Ігор Костюк – батько трьох дітей. Волонтерив з 2014 року, а від початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов служити у штурмовий батальйон "Карпатська Січ". Про потребу в кадрах, ситуацію з ротацією, іноземних військових в батальйоні та найскладніші бої – розповів у інтерв’ю Суспільному.
"Ми в Тернопіль приїхали у відрядження. Я тернополянин, комунікую з волонтерами, органами місцевого самоврядування, є підтримка. Від початку повномасштабного вторгнення завжди є допомога. Ми традиційно зустрілися, комусь привезли наші подяки, грамоти, прапори, а від когось отримали дрони, продукти. Працюємо зараз на лиманському напрямку, це один з найскладніших, але ситуація критично контрольована, працюємо, знищуємо ворогів".
"На лиманському напрямку завжди складно воювати, бо Лиман завжди був таким сакральним для Росії".
"Це територія, яку ми звільнили восени 2022 року. Там ще була така стара комуністична назва "Красний Лиман". Там неодноразово була наша розвідка і перехоплювала вказівки Путіна, що Лиман має бути захоплений за певний період: до нового року 2023, весною 2024. Тому вони пробують знищити ті позиції, які ми зайняли в 2022 році, але на сьогодні їм це не вдається, думаю так і буде".
"Нам потрібні не лише штурмовики, а й інженери, пілоти, забезпечення"
"З однієї сторони – це кадровий голод. Ми працюємо з людьми, стараємося більше афішувати, говорити про наш підрозділ, що нам потрібні не лише штурмовики, не лише люди, які копають окопи, а й інженери, пілоти, забезпечення. Зараз з’явилася така проблема, суспільство не до кінця розуміє, що вірити в ЗСУ – це не достатньо, потрібно ставати частинкою ЗСУ, щоб цю перемогу здобути якомога швидше. Потребуємо дронів: це і FPV, і розвідувальні, і дрони, які скидають вибухівку. Потрібен пілот, й інженер, який зможе щось перепаяти, доробити. Якщо взяти ще ці розвідувальні дрони, стандартні Mavic 3, 3Т, вони із заводу з Китаю – там от взяв і полетів, але це умовно, бо в зоні бойових дій є специфіка прошивання пультів та інше і комусь це потрібно робити. Якщо, наприклад, людина 12 годин літає тим дроном і потім має відпочити, то вона не може перепрошивати пульти, паяти, виготовляти боєприпаси. І ця людина має ще бути в безпечному місці, бо не можна бути в мокрому окопі й на коліні робити цю вибухівку. Тому найважливіше – це кадри і безпілотні системи, починаючи від маленьких FPV-дронів і закінчуючи величезними дронами, які скидають велику вибухівку".
"Під час зустрічі зі школярами я радив обирати професію військового"
"Серед моїх друзів, знайомих, на жаль, більшість тих, хто хотів цю війну виграти, вже немає в живих, але росте нове покоління. На жаль, діти, яким було по 15 років в 2014, зараз вже військовослужбовці. Ми з побратимами мали нагоду відвідати Тернопільську школу-ліцей № 6, дітям передали прапор в подарунок, вони нам теж передають продукти, смаколики, кошти. Основне, до чого я їх закликав і порадив, щоб обирали військову професію. Ми зі своєї сторони зробимо усе, щоб вони нею не скористалися, але величезна проблема зараз– не вистачає військових фахівців. Я, наприклад, за освітою магістр фінансів, військової кафедри в мене не було і тому, коли я став військовим, довелося всі свої знання і навички будувати з нуля. Якщо б я мав якусь військову професію, було би краще. Війна з Росією буде ще довго і буде набагато ефективніше, якщо вже зараз кожен для себе визначить напрямок роботи і коли буде приходити на військкомат через рік, п’ять, десять, то вже матиме навички якоїсь військової професії".
"Мої діти – не причина не воювати, це якраз мотивація і стимул зробити все, щоб вони не воювали"
"Я з нашим батальйоном "Карпатська Січ" знайомий з 2014 року. Тоді командиром був Куцин Олег Іванович, а його заступником був Володимир Стаюра, тернополянин, якого, на жаль, зараз вже немає. Я з ним тісно співпрацював, допомагав, як волонтер. Він був у зоні бойових дій і тоді казав: "Ігор, зараз немає гострої потреби, в тебе немає досвіду воювати, зараз тебе чогось навчати не потрібно, бо ситуація нормальна". А в 2022 році почалися активні бойові дії. Я спілкувався з командиром батальйону, як волонтер. Це було 22 травня, так символічно в День Героїв, я привіз дві машини, які нам з волонтерами вдалося купити, спілкувався з комбатом і запитав, що далі потрібно, а він каже: "потрібні кадри, треба мобілізовуватися". Ніхто не хоче воювати, всі б хотіли жити безтурботно, але для цього треба виграти війну. В мене це бажання було. Я повідомив близьких, рідних і пішов. Мої діти – це ж не причина не воювати, це якраз мотивація і стимул зробити все, щоб вони не воювали. Реально ротації наразі немає, для цього є об’єктивні причини – ми прийшли вигравати війну. "Карпатська Січ", починаючи від її створення, завжди була в зоні бойових дій і ми рухаємося тільки вперед. Вивести батальйон на відновлення теоретично можливо, але практично, коли хтось кудись відходить, питання, хто займе його місце. Таких можливостей зараз немає. Звичайно є відпустка, щоб люди відпочили і змогли якісно виконувати свою роботу Націоналізм, сама ідея завжди допомагає досягати своїх результатів".
Підтримка є, інші нації воюють за Україну поруч з нами"
"У 2022 році, коли тримали оборону Києва й Ірпеня, то були максимально відкриті. Спочатку до нас приєднувалися в добровольчому форматі люди з Грузії, Чехії, Польщі. А в травні 2022 року, коли ми почали переформатовуватися в офіційну військову частину, ми цей потенціал не втратили, а поставили на юридичну площину, уклали контракти з іноземцями, шукали перекладачів. Так історично склалося, що в наших бойових сотнях було багато добровольців, які працювали за кордоном, відповідно вони були носіями мови. У нас на бойовій позиції працюють колумбійці, почалася атака, на евакуацію виїхали парамедики, у складі цієї групи була громадянка Німеччини, вона загинула. Тобто за українську землю билися колумбійці, німці рятували. Підтримка є, інші нації воюють за Україну поруч з нами. На першому місці в нас зараз Колумбія, у них є історична нетерпимість до Росії, бо в Колумбії постійно тривають військові конфлікти з наркокартелями, яких фінансує Росія. Тобто для них це теж війна ідеологічна, їх це теж болить".
"Ми трималися на фарті, ентузіазмі й на відчайдушності наших бійців"
"Харківський напрямок. Ми працювали біля Ізюма, постійно нас атакували танки, а ми тоді були стрілецьким батальйоном без важкої техніки. Ми трималися на фарті, на ентузіазмі і на відчайдушності наших бійців, які замість того, щоб, як книжка пише, покинути позиції, бо на тебе їдуть танки. Відстрілювалися з кулеметів, з джавелінів, чим створювали картинку для росіян, що там не батальйон стоїть, а бригади. І танки розверталися назад й припиняли атаку. Було багато таких танкових складних атак, але завжди вдавалося їх зупинити".
"Волонтери – це окрема структура, яка все масштабує, підсвічує і швидко реагує на запити"
"Держава – це не допомога, а стандартне забезпечення. Вона надає одяг, взуття, паливо-мастильні матеріали. Волонтери – це окрема структура, яка все масштабує, підсвічує і набагато швидше реагує на оці запити, які потрібні. На жаль, в державній структурі є складні процеси: закупівлі, тендери, а волонтери встигають закривати те, що потрібно вже. Як у певний час було з автомобілями, а зараз із дронами. Волонтери – це швидкість, навіть морально-психологічна підтримка, душевність. А держава – це інша сторона, яка забезпечує, контролює, це не допомога, а те що вона має робити і базово воно все є, але потребує покращення. Бо якщо ми сьогодні будемо робити те, що робили вчора, то завтра будемо мати те, що маємо сьогодні. Зараз у нас все-таки не такі результати, які б хотілося мати, тому потрібно робити більше".
