Військовослужбовець Віталій Салтан, якого мобілізували 26 січня 2026 року, помер від пневмонії, так і не потрапивши на навчання на полігоні.
Інший військовий, Андрій Чередніченко, помер у машині швидкої допомоги через три тижні після мобілізації. Він хворів понад тиждень, і до лікарні з локації, де проходять базову загальну військову підготовку (БЗВП), не доїхав. Його дружині також назвали причиною смерті пневмонію.
Дмитра Іванченка мобілізували до війська 6 січня, а 29-го госпіталізували. Коли до нього приїхала дружина, Дмитро вже був у медикаментозному сні, з якого так і не вийшов. Він помер 8 лютого 2026 року від пневмонії.
Усі троє були військовослужбовцями окремого штурмового полку “Скеля” та проходили навчання в межах полку, але в різних точках. Родичі цих військових не розуміють, чому їхні рідні померли, чи надавали їм медичну допомогу під час навчань та чому їх госпіталізували в уже настільки критичному стані.
Аби в цьому розібратися, Суспільне поговорило з рідними померлих, командуванням та медиками "Скелі", а також подало запити до військового омбудсмана, Командування медичних сил, Командування сухопутних військ та правоохоронних органів. І зʼясувало, що історії смерті на БЗВП від хвороб — проблема не лише одного полку.
"Його відправили в лікарню помирати"
Віталій Салтан служив у "Скелі" діловодом. В одному з розподільчих центрів на Дніпропетровщині він реєстрував новобранців, яких потім розсилали на БЗВП. Його дівчина Анастасія часто з ним зідзвонювалася й постійно уточнювала, чи Віталія не ображають в частині. На це він відповідав: "Ну хто мене може образити?"
— Він розумів, де знаходиться, розумів, що командири строгі, — говорить Анастасія. — Його не били, не забирали телефон на тиждень, як, пишуть під постами про цей полк, часто буває. Він був дуже ретельним у роботі. Але я не розумію, чому, коли він захворів, йому не надали належної допомоги? Думаю, якби його вчасно вилікували від пневмонії, він би жив.
Віталія мобілізували 26 січня, а 28-го він уже був у частині "Скелі". Анастасія згадує, що, орієнтовно, 30 січня він почав скаржитися на погане самопочуття й повідомив, що звернувся до медика частини. Там йому видали препарати для лікування хворого горла. 5 лютого Анастасія відправила Віталію посилку з ліками найпершої потреби при застуді. Однак Віталій почав приймати їх запізно, полегшення не було.
У ніч на 16 лютого Віталія госпіталізували в лікарню у Камʼянському. Він повідомив про це Анастасію, того ж дня вона знайшла адресу й приїхала. Віталій уже був в реанімації. Завідувач реанімації сказав, що Віталій — тяжкий пацієнт, що він "на кисні", але провідати його можна. Анастасія була присутня під час забору мокротиння у Віталія. Це робили для того, аби зрозуміти, що саме за пневмонія у чоловіка.
— Більше лікар нам нічого не пояснював, — продовжує Анастасія. — Наступного дня Віталію зробили рентген. Чому не одразу? Це мені теж не зрозуміло. Коли лікар побачив результати рентгену, він був знервований — це було по ньому видно. Ми сиділи з мамою Віталія в коридорі й питали, що з ним. А лікар відповідав: "Важка пневмонія, що неясно?" Отак із нами спілкувалися. Оскільки нам досі не надали історію хвороби, по факту я так і не знаю, що стало причиною пневмонії.
Коли Віталія перевели на штучну вентиляцію легень, він ще був притомний. Коли Анастасія його побачила, то плакала, говорила, що все буде добре, але Віталій заперечно хитав головою.
Віталій Салтан помер у реанімації 22 лютого. Йому було 34 роки.
— Ще перед смертю Віталія мені дзвонив його побратим, — продовжує Анастасія. — Він розповів, що коли поруч не було командира, Віталія відправляли відпочивати, клали на ліжко, бо в нього була температура. Казав, що вони бігали за медиками і просили госпіталізувати його. Не очікували, що Віталій потрапить до реанімації, бо його проводжали за ворота до швидкої, і він йшов своїми ногами. Але, як нам повідомив лікар, у Віталія згоріли 100% легень. Коли ми приїхали, він уже був у кисневій масці і не міг самостійно навіть сісти. Тобто з частини його відправили в лікарню помирати.
