8 січня в Свято-Михайлівському соборі Житомира попрощалися з 45-річним військовослужбовцем Ігорем Голяченком, який загинув у боях за Україну в новорічну ніч 1 січня 2024 року під Мар’їнкою на Донеччині.
Ігор Голяченко народився 7 червня 1978 року в селі Зубринка, Хорошівського району. Він закінчив сільську школу та відслужив строкову службу, а також навчався у Міжрегіональній академії управління персоналом.
Директорка міського центру соціальних служб Ольга Юрченко розповіла, що Ігор займався підприємницькою діяльністю та був дбайливим сім’янином.
"Понад усе любив свою родину та двох синів. А ще любив українську землю. Ігор любив займатися садівництвом та городництвом. Його мрією було розвиток сільського господарства, і він мріяв побудувати та розвивати власну ферму", — розказала Ольга Юрченко.
За словами бойового побратима Ігоря Голяченка, Ігоря Прокопчука, вони воювали разом із самого початку повномасштабної війни.
"Ми були, як брати. Нас називають побратимами не даремно. Він обіймав посаду головного сержанта реактивної батареї та відповідав за організацію всієї роботи батареї. На його плечах лежала велика відповідальність. Ігор організовував допоміжну роботу, яка стосувалася нашої служби. Була розмова, що довго йде війна, потомилися всі і хлопці казали, що вже хочуть звільнятися з війська за станом здоров’я. Проте, коли Ігора запитували про його рішення, він відповідав: "Я буду до кінця, я буду до перемоги", — пригадує Ігор Прокопчук.
Побратим Ігоря Голяченка Петро Денисюк розповів, що Ігор був доброю людиною та мудрим командиром.
"Він був нашим командиром. Він ніколи не ображав нікого. У армії завжди виникають якісь питання, але він завжди вирішував їх так, що ніхто не відчував образи. Його поважали, і будуть пам’ятати все життя. Ми виконували бойове завдання і там почався артилерійський обстріл. Пряме попадання в автомобіль, в якому перебували наші п'ять побратимів. Нас було вісім, а вижили лише троє. Після такого обстрілу вижити було майже неможливо. Він загинув, як воїн, завжди хотів бути першим", — сказав Петро Денисюк.
"Упродовж служби в Збройних силах України, Ігор Віталійович багаторазово отримував державні та відомчі нагороди. Він був удостоєний великою кількістю грамот і подяк від Міністерства оборони та командування Збройних сил України. Проте для нього найважливішою нагородою була перемога. Перемога України над проклятим ворогом", — сказала Ольга Юрченко.
У військовослужбовця залишилися батьки, дружина, два сина. Поховали воїна Ігоря Голяченка на Смолянському військовому кладовищі.
Вічна слава і світла пам'ять нашому Герою.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
