"Я пташка вільна. Я люблю волю", характеризує себе військовослужбовиця з позивним "Птаха". Нині разом зі своїм батальйоном на Черкащині відновлюють сили після боїв.
У дитинстві вона мріяла зробити життя кращим. Пройшли роки і, у 2013-му, коли потрібно було лікувати поранених на Майдані, поїхала до Києва. А з початком повномасштабного вторгнення стала військовим медиком.
До Дня гідності та свободи, який відзначають 21 листопада, — історія Птахи.
Любить волю, а ще – Україну. Тому на ній зараз військова форма, а головна мета — рятувати життя побратимів. Усе почалося десять років тому.
"Перший порив – це був Майдан. Коли побили дітей, то всі українці стали на захист. Я працювала, мені зателефонував мій друг – Олександр Башук. Він знав, що я досить непоганий хірург. Запропонував приїхати допомагати медикам, бо не вистачало їх на Майдані. Ми спочатку працювали у Будинку профспілок, але там виникла пожежа і нас перевезли у Михайлівський собор. Потім ми спустилися на майдан Незалежності там організували госпіталь".
З порізами, забоями чи опіками — потрапляли до неї. Та з-поміж крові й вогню, того, що випалював нове майбутнє України, було місце і радощам, додала Птаха:
"В мене в медпункті, який ми організували, постійно були тортики та квіти. Скоріше за все, було страшно. Але ж всі люди посміхалися, всі один одного підтримували".
Тоді, додала, не знала, що Майдан – лише підготовка і найтяжче чекає попереду.
"Я не хочу нікого вбивати. Скоріше за все – це не моє. Це буде мені дуже важко, але я це можу зробити. Я можу захищати тих, кого люблю, а всі воїни – всі моя родина. У війську кажуть «побратим» і «посестри». Це відчувається, як ми один за одного стоїмо горою".
Нині ж найцінніше вмістилося в кілька наплічників:
"Це хірургічний рюкзак. Тут все необхідне для того, аби надавати хірургічну допомогу. У цивільному житті я хірургією займалася. У Бахмуті він нам допомагав — я діставала осколки".
Аптечки у наплічнику ще досі з херсонським пилом. Ще там броня та спальники. І бойові гуси, і ящірка. Завжди поруч собака Ася:
"Ми також рятуємо тваринок. Вважаю, що ми відповідальні за тих, кого приручили і вважаю, що тваринкам без родини і без сім’ї погано. Мені потрібно було витягувати хлопців. Я розуміла, що можу не дотягти їх – мені може не вистачити