За фактом смерті Віталія Салтана слідчі Камʼянського районного управління поліції розпочали досудове розслідування за 115 статтею ККУ (умисне вбивство з позначкою "природна смерть"). Також Територіальне управління Державного бюро розслідувань у Полтаві надіслало звернення Анастасії до Східного територіального управління Військової служби правопорядку в ЗСУ. Однак у ДБР Суспільному повідомили, що станом на 23 березня матеріали для службового розслідування так і не надійшли. Тому досудове розслідування справи Віталія Салтана досі не почалося.
Анастасія повідомила Суспільному, що матеріали справи Віталія передали до Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, але звідти з нею ніхто не звʼязувався. Повідомлення про ймовірне кримінальне правопорушення керівним складом військової частини до прокуратури також направив Офіс військового омбудсмана, куди Анастасія подавала скаргу.
На запит Суспільного в Офісі омбудсмана відповіли, що після скарги Анастасії було призначено перевірку, яка наразі триває і її термін становить до 30 робочих днів. Щоб дізнатися, як просувається розслідування кримінального провадження, Суспільне надіслало запит і до прокуратури. Відповіді поки що не отримало.
— Я хочу запитати в лікаря, — каже Анастасія. — як він довів до такого й чому одразу не відправив Віталія у лікарню, якщо розумів, що не справляється з тим, щоб вилікувати людину?
"У діях медиків, які надавали допомогу хворим людям, перевірка не виявила порушень"
У ДБР також зазначили, що загалом протягом січня-лютого 2026 року бюро отримало від членів родин військовослужбовців шість звернень, що стосуються неналежного надання медичної допомоги в навчальних центрах. Два з них — летальні випадки. Після розгляду цих звернень ДБР розпочало досудове розслідування в спільному кримінальному провадженні.
Андрій Чередніченко захворів майже одразу після прибуття до полку. 28 січня його дружина Єлизавета за дві хвилини телефонної розмови дізналася, що його мобілізували. На той момент жінка жила в Польщі з дітьми, але вона одразу приїхала в Україну на пошуки чоловіка. На гарячій лінії полку їй підтвердили, що чоловік дійсно тепер служить у "Скелі" й звʼяжеться з нею наступного дня.
— Він подзвонив увечері з невідомого номера, і я його голос взагалі не впізнала, а ми 16 років разом, — говорить Єлизавета. — Я подумала, що це якийсь інший чоловік зі мною говорить, але він почав під час розмови називати мене Лізкою. Лише він так називав мене. Сказав, що захворів, що в нього запалення легень. Я запитала, чи треба мені щось робити. Відповів, що нічого, все нормально. Думаю, він просто не захотів мене турбувати. Потім сказав, що йому важко стояти на ногах, бо хворий, зараз ляже й набере мене завтра ще. Ми попрощалися і більше Андрій не дзвонив.
Це було 7 лютого. Після того Єлизавета і її батько намагалися знайти Андрія, аби передати йому новий телефон і сім-картку. Через те, що його постійно кудись переводили — як згодом зʼясувалося, по різних лікарнях — віддати телефон не вдалося. Зʼясували тільки, що Андрій перебуває в мобільному госпіталі.
24 лютого Єлизаветі зателефонував сусід і повідомив, що її шукають двоє чоловіків — один у військовій формі, інший цивільний. Єлизавета на той момент уже поїхала у Польщу до дітей і попросила батька зʼясувати, чому її шукають. За кілька днів батько подзвонив їй і сказав, що Андрій помер ще 14 лютого.
— Виходить, 10 днів я шукала його живим, щоб передати телефон, а він уже помер, — каже Єлизавета. — І про це ніхто не казав, хоча Андрій давав мій номер телефона. Так, я була в Польщі, але на телефоні є вайбер, можна додзвонитися. Просто ніхто сильно не хотів. Я приїхала в Україну з маленькою дитиною, написала заяву в поліцію з адвокатом, знайшла родичів Віталія Салтана. Андрій помер у швидкій 14 лютого, хоча ще 7 лютого він казав мені, що йому важко стояти на ногах. То в мене запитання: нащо так довго тягнули з тим, щоб покласти його в лікарню? Чому чекали, щоб він помер? Чому не дали людині вилікуватися? Навіщо тоді його взагалі забрали, якщо навіть не дали шансу дожити до поля бою?
Анна, цивільна дружина ще одного військовослужбовця "Скелі" Дмитра Іванченка, востаннє говорила з чоловіком 28 січня, а наступного дня його уже госпіталізували з пневмонією. Спершу Анні на гарячій лінії полку повідомили, що Дмитро в Олександрії. Потім виявилося, що він у Харкові. Коли Анна доїхала до лікарні в Харкові, Дмитро вже був у медикаментозному сні.
— Я заходжу до нього, а він повністю в трубках, за нього дихали апарати, — розповідає Анна. — Його підключили до діалізу, бо нирки відмовляли. Я повернулася додому за речами й хотіла їхати знову в Харків — а, виявляється, його перевели до Києва. В Києві його почали виводити з медикаментозного сну й він впав у кому. А через два дні, 8 лютого, Дмитро помер. Мобілізували його 6 січня.
Суспільному вдалося анонімно поспілкуватися з одним із медиків "Скелі", який служить в армії з 2022 року та не раз надавав медичну допомогу, як на полі бою, так і в умовах БЗВП. Він пояснив, що в період із січня по лютий дійсно в частині була висока захворюваність на різні респіраторні хвороби. Це було повʼязано з високою скупченістю людей на локаціях через поповнення в полк, стрес, знижений імунітет і поширеність грипу в епідсезон.
— Наприклад, у випадку Салтана ми дивилися, що антибактеріальна терапія неефективна, — пояснює медик. — Його вирішили госпіталізувати, він вийшов на своїх ногах із частини, медик його супроводжував. Там уже зробили контрольний знімок. У нього була страшна резистентна пневмонія, чутлива лише до одного антибіотика. Це зʼясувалося вже в лікарні, де він пробув 10 днів. По інших випадках я не можу сказати. Але якщо людині погано, якщо вона потребує госпіталізації, ми госпіталізуємо. Так, є проблема, що люди можуть тікати з лікарні в СЗЧ. Є великий відсоток хлопців, які самовільно залишають лікарню. Це вже їхній вибір. Але тримати людину в частині лише для того, щоб вона не втекла й загинула? Це маячня. Якщо йому треба в лікарню, ніхто вже не дивиться, втече він чи ні.
У "Скелі" Суспільному підтвердили, що саме полк ініціював перевірку умов перебування на БЗВП у звʼязку з пневмоніями. Залучила профільних лікарів. Усі три випадки захворювання були в різних пунктах БЗВП. За результатами перевірки були надані лише загальні рекомендації покращення умов на кшталт зміни дезінфектора й частішого провітрювання приміщень. У діях медиків, які надавали допомогу хворим, перевірка порушень не виявила.
— До нас приїжджали медики з Сухопутних військ, вони разом працювали. Якихось зауважень чи щодо недостатньої кількості ліків, чи щодо неякісних умов проживання, чи щодо до медперсоналу нашого підрозділу не було, — повідомив під час пресконференції заступник командира полку Костянтин Русанов. — Все було згідно-відповідно чинному законодавству. Те, що в умовах війни може бути зроблено, було зроблено. Якщо хтось вважає, що пневмонія обирає за шевроном, то це не так. Не буває такого, що людина служить в одному підрозділі й хворіє, а служить в іншому — і не хворіє. Як можна привʼязати пневмонію до одного підрозділу?
У Командуванні Сухопутних військ на запит Суспільного підтвердили, що полк дійсно ініціював таку перевірку. За її результатами неналежних дій медичного персоналу чи командування військового частини виявлено не було. Відповідно, за рішенням Командування, підстав для відсторонення медперсоналу станом на зараз немає.
"За результатами опрацювання повідомляємо, що після зафіксованих випадків захворювань у підрозділах посилено медичний контроль за станом здоров'я військовослужбовців, проводяться додаткові медичні огляди, профілактичні заходи та моніторинг санітарно-епідеміологічної ситуації", — повідомили в КСВ.
"У госпіталях від 5% до 15% пацієнтів помирають від пневмоній"
— Збудником пневмонії точно не став підрозділ, — пояснював під час пресконференції "Скелі" тимчасовий виконувач обовʼязків начальника медчастини Юрій Підгірний. — Звідки взялася пневмонія? До військової частини потрапляють новоприбулі з цивільного життя. Загальна епідемічна ситуація збіглася з сезоном хвороб. Жодного перевищення показників у порівнянні з цивільними немає.
