"Пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше". Історія Всеволода Нестайка

"У дитинстві в мене не було дитинства. Вихід був один — стати дитячим письменником". 16 серпня 2014 року помер Всеволод Нестайко, один із найпопулярніших у світі дитячих письменників і класик української дитячої літератури.

Його трилогію "Тореадори з Васюківки" зараз вивчають у школі, а на казках-повістях "У Країні Сонячних Зайчиків", "Чудеса в Гарбузянах", "Пригоди в лісовій школі" виросло не одне покоління українців. Але життя Нестайка було зовсім не таким безхмарним, як світ його творів.

Народився між рядками

Мама майбутнього письменника була начитаною інтелігентною жінкою — викладачкою російської словесності. Учителювати вона почала ще в 1913 році, коли про окрему українську літературу й мови бути не могло.

У матеріалах про життя Всеволода Нестайка згадується одна сімейна легенда. Мати Нестайка Марія Довганюк народила Всеволода у перерві між читанням Ремарка. Акушер сказав: "Мадам! У вас, здається, з'явився письменник!", а сам Нестайко жартував: "Я, можна сказати, народився між рядками".

Малий Всеволод Нестайко.

Загибель батька в концентраційному таборі

Зиновій Нестайко, батько Всеволода, в молодості був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. Наприкінці 1920-х, під впливом радянської пропаганди, повіривши в успіхи українізації, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була "під Польщею", в УСРР. Працював у Проскурові (нині — Хмельницький) на цукровому заводі.

Згодом його звинуватили у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, згадавши службу в Австрійській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п’яти іноземних мов, а також заслуги його батька, отця Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі.

1933 року був заарештований чекістами.

Більше Всеволод батька не бачив – у пам’яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли.

Зиновій Нестайко загинув у радянському концентраційному таборі.

Життя в окупації

Мамі з сином, рятуючись від голоду довелося тікати до Києва, до маминої сестри. Коли почалася війна, через постійні хвороби хлопчика сім'я не змогла виїхати з Києва, тож два окупаційні роки випало пережити в столиці.

"Неволя – це найстрашніше, що може бути в світі – коли йдеш ти з мамою по вулиці, тримаєшся, а будь-який фашист може штовхнути твою маму, образити, і ти нічого не можеш вдіяти.

У 1941-му році мені було 11 років, і з того часу я став дорослим, напевно", — згадував пізніше Нестайко.

Порятунок у гуморі

"Ноги в мисливця були волосаті, як у всіх чоловіків" — цитата з першого оповідання маленького Всеволода, яке він написав у вісім років. У ньому йшлося про відважного мисливця, який полював на бенгальського тигра в Африці.

Дивитися на світ з оптимізмом і гумором попри весь голод і смерть, які бачив хлопчик, йому допомагали родинні розмови. За розповідями Нестайка, його дідусь і прадідусь з материнської лінії були ще тими дотепниками, які могли викрутитися з будь-якої ситуації. Ці історії й стали основою теплих дитячих книжок письменника.

"Пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше", — розповідав він.

Стати капітаном

Малий Всеволод у дитинстві любив читати пригодницьку літературу Миколи Трублаїні, Джека Лондона, Жюля Верна, Бориса Житкова. Разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком вони мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком. А сусід таки став капітаном.

Юний Всеволод Нестайко.

Літературне плавання

Тож Нестайко відправився в інше плавання, літературне — усе почалось у 24 роки в дитячому журналі "Барвінок". Там письменник друкувався разом з іншими класиками: Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським.

"Ми працювали разом 14 років, згадує колишня редакторка Ольга Яренійчук, — Робота наша потребувала великого зосередження, треба було кожну кому відчути. Тому старалися працювати, коли Нестайка не було. Бо, як він приходив, стіни і двері здригалися від сміху. Був людиною веселої вдачі, міг балакати з будь-яким сільським дядьком по пів дня, записував за ним діа­лектичні словечка. Думаю, що й сюжети черпав. У ті часи за політичний анекдот могли запросто посадити. А в нас у редакції вони звучали".

Всеволод Нестайко.

У 1956 році вийшла його перша збірка оповідань "Шурка і Шурко", а вже через два роки світ побачила одна з найвідоміших казкових повістей Нестайка — "У Країні Сонячних Зайчиків".

Успіх повторила, й мабуть, перевершила підліткова трилогія "Тореадори з Васюківки" — вона була перевидана 32 рази. У 1979 році "Тореадорів..." внесли до Особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена, як "один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури".

Нестайко казав, що набагато легше писати трагічне й сумне, а важко — смішне: "Для дітей треба писати весело. І щоб читала дитина книжку, не відриваючись. А якщо покине і піде грати у футбол, — нецікава книжка"

Всеволод Нестайко.

Популярність в Україні й світі

Поет та видавець Іван Малкович називає Нестайка "патріархом української дитячої літератури". За його словами, "Тореадори з Васюківки" стали першим романом-бестселером української літератури.

"Це українізувало простір дитячої літератури. Тому що вона (книга - авт.) доходила як до киянина, так і до волиняка, мешканця Карпатських гір, мешканця Донецька і Луганська. Усі читали, листи з усієї України надходили", — розповідає Малкович.

Всеволод Нестайко з Іваном Малковичем спілкуються з читачами. Фото: А-ба-ба-га-ла-ма-га

У списку найпопулярніших дитячих книжок різних країн світу Україну представляє саме Всеволод Нестайко. Про його книгу оглядачі британського онлайн-магазину написали так:

"Як щодо дитячої класики 1966 року з України? "Таємний агент Порча і козак Морозенко. Таємниці лісею "Кондор" (частина "Дивовижних пригод у в лісовій школі") − це веселі історії про зайчика, їжачка та їхніх однокласників. Автор Всеволод Нестайко має загальнонаціональне визнання в Україні і навіть власний дудл!"

В Україні книжки Нестайка й досі стабільно тримаються в бестселерах, а він сам у топ-10 сучасних письменників, статті про яких останніми роками шукають на Вікіпедії.

Декомунізація тореадорів

У 2004 році письменники-друзі Малкович і Нестайко опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги "Тореадори з Васюківки", з якого "прибрали ідеологічні нашарування минулої доби та деталі, незрозумілі сучасному, а тим паче майбутньому читачеві". З'явилися в трилогії й нові епізоди:

"Відбулися знаменні історичні події. Україна стала незалежною... І я вирішив повернутися до "Тореадорів". Аж ніяк не відмовляючись від попереднього тексту книжки, яка розійшлася по світу сотнями тисяч примірників, друкувалася й друкується в хрестоматіях, шкільних та студентських підручниках, я вирішив зробити нову авторську редакцію", — розповідав про процес сам Всеволод Нестайко.

Всеволод Нестайко й Іван Малкович. Фото: PHL

Помер Всеволод Нестайко 16 серпня 2014 року на 85 році життя, його поховали в Києві на Байковому кладовищі. На похорон сотні киян взяли із собою дзеркальця, щоб провести улюбленого письменника в останню путь сонячними зайчиками.

"А вам, дорогі мої читачі, хочу сказати — не поспішайте, як я колись, швидше виростати. Бо дитячі роки неповторні.

І якщо Ява й Павлуша допоможуть вам на якісь хвилини гостріше відчути радість веселого, щедрого на пригоди й витівки дитинства, я буду щасливий", — писав письменник.

Більше про українських художників

Читайте нас у Facebook або Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culture@suspilne.media. Ваші історії важливі для нас!