Вірус Ебола поширюється тропічними лісами та шахтарськими поселеннями на сході Демократичної Республіки Конго (ДРК), що спровокувало одну з наймасштабніших епідемій у країні. Лікар швейцарської гуманітарної організації Medair пояснює, чому досі не вдалося зупинити поширення хвороби.
Про це повідомляє SWI.
Минуло п'ять місяців відтоді, як влада ДРК офіційно підтвердила чергову епідемію Еболи — сімнадцяту в історії країни та одну з найсмертоносніших на сьогодні.
«Необхідно розуміти масштаби ураженого регіону. Епідемія охопила територію за площею більшу за Швейцарію», — зазначає П'єр-Олів'є Нгаджоле, лікар швейцарської гуманітарної організації Medair.
Національний інститут громадського здоров'я зареєстрував понад 9 тисяч підтверджених випадків захворювання та більш ніж 4300 смертей. У східних провінціях Ітурі, яка наразі є епіцентром захворювання, а також у Північному Ківу та Верхньому Уеле вірус продовжує неконтрольовано поширюватися серед населення.
Сім річкових переправ до найближчої лікарні
У центрі лікування хвороби, спричиненої вірусом Ебола, у Катві, що в місті Бутембо, також фіксують високу смертність. «З 252 госпіталізованих пацієнтів понад 70 уже померли», — повідомляє Нгаджоле.
На думку Нгаджоле, головною причиною високої смертності є не агресивність вірусу, а затримка з початком лікування. Пацієнти прибувають до лікарень занадто пізно.
Найбільше випадків зараження фіксують серед людей віком від 15 до 49 років. Це пов'язують із роботою в шахтарських поселеннях. Вірус також швидко поширюється серед маленьких дітей у родинах.
Дістатися до лікувального центру складно. «Дороги у жахливому стані. У сезон дощів там не можуть проїхати навіть мотоцикли. Деяким пацієнтам доводиться їхати по кілька днів і переправлятися через кілька річок, щоб дістатися лікарні», — каже Нгаджоле. Через брак транспорту сім'ї часто вдаються до лікування вдома, втрачаючи дорогоцінний час. Такі затримки можуть стати смертельними.
Руйнівний вплив міфів
На початку епідемії географічна ізоляція посилилася через серйозні збої в комунікації, що затримало лікування. Поширилися чутки, ніби проти нинішнього штаму вірусу немає ні вакцини, ні ліків.
«Ця ситуація суттєво підірвала готовність населення звертатися по медичну допомогу», — пояснює Нгаджоле.
Наразі немає затвердженої вакцини проти штаму вірусу Ебола Бундібугіо, який спричинив цю епідемію. Водночас своєчасна медична допомога, зокрема внутрішньовенне введення розчинів з електролітами, може значно підвищити шанси пацієнтів на одужання. Ізоляція хворих у лікарні також допомагає запобігти подальшому поширенню інфекції.
Ще одним фактором ускладнення є критична ситуація з безпекою в країні. Інфіковані Еболою люди бояться нападів озброєних угруповань дорогою до лікарні. Крім того, деякі релігійні громади закликають хворих молитися замість того, щоб звертатися по медичну допомогу. Щоб підвищити довіру до медиків, гуманітарні організації, зокрема Medair, дедалі частіше залучають до інформаційної роботи людей, які одужали. «Ми даємо можливість тим, хто вижив, розповісти свої історії», — каже Нгаджоле.
Проблема відстеження контактів
Спеціаліст із інфекційних захворювань із Парижа Ксав'є Лескюр вважає, що відстеження контактів є ще однією перешкодою для стримування епідемії.
«Ми маємо відстежити кожну ланку в ланцюгу передачі захворювання», — зазначає Лескюр, який очолює французьку місію з координації ризиків епідемій та співкоординує міжнародні дослідницькі мережі Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Наразі в ДРК вдається відстежити близько 75 відсотків усіх контактів.
«З огляду на обставини, це значний показник, але цього просто недостатньо, щоб загасити вогонь інфекції — нам потрібно понад 95 відсотків», — повідомляє Ксав'є Лескюр в інтерв'ю Swissinfo. Він також звертає увагу на поширення неправдивої інформації про хворобу. За його словами, міфи про Еболу та недовіра до медиків заважають стримувати епідемію. Таку ситуацію він називає «епідемією постправди».
Водночас дослідники шукають способи захисту від вірусу. За словами Лескюра, наразі розглядають два варіанти: випробування вакцин, розроблених спеціально проти штаму Бундібугіо, та застосування вже наявної вакцини rVSV, створеної проти штаму Заїр.
«Перші наукові дані вказують на можливість перехресного імунітету. Якщо ця вакцина виявиться хоча б частково ефективною і запобігатиме важким випадкам, ми матимемо негайну зброю для боротьби з епідемією», — заявляє Лескюр.
Сировина, вимушене переселення та травма війни
Епідемія особливо сильно вражає шахтарські поселення в Ітурі, де сотні тисяч людей працюють на нелегальних шахтах у жахливих санітарних умовах. Багато з цих об'єктів розташовані глибоко в тропічних лісах, де робітники змушені харчуватися м'ясом диких тварин, що є першоджерелом передачі вірусу. Скупчення людей у шахтах і таборах для внутрішньо переміщених осіб також сприяє поширенню інфекції.
Ситуацію ускладнюють і психологічні наслідки тривалого збройного конфлікту. Епідемія поширюється серед населення, яке вже понад 30 років потерпає від війни. «Ми працюємо з сім'ями, які глибоко травмовані через те, що їхніх родичів убили під час втечі», — розповідає Нгаджоле з міста Буніа SWI.
Смерть близьких від Еболи створює додаткові труднощі для родин, які й без того перебувають у складних умовах. Через ризик зараження традиційні поховальні обряди заборонені. Померлих ховають із дотриманням суворих заходів безпеки, а їхні особисті речі, зокрема одяг і матраци, а також інші потенційно заражені предмети спалюють. Для родин, які живуть у бідності, це може означати втрату майже всього майна. Тому гуманітарна організація Medair також надає їм матеріальну допомогу.
Ціна цифрового споживання
На думку Нгаджоле, боротьба з Еболою має передбачати не лише надання екстреної медичної допомоги, а й поліпшення умов праці та проживання шахтарів. «Нам потрібні структурні зміни в усьому виробничому ланцюжку», — наголошує він, звертаючи увагу на погані санітарні умови в шахтарських поселеннях.
Спалах хвороби, за словами Лескюра, також є відображенням глобальної культури споживання. «Мінерали, які видобувають у ДРК, використовуються в наших смартфонах, комп'ютерах та численних інших повсякденних пристроях. Їх видобуток дається дорогою ціною: надмірною експлуатацією природних ресурсів, руйнуванням екосистем, геополітичною напруженістю та стражданнями місцевих громад», — каже Ксав'є Лескюр.
Епідемії, за його словами, ніколи не є суто природним явищем, а також відображають економічний та соціальний вибір: «Наші споживчі звички мають глобальні наслідки».