То як так взагалі трапляється, що люди починають хворіти на БЗВП і потрапляють до лікарні в уже критичному стані? Ще у 2024 році аналітичний центр фонду "Повернись живим" провів опитування військовослужбовців, зокрема й щодо лікування та медичного забезпечення у Збройних силах. За словами респондентів, недостатньо якісне або відсутнє лікування — причина, за якої новоприбулі або займаються самолікуванням, що загалом змінює клінічну картину і ускладнює роботу медперсоналу, або чекають, доки їхній стан погіршиться, аби госпіталізуватися. В умовах, коли люди живуть у наметах чи бліндажах по 20-30 осіб без суворої ізоляції хворих, інфекції поширюються на всіх.
Ситуація у 2026 році не сильно змінилася, пояснив Суспільному керівник аналітичного відділу Центру ініціатив "Повернись живим" Антон Муравейник. Він каже, що це системна проблемна всіх навчальних центрів, і вона має кілька вимірів. По-перше, у навчальних центрах часто немає обладнаних місць не лише для прийому хворих, а й для їх ізоляції. По-друге, значну частину небойового персоналу перевели з навчальних центрів на бойові посади, й серед медиків є великий некомплект. По-третє, є питання до фінансування базового майна, ліжок, ліків. Відтак загалом медзабезпечення в навчальних центрах низької якості.
За словами Муравейника, є ще один нюанс: коли людині стає погано, її намагаються відвезти в госпіталь — а там її можуть не прийняти. Наприклад, якщо людина, на думку лікарів, "недостатньо хвора", тобто без температури в 40 градусів, або немає місць у госпіталі. Відповідно, людей повертають назад до навчального центру, де вони отримати повну меддопомогу не можуть.
— Я не прихильник БЗВП на базі [полків чи] бригад, оскільки вважаю, що це не дуже ефективна історія, яку неможливо контролювати, — каже Муравейник. — Але, з іншого боку, в бригадах краще забезпечення. Якісь базові речі по медикаментах там закриті, місця ізоляції для хворих зазвичай є. Втім, це залежить від бригади до бригади.
— Давайте чесно: обстановка в казармах у нас не курорт, не ліжечка в палатах, — підтверджує слова експерта один із медиків "Скелі". — Тих, у кого гострі респіраторні захворювання, ми не госпіталізуємо одразу, а ізолюємо й лікуємо своїми силами. Забезпечення в нас нормальне. Єдине, що в нас збільшився штат, а потребу в медикаментах ми формуємо річну. Тобто коли ми формували потребу, була одна цифра штату, а тепер людей більше. Але це теж вирішується рапортами й дзвінками. Цього року захворюваність дуже висока. У госпіталях від 5 до 15% пацієнтів помирають від пневмоній. Це не лише військові, це загальні цифри по лікарнях.
Щоб дізнатися, який взагалі рівень захворюваності на пневмонії в різних навчальних центрах, а також чи проводилися перевірки стосовно летальних випадків, Суспільне подало запит до Командування медичних сил. Нам відповіли, що надати таку інформацію не можуть, оскільки вона є закритою.
Водночас у КМС зазначили, що "в січні-лютому 2026 року спостерігалось сезонне зростання ГРВІ та пов’язаних із цим ускладнень, яке статистично не відрізняється від попередніх років як в Україні, так і в Збройних силах України".
***
Поки Дмитро Іванченко проходив БЗВП, Анна сумарно змогла поговорити з ним телефоном лише шість разів. Після похорону вона потрапила до лікарні із запаленням легень. Справою Дмитра Іванченка, за її заявою, наразі займається юрист.
Андрія Чередніченка досі не поховали. Його дружина Єлизавета очікує на повторну судово-медичну експертизу причини смерті. Тіло зберігається в морзі. В подружжя залишилося троє дітей.
Віталія Салтана поховали коштом родини 20 березня після двох експертиз. Причиною затримки поховання стало очікування дозволу на повторний розтин від слідчих. Результати цих судмедекспертиз родина наразі не отримала, оскільки їх очікують протягом одного-двох місяців.