Останніми тижнями кілька польських високопосадовців заявили, що підтримають вступ України в ЄС тільки після того, як Київ дозволить ексгумацію тіл поляків, загиблих на Волині під час Другої світової війни. В більшості йдеться про період 1943 року та про загиблих у протистоянні з загонами УПА. Такі заяви зробили, зокрема, заступник міністра закордонних справ Польщі Владислав Теофіл Бартошевський та міністр національної оборони Владислав Косіняк-Камиш. Український інститут національної пам’яті каже, що включить до плану на наступний рік пошукові роботи на території Рівненської області. Суспільне пояснює, як тема Волині стала каменем спотикання у відносинах України та Польщі, чому Україна проти ексгумації і які кроки з обох боків можуть деескалувати ситуацію.
Пригадування історії
"Це сталося 12 травня 1943-го. У село Угли на Волині увійшли вояки УПА. Вбили понад 100 людей, і не лише поляків, а й українців, які були одружені з польками, або тих, хто допомагав полякам. За тиждень прадід разом з членами родини — тими, хто вижив — отримав дозвіл від німецьких солдатів повернутися і покласти ці тіла з полів у землю".
Так епізод з історії родини переповідає у розмові з Суспільним Кароліна Романовська, президентка Товариства польсько-українського примирення. Під час Волинської трагедії загинули 18 її рідних. На початку вересня Романовська звернулася з запитом до президента Зеленського та Українського інституту національної памʼяті (УІНП) про ексгумацію їхніх тіл. Це перший такий приватний запит, який отримала Україна.
Події на Волині у 1943-му — одна з найбільш трагічних сторінок історії українсько-польських відносин. Тоді УПА протидіяла Армії КрайовійАрмія Крайова підпорядковувалася польському еміграційному урядові в Лондоні. Її вважають однією з найбільш масових та організованих підпільних армій Європи в часи Другої світової. До її лав вступали як ліберали, прорадянські соціалісти, так і польські націоналісти й представники правих сил, що спричинило жертви серед цивільних — як поляків, так і українців. Історики досі сперечаються скільки точно людей тоді загинуло: за даними Українського інституту національної памʼяті, встановлено імена близько 30 тисяч польських жертв та близько 10 тисяч українських. Відповідна польська інституція каже про 100 тисяч поляків, вбитих на Волині та у південно-східних воєводствах тодішньої Польщі (нині це Рівненщина, Тернопільщина і Волинь, — ред).
В УІНП пояснюють, що це протистояння на етнічному ґрунті "було підігріте нацистським та комуністичним режимами", а також йому сприяла "дискримінаційна політика у міжвоєнній Польській Республіці, до якої входили західноукраїнські землі, щодо українців, які прагнули побудови незалежної держави". "Антипольську акцію", яка мала гарантувати, що після війни ці землі не повернуться до Польщі, частина проводу українського підпілля вирішила провести після того, як у лютому 1943-го радянські війська розбили сили Вермахту під Сталінградом, і стало ясно, що "поразка Третього Райху і новий переділ кордонів Європи — близька реальність", писав Андрій Портнов, історик та співдиректор Центру українських і польських досліджень Університету Віадріна.
Врешті 11 липня 1943-го загони УПА атакували близько сотні сіл на Волині, де переважало польське населення. Поляки називають ті події "Кривавою неділею". Українські історики та Інститут національної памʼяті говорять про них, як про "трагедію". Але найбільше суперечок зараз викликають не формулювання, а ідея про ексгумацію.
Вимоги польської сторони
У 2017-му Україна заборонила пошукові роботи та ексгумацію жертв Волинської трагедії. Це було відповіддю на знесення у польському селі Грушовичі памʼятнику воїнам УПА. За два роки президент Зеленський оголосив, що заборону скасували, але Польща має відновити памʼятну таблицю на могилі воїнів УПА на горі Монастир, неподалік українського кордону. Поляки це зробили, але не в тому форматі, як цього вимагала Україна — без списку імен воїнів. "Бо нібито не встановлено, чи там саме ці люди поховані", — пояснює Лукаш Адамський, заступник директора Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського (Польща).
Тож формальна заборона на ексгумацію все ще діє. Її скасують щойно поляки відновлять таблицю у відповідному вигляді, кажуть в УІНП.
"Ці суперечки — наслідок нерозуміння в Україні, чому саме ця трагедія для нас так важлива. Від німців тоді (під час Другої світової — ред) загинуло близько 6 мільйонів євреїв та поляків. Можна говорити й про радянські злочини. Але Німеччина свої злочини не виправдовує. Росія — бандитська держава, яка і зараз проводить геноцидну політику. А Україні поляки щиро симпатизують та допомагають. Здавалося б, буде легше говорити про ексгумацію", — Лукаш Адамський пояснює, чому тема Волині так активно обговорюється, зокрема, польськими політиками.
Історик Андрій Портнов називає ці обговорювання "підтвердженням романтичного міфу ХІХ століття про Польщу як націю, що страждає не лише за себе, а й за інші поневолені народи". Адже країну наприкінці XVIII століття знищували три імперії — Російська, Німецька та Австрійська.
За словами Портнова, утіленням цієї ідеї є меморіал жертвам Волинської трагедії у Варшаві. Посеред скверу — стела з фігурою Христа, у якого обрубані руки. "Тобто це не лише питання подій літа 1943-го, це має стосунок до польського міфологічного уявлення про націю і культуру. Це нормально. Такі ж речі є й в України", — говорить Портнов.
"Тема про поляків як найбільшу жертву XX століття — німецького та радянського тоталітаризму — один з фундаментів їхньої сучасної ідентичності. Євреї досвідчені геноцидом Голокосту, українці — геноцидом Голодомору, а ми, мовляв, — Волинським геноцидом", — каже Олена Бабакова, журналістка, викладачка Університету Вістула у Варшаві.
Чому не дають дозвіл на ексгумацію
УІНП готує відповідь на запит Кароліни Романовської. Очільник інституту Антон Дробович каже, в України немає принципової позиції забороняти полякам проводити ексгумацію, але вони мають відновити таблицю на горі Монастир: "Це єдина перешкода, чому наша Міжвідомча комісія (яка дозволяє ексгумацію — ред) має сумніви, чи варто полякам взагалі видавати дозволи. Хоча вона уже кілька разів це робила в порядку доброї волі (наприклад, у 2022-му Польща отримала дозвіл на пошукові роботи на території нині неіснуючого містечка Пужники на Поділлі — ред)".
Також є декілька формальних речей, що ускладнюють дозвіл на ексгумацію. Романовська запевняє, що може описати місце, де ймовірно поховані її рідні. Антон Дробович говорить, місце поховання вона описала в загальних рисах і належного документального, підтвердження історії жінки немає. Але навіть після досліджень ексгумація не є нормальною практикою, додає він: "Фахівці не рекомендують ексгумувати людські рештки, якщо їм немає загрози. Для цього мають бути певні умови. Наприклад, поряд будівництво. Або ґрунт такий, що шкодить решткам".
Вихід з глухого кута
Спроби врегулювати історичні суперечки між Україною та Польщею уже були. У 2020-му український й польський Інститути національної памʼяті домовилися про відповідні консультації. Однак зі слів УІНП, проєкт регламенту досі не погодила польська сторона. У 2022-му про співробітництво домовилися вже на рівні Міністерств культури. Але склад експертної групи з польського боку досі не затверджений.
"Коли мала зустрітися комісія, звільнили українського міністра культури Олександра Ткаченко, а тоді у Польщі відбулися вибори, прийшов новий уряд і він поки не повернувся до цієї ідеї", — пояснює Лукаш Адамський.
Щоб все ж розв'язати питання історичних суперечок, Андрій Портнов радить припинити вважати, що саме поляки мають зробити перший крок: "Польща — наш стратегічний партнер. Це країна, яка матиме величезний вплив на нашу євроінтеграцію. Ця тема (Волинська трагедія — ред) стає обʼєктом маніпуляцій, але вона невигадана. Вбивства були. Конфлікт був. І це важливо не лише для поляків, а й для нас, як країни, у складі якої тепер ці території".
Антон Дробович, однак, наполягає: в Україні немає політичних перешкод, щоб визнати події на Волині трагедією, проблема в нечіткості польських вимог: "Вони ставлять умови, що будемо обговорювати членство ЄС на підставі ексгумації. Почнімо з того, що напишіть, чого саме ви хочете. Бо по питаннях пошукових робіт, ексгумації, встановлення меморіалів нема проблеми".
1 жовтня УІНП заявив, що планує включити пошукові роботи жертв Волинської трагедії у план на 2025 рік, але додав, що "залишається відкритим питання щодо готовності польської сторони до паритетних і рівноправних відносин з Україною у галузі історичної памʼяті".
Тему Волині варто сприймати у контексті тенденцій українсько-польських відносин, де провідною тезою стало нагадування про "невдячність українців", каже Олена Бабакова. Раніше утіленням цього була історія з українським зерном та блокуванням кордону: "Ця тема себе вичерпала. Натомість повернулася тема Волині. Мовляв, невдячні українці не хочуть дозволити по-християнськи поховати кості пращурів. Звучить жахливо. Оцей сантимент, що ми маємо щось отримувати у відповідь на допомогу, він у польському суспільстві дуже міцний".
Наступного року у Польщі президентські вибори. Бабакова прогнозує, що тема Волинської трагедії на них теж відіграє свою роль: "Якщо ти не поділяєш риторику "Громадянської платформи" (її очільник, премʼєр-міністр Польщі Дональд Туск, вважає що Україна не вступить до ЄС, поки не вирішиться питання Волині, — ред), просто дискваліфікуєш себе. В польському політичному полі питання Волині — це не про діалог з українцями. Це про гру на польських умовах".
