.

Які переважно травми в поранених?

Це мінно-вибухові поранення, артилерія, РСЗВРеактивні системи залпового вогню., касетні боєприпаси, які дають дуже багато уламків і, на жаль, найтяжчі — це протипіхотні міни. Дуже боляче дивитись на хлопців, яких доставляють без ніг.

А таких бійців багато?

Не можу сказати багато чи ні, це суб'єктивно. Вони є і приходять кожного тижня. Є хлопці, які не втратили руку, але уламок повністю вирвав суглоб. Тобто рука фізично є, а суглоба немає. Якщо вийде у лікарів зібрати кістки, а потім поставити туди ендопротез — у людини з'явиться рука, якщо ні — рука є, але він нею нічого зробити не може. У нас є один хлопець. Він був у полоні в росіян, вони його пощадили, не вбили, але все їх лікування звелось до того, щоб не вмер. Там ніхто не думав про те, щоб він не залишився інвалідом. Коли повернувся з полону, в нього виявили сильне пошкодження правого ліктьового суглоба, рука просто не рухається. Відправили в Голландію: вони подивилися й розвели руками, штучний суглоб поставити не можуть. Військовий повернувся в Україну, знову відкрилась рана, почалось лікування. Багато таких довготривалих складних випадків.

Скільки в середньому йде часу на лікування одного бійця?

Все індивідуально. Є хлопці, які лежать з березня. Ось звернувся до мене лікар. Можливо потрібна буде допомога в оплаті спеціального кісткового цементу. Каже, в стегні діра в кілька пальців, просто вирвана частина кістки. Потрібно буде відновлювати, а це все тривалий процес.

Виживання людини насамперед залежить від духу. Один боєць, який став моїм другом, розповів красномовну історію. Він лежав у реанімації з іншими людьми. Навпроти нього лежав хлопець, стогнав і каже: “Все, я вмираю”, а я йому: “Чого ти вмираєш? Скажи ні, я буду жити”, а він: “Та ні, я вмираю”. Наступного дня людина пішла, його забрали. Потім ще раз така історія. А ось він — мій друг — сказав лікарям на військовому жаргоні, коли вони зібрались: “Та х*р вам, я виживу, не дивлячись ні на що”. І він вижив. Хоча мав найважчу травму. Йому ніхто не давав шансів на виживання. Але він сказав, що буде жити.

Пораненого військового везуть в госпіталь, березень 2022, Одеса. Пораненого військового везуть у госпіталь, березень 2022, Одеса. Фото: Facebook/Андрій Танцюра

Стикались з випадками, коли доправлені з фронту бійці втратили пам’ять? Що в таких випадках роблять?

Стикався, таке буває. Це дуже довгограючий процес. На моїй пам'яті зразу знаходились родичі, котрі були разом з ними.

І ще пригадалось: нещодавно був у реанімації одного з медзакладів, якому допомагаю. Там стоїть таке залізне медичне крісло, стареньке, радянське ще, і сидить дід, похиливши голову. Я виходжу і питаю хто це. Завреанімації каже, 22 чи 24 роки, повна кома, один з найперших поранених, якого доставили на початку весни. От я його називаю “людина між небом і землею”. У нього, як зрозумів, частина головного мозку померла, але тіло живе. Його підтримують, годують через зонд, доглядають. Тіло продовжує жити, а душа — можливо її вже й немає. І ось завис цей бідний хлопчина між небом і землею: і Бог його до себе не забирає, і тут він вже не живе, а просто існує. Як мені розповіли, приїздила його мати, п'яна. Подивилася в якому стані син і поїхала. І він нікому не потрібен, крім лікарів, а вони роблять все, що від них залежить.

Стикаєтесь з бійцями, які вже кілька разів повертаються до госпіталю?

За дев'ять років моєї роботи — так. Є хлопці такі бойові. Особливо у нас є кілька розвідників, Сили спеціальних операцій. У них контузія, поранення одне, друге, його вже списали. Але почалася повномасштабна війна і він в перший же день прийшов до військкомату, а далі до своєї бригади.

Як часто ви чуєте від бійців, що вони знову хочуть повернутися на фронт?

Більшість рвуться. У нього ногу відірвало, на жаль. Потрібно робити протез, його вже записали в США. А він ні: "А як же мої без мене?"

Яка допомога треба і як її можна надати?

Основна допомога — фінанси. Якщо у людей є певна сума коштів, можу сказати, куди звернутися, який препарат потрібен. Вже згадував: в даний момент потрібен “Біовен”. Постійно потрібні знеболювальні, наприклад, “Дексаглін”. Тому що лікарні можуть купувати знеболювальні простіші й дешевші. А “Дексалгін” не можуть, хоча він краще за інші знеболювальні допомагає.

Раджу, де це можна купити за мінімальною ціною. Люди самі купують, привозять до лікарні і при них передаємо або безпосередньо хлопцям, або за документами в лікарню чи відділення. В мене є сторінка в фейсбуці, туди можна завжди зайти й побачити наші звіти по роботі. Якщо є якісь нагальні потреби, теж там пишу про це.

Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області