Король Великої Британії Чарльз III розпочав дев'ятиденне турне країнами Карибського басейну, під час якого зіткнувся з вимогами офіційно перепросити за трансатлантичну работоргівлю та почати переговори про виплату репарацій.
Про це повідомляють The Guardian та The Washington Post.
27 жовтня монарх прибув на Багамські Острови. Це перший офіційний візит Чарльза III до країни після сходження на престол. Під час прибуття його зустріли генерал-губернаторка Синтія Пратт і прем'єр-міністр Філіп Девіс. Влада закрила державні школи на острові Нью-Провіденс, щоб організувати заходи з нагоди приїзду монарха. Біля парку Кліффорд, де Чарльз виступив із першою публічною промовою на Багамах, зібралися як прихильники королівської родини, так і противники її колоніальної спадщини.
Протестувальники вимагали компенсацій за поневолення африканців і наслідки рабства. Лідер растафаріанськоїРелігійний і політичний рух, який виник на Ямайці в 1930-х роках спільноти Річмонд Мак-Кінні, який долучався до подібних протестів ще під час візитів королеви Єлизавети II у 1980-х роках, заявив, що вимоги залишаються незмінними: повноцінні вибачення, спокута та міжнародна репатріація. На його думку, визнання історичної несправедливості без конкретних дій недостатньо.
Водночас інша частина мешканців зустріла Чарльза привітаннями. Діти з багамських шкіл розмахували національними прапорами, співали й грали на музичних інструментах під час культурних заходів. У промові король визнав масштаб страждань, пов'язаних із колоніальним минулим регіону.
Після Багам Чарльз відвідає Гайану та Антигуа і Барбуду, а також доєднається до зустрічі глав урядів Співдружності націй, яка відбудеться з 1 до 4 листопада. Разом з Чарльзом буде королева Камілла. Серед офіційних тем саміту — клімат, торгівля та економічний розвиток, проте карибські лідери й активісти наполягають, що питання компенсацій за рабство також має бути предметом обговорення.
Як Велика Британія вплинула на долю країн Карибського басейну
Вимоги карибських держав пов'язані з участю Британської імперії в работоргівлі та колоніальній експлуатації. Європейські торговці з 16 до середини 19 століття вивезли з Африки понад 12,5 мільйона людей, яких продавали в рабство в Америці та на Карибських островах.
Частина незалежних карибських держав і далі визнає Чарльза III главою держави. У деяких із них, зокрема на Ямайці, триває дискусія про перехід до республіканської форми правління. Ямайка здобула незалежність від Великої Британії у 1962 році, але зберегла конституційну монархію на чолі з британським королем.
Чого країни Карибського басейну вимагають від Лондона
Прихильники репарацій стверджують, що наслідки поневолення не обмежуються минулим. Вони пов'язують рабство й колоніальну експлуатацію з бідністю колишніх колоній, економічною нерівністю, зокрема в доступі до ресурсів, і складнощами розвитку. На їхню думку, формального визнання історичних злочинів недостатньо, оскільки наслідки досі впливають на життя людей і можливості держав.
Представники карибських держав наполягають на необхідності включити до переговорів механізм системного діалогу про шкоду, завдану трансатлантичною работоргівлею. Серед можливих пропозицій — створення комісії з правди та примирення, яка дослідила б роль Британії в рабстві й колоніалізмі.
Серед можливих форм компенсацій називають фінансування освіти й охорони здоров'я, інвестиції в економічний розвиток, підтримку культурних і дослідницьких програм, списання або реструктуризацію боргів, а також офіційне визнання відповідальності за історичні злочини. Водночас конкретний механізм репарацій, перелік отримувачів і обсяг можливих виплат залишаються предметом політичних дискусій.
Карибська комісія з питань репарацій виступає за переговори з європейськими державами, які брали участь у колонізації регіону та работоргівлі. Її представники вважають, що колишні метрополії мають перейти від загальних заяв про історичні страждання до предметного діалогу про відповідальність і способи виправлення наслідків минулого.
Суперечка стосується не лише Британії, а й ставлення до колоніального минулого загалом. У березні 2026 року Генеральна Асамблея ООН підтримала резолюцію, яка визначає трансатлантичну работоргівлю та расове поневолення африканців як найтяжчий злочин проти людяності й закликає до репаративної справедливості. За документ проголосували 123 країни, тоді як Велика Британія та держави Євросоюзу утрималися.
Як Ямайка порушує питання колоніального минулого
У вересні 2026 року делегація Ямайки подала петицію з проханням передати правові питання щодо рабства на розгляд Судового комітету Таємної ради у Великій Британії — органу, який виконує функції найвищої апеляційної інстанції для кількох країн Співдружності та британських заморських територій.
Петиція порушує три основні питання: чи було законним примусове перевезення африканців на Ямайку та їхнє поневолення; чи становили ці дії злочин проти людяності або порушення відповідних міжнародних зобов'язань; і чи має Велика Британія юридичний обов'язок надати Ямайці відшкодування за рабство та його тривалі наслідки.
Чарльз III передав питання на розгляд Таємної ради. За інформацією уряду Ямайки, попереднє слухання призначене на березень 2027 року. Британська сторона має подати позицію до листопада 2026 року. Розгляд не гарантує, що Ямайка отримає репарації. Висновок Таємної ради має консультативний характер, а не є звичайним судовим рішенням, яке автоматично зобов'язує виплатити компенсацію.
Без вибачень від короля
Офіційних вибачень за роль Британії в трансатлантичній работоргівлі під час цього візиту не очікують. Британський уряд послідовно відхиляє вимоги про виплату репарацій і не підтримує ідею офіційних вибачень. Король, який діє відповідно до конституційних обмежень і рекомендацій уряду, також не планує оголошувати про зміну цієї позиції.
