Кропивницькому – 266: з чого все починалося

Кропивницькому – 266: з чого все починалося

Кропивницькому – 266: з чого все починалося Pixabay

19 вересня Кропивницький відзначає 266-у річницю. Історія сучасного Кропивницького пов’язана з фортецею святої Єлисавети. За словами історика Юрія Митрофаненка, це найкраще збережена земляна фортеця України. Суспільне поспілкувалося з істориками, музейниками та архіологами, щоб зібрати для Вас найцікавіші факти про земляне укріплення.

Фортеця з’явилась на місці поселення

За словами кандидата історичних наук Юрія Митрофаненка, фортецю святої Єлисавети почали будувати на території поселення. Фортеця будувалася на правому березі, а місто з власними органами місцевого самоврядування: магістратом, бургомістрами, які походили з села Цибулеве, розвивалося на лівому. Поселення біля фортеці називалося міщанською слободою та офіційно містом не вважалося. Фортецю будували козаки, це були каторжні роботи, що призвели до великої кількості смертей. З п’яти тисяч 72 козаків загинули, 233 захворіли, 855 втекли. Фортецю побудували у жовтні 1754 році. Вона мала форму шестикутної зірки – шість бастіонів, шість равелінів.

Фортеця з’явилась на місці поселенняФото: з Вікіпедії

Фортеця з’явилась на місці поселення

Чи насправді фортеця була величною?

За словами історика Юрія Митрофаненка, фортеця ніколи красою не вражала. Вона мала вали висотою 5,7 метрів та сухі рви навколо них глибиною 6,3 метрів. Застаріле артилерійське озброєння фортеці складалося зі 120 гармат, 12 мортир, 6 фальконетів, 12 гаубиць та 6 мортирець, а в гарнізоні було більше двох тисяч солдат.

Юрій Митрофаненко показав Суспільному уривок книги Наталії Полонської-Василенко ''Заселення південної України'', де згадується про фортецю. ‘‘Німецький дослідник Йоганн Ґюльденштедт, який прибув сюди у 1784 році, зазначив, що місто активно розвивається, є магістрат, ринок, церква, міст через Інгул, а фортеця перебуває у занедбаному стані. У фортеці стоять тільки цивільні будинки, у яких живуть нежонаті солдати. Церква, гауптвахта, школа, в’язниця, провінційна канцелярія: все це знаходиться на території фортеці у занедбаному стані. Всі будинки дерев’яні, вкриті соломою. Вода в криницях неприємна, майже тухла’’, - йдеться в уривку книги.

На території фортеці було ціле місто, в центрі якого стояла дерев'яна Свято-Троїцька церкваФото: з Вікіпедії

На території фортеці було ціле місто, в центрі якого стояла дерев'яна Свято-Троїцька церква

Юрій Митрофаненко розповідає, що на території фортеці було ціле місто, в центрі якого стояла дерев'яна Свято-Троїцька церква. Поряд знаходилися казарми, житлові будинки коменданта та священика, порохові погреби, чотирнадцятикімнатний дім, в якому у 1787-1788 роках жив князь Григорій Потьомкін.

На початку 2000 років територію фортеці дослідив археолог і керівник археологічної секції обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат історичних наук Микола Тупчієнко. Під час розкопок він знайшов пороховий погріб, дерев’яні вінця, які збереглися у нижній частині фортеці та осушувальну систему. За словами археолога на сьогодні погріб, якщо його розкопати повністю, може заново функціонувати.

Чи виконала фортеця своє призначення?

Юрій Митрофаненко розповів – своє призначення фортеця виконала тільки один раз – під час русько-турецької війни. У січні 1769 року кримський хан Кирим-Гірей привів до стін фортеці сімдесятитисячне військо. Орду зустрів вогонь фортечних гармат. Кирим-Гірей не зважився на штурм, а гарнізон фортеці просто не міг протистояти такому війську. Тож Гірей обійшов фортецю, спалив кілька навколишніх сіл та рушив далі. В фортеці укрилися всі мешканці міста і жодна людина під час татарської навали не постраждала.

Коли фортецю розформували?

У 1784 році фортеця остаточно втратила своє військове значення, її перетворили на внутрішнє місто. Протягом наступного десятиліття з неї поступово вивезли усі гармати, залишивши лише ті дві, які зараз прикрашають вхід до фортеці. Повне скасування фортеці відбулося 15 березня 1805 року.

У 1784 році фортеця остаточно втратила своє військове значення.Фото: з Вікіпедії

У 1784 році фортеця остаточно втратила своє військове значення.

Таємниці Кропивницького, або що ми про нього не знаємо

Як і кожне місто з кількасотлітньою історією, Кропивницький має власні міфи та легенди. Суспільне дізналося у істориків та працівників музею, які з них реальні факти, а які вигадка.

