Василь Дрозд працює водієм на швидкій у Тернополі. Коли почалася повномасштабна війна, у складі першого добровольчого медичного шпиталю імені Миколи Пирогова поїхав на передову. Вивозив важкопоранених, яких військові забирали з поля бою. Отримав відзнаку Валерія Залужного "За сприяння війську". Зараз чоловік у відпустці, продовжує працювати на швидкій.
Після чергової ротації повенувся додому водій швидкої допомоги тернополянин Василь Дрозд.
"Вже шість місяців вдома не був. Чекає дружина, чекає дитина, в мене син Владислав. Це вже п’ята ротація. Мене ледве відпустили додому, перед новим роком знов поїду".
У Василя перший робочий день на третій підстанції Центру екстреної медичної допомоги, де працює чоловік. Його зустріли колеги.
"Василь професіонал дуже високого класу, як водій, допомагає на викликах. Він їздить акуратно і швидко. Кожна хвилина важлива для доставлення пацієнта в лікарню. Я знаю, що він допоможе", — говорить фельдшер Володимир Жак.
Водієм швидкої Василь Дрозд працює три роки. Коли почалася повномасштабна війна, то чоловік зрозумів, що має бути на війні, де зараз потрібен найбільше.
"В нас тут є фельдшер Віталік Гакало. Він тоді з перших поїхав на схід. Я з ним зв'язався, запитав, чи потрібні водії? 24 червня я виїхав з Тернополя на Київ. Після підготовки ми вирушили всі на схід".
У складі першого добровольчого медичного шпиталю імені Пирогова Василь потрапив на Донеччину. Вивозив поранених, яких військові забирали з поля бою.
"Зателефонували нам, щоб ми приїхали на точку перехвату, щоб забрати бійця пораненого. Він був у важкому стані, йому осколок залетів через вухо в голову Терміново потрібно було завезти його в лікарню. Випав сніг, дорога слизька. Я знав, що по цій дорозі не проїду 100 відсотків, а друга дорога обстрілюється. Прийняли рішення їхати там, де обстрілюється, це був Бахмутський напрямок. Довезли його живим до лікарні".
Інколи за добу доводилося вивозити більше сотні важкопоранених бійців.
"Після прильотів, після вантажних машин, танків, по тій дорозі везеш пораненого. Їдеш помалу, бо знаєш, що везеш пораненого, а з другої сторони потрібно їхати швидко. Кричить до мене анестезіолог: "Давай скоріше їдь, бо ми можемо його втратити. Оце найбільше мене лякало, я дуже сильно цього боюся, щоб людина у мене в машині не померла, бо я не знаю чи пробачив би собі таке".
Василь Каже, якось під час обстрілу і сам ледь не загинув.
"Мені потрібно було гроші зняти, я стояв біля банкомата, а за 15 хвилин прилетіла туди ракета. Тоді загинуло 8 жінок і дуже багато поранених було. Тоді ніч не міг спати, як мене Бог уберіг".
Незабаром чоловік планує знову повернутися на передову.
"28 грудня буде нова ротація на січень, то пообіцяв своєму командуванню, що я приїду. Я маю їхати на війну, бо багато поранених і я там більше потрібний".
