Жителька Покровська, що на Донеччині, Альбіна Осатюк завела господарство в Малій Смілянці: качки, гуси, індики та курчата. Разом із сім’єю на Черкащину вона переїхала на початку квітня.
Пані Альбіна все життя прожила у квартирі,— нині ж обробляє город та доглядає за господарством.
Все життя Альбіна Осатюк жила в багатоповерховому будинку. З 60-тисячного Покровська виїжджали майже останніми, сказала жінка. Шлях тримали до знайомих у Смоліне на Кіровоградщину, щоб далі рушити на захід, та потрапили в село Мала Смілянка з населенням менше, ніж тисяча жителів.
"Запитую в людей на зупинці. Кажуть, що Черкаська область, а якщо вам треба Кіровоградська, то треба повертатися. Куди повертатися? Як нам треба вперед і вперед. Зупинились ми в садочку", — пригадала переселенка.
За два дні малосмілянці підшукали для сім’ї Осатюків хатину.
"Тут вісім років ніхто не жив. Господиня Вірочка нам дозволила тут пожити й придбати її на виплат. Я її побілила. Погано, що води немає, тут треба робити, а це ж гроші, це дорого".
Воду набирають у сусідів. Аби тільки їсти приготувати, потрібно щонайменше відро щодня:
"Квіти, купатися, город поливати, бо води немає. І просимо, хто небайдужий нам допомогти й воду провести, нам більше нічого не треба, решту все самі зробимо".
Без допомоги односельців не вижили б, сказала переселенка. Піклувалися про них із першого ж дня перебування в селі.
"Поприбігали селяни, я перелякалась, не знаю, що вони хочуть, та картоплю тягне, та консервацію, та тягне часник, цибулю, щоб садити город. Словом, потоваришували", — пояснила Альбіна.
Сусіди дали їм саджанці аґрусу, смородини, калини, хризантеми. Переселенці також посадили кабачки, щоб було чим годувати тварин. Сусідка подарувала квочку, а вони вже самі докупили курчат.
Майже все, що є в будинку, теж дали сусідки, — килими, штори, меблі.
Серед власних речей переважно — одяг. Встигла схопити з дому дві вишиванки, які першими вклала у валізу, сказала Альбіна. Жінка розповіла, що коли виїжджали, то залишила весільну сукню, нові речі, але вишиванку взяла.
Без роботи не сидить, розповіли про нову жительку сусіди. Віра Чернай новій подрузі й нині допомагає.
"Одразу було видно, що хороша господиня: мила, білила. Я пропонувала їй картоплю. Що могла, те я їм дала", — пояснила Віра Чернай.
Облаштовуючи обійстя, потурбувалася жінка й про дітей: створила їм дитячий куточок. Семирічна Мілена розповіла, як допомагала мамі:
"У нас там був килим, ми там з Богданом перекидалися. Потім ми поклали там килим, матрац, ще один, потім іграшки, кубики".
Мілена час від часу згадує дідуся й бабусю, за якими дуже сумує, розказала її мама. Після війни вони їздитимуть до рідних гостювати, та назавжди повертатися вже не планують.
За словами Альбіни, дворічний Богданчик нині проводить на подвір’ї весь день, а обом дітям є за ким спостерігати:
"Є двоє гусенят маленьких, їм по десять днів, три качки, 13 курчат, квочка і чотири індики. А ще є кішка та собака — дітям це неабияка радість".
За словами пані Альбіни, вона з сім'єю назавжди залишиться жити на Черкащині в Малій Смілянці.
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України