Легенда про будинок розпусти

У Кропивницькому ходить легенда про будинок розпусти, який знаходився в колишньому магазині ''Дзеркальний гастроном''. З фасаду будівлі спускається змій, який тримає в пащі яблуко. У християнських легендах яблуко і змій символізують гріхопадіння Адама і Єви і вигнанням їх з раю. Цей факт і наштовхнув творців місцевого фольклору на думку про будинок розпусти.

Легенда про будинок розпустиСуспільне: Кропивницький

Легенда про будинок розпусти

Будинок побудований у 1903 році, – каже історик Юрій Митрофаненко, – приміщення будівлі здавали в оренду під магазини і комерційний банк. У квартирі на третьому поверсі жив заможний управитель єлисаветградського відділення банку Максим Терентійович Соловйов.

Кропивницькому – 266: з чого все починалосяСуспільне: Кропивницький

Кропивницькому – 266: з чого все починалося

‘‘А змій… можливо, він щось і значить, а, можливо, це просто модна деталь. З 1895 до 1901 року у нашому місті працював архітектор Олександр Лишневський. Потім у Петербурзі Лишневський прославився як любитель усіляких маскаронів та горельєфів, демонів, горгуль і т.п. Це не значить, що Лишневський проектував будинок. Просто за п'ять років Лишневський встиг суттєво вплинути на єлисаветградську архітектуру, в тому числі завести моду на незвичайні скульптури на фасадах. В цьому будинку ніколи не було борделя, він не міг з’явитися на Великій Перспективній в самому центрі міста поряд з міською думою та храмом’’, – розповів історик.

За словами Юрія Митрофаненка, будинки розпусти в Єлисаветграді існували. Адже у місті було багато військових і юнкерів місцевих училищ – такий заклад приносив господареві непоганий заробіток.

Єлисаветградська валюта

Перші гроші в Єлисаветграді були випущені в 1918 році номіналом 10 рублів. Валюту друкували в Одесі. За словами директора музею Єлисаветград Миколи Цуканова, ці купюри були з дефектом – на них була помилка. На гербі міста, який тримає орел в дзьобі, біля земляного укріплення (фортеці), була переплутана дата: замість «1754», зазначено - «1854». Пізніше, саме через цю прикру помилку, гроші почали друкувати в Єлисаветграді. На відміну від ‘‘одеських’’ вони були менш захищені від підробки, але факт залишається фактом: Єлисаветград, дйсно, мав свою валюту. Ознайомитися з місцевими купюрами можна в музеї Єлисаветград.

Єлисаветградська валютаФото: галерея Єлисаветград

Єлисаветградська валюта

У Кропивницькому під Центральним сквером знаходяться підземні ходи

У Кропивницькому під Центральним сквером, дійсно, існують підвали, – розповів історик Юрій Митрофаненко. В них зберігали харчі і збіжжя. Підвальні приміщення належали побудованому в XVIII столітті Успенському соборові, на місці якого тепер знаходиться міська рада. Над погребами тоді розміщувалися крамниці собору, в яких продавали церковну атрибутику. В радянські часи погреби використовували як холодильники. Ходів до них було декілька.

У Кропивницькому під Центральним сквером знаходяться підземні ходиСуспільне: Кропивницький

У Кропивницькому під Центральним сквером знаходяться підземні ходи

У центрі Єлисаветграда діяв концентраційний табір

Концентраційний табір в Єлисаветграді з’явився в 1920 році, розповів Суспільному історик Юрій Митрофаненко. Документи єлисаветградського концтабору знайшов та оприлюднив краєзнавець Володимир Босько. Ці документи збереглися випадково – такі речі дуже ретельно зачищалися, - розповів історик.

У центрі Єлисаветграда діяв концентраційний табірФото: MixSport

У центрі Єлисаветграда діяв концентраційний табір

Табір знаходився навпроти Грецької церкви – там, де зараз сквер і пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам. Адміністрація була у будинку, де зараз факультет фізичного виховання.

У таборі перебували військовополонені, успішні підприємці, заможні селяни, повстанці. Одночасно туди потрапляли люди за якісь дрібні злочини. ‘‘Наприклад, Босько наводить справу №5497 щодо єлисаветградця Кельмана Бормашенка, 65-річного чоловіка, який не зареєстрував вчасно домову книгу! Його ув’язнили на два тижні, але все ж… Цей табір не був створений для масового знищення людей, тільки для примусової безкоштовної праці. На 300 ув’язнених там було, наприклад, шістдесят ліжок. Разом з дорослими утримувалися діти від 12 до 17 років. Більшість з них потрапили сюди за безквитковий проїзд! За це дітей засуджували до примусової праці від одного місяця до одного року…’’.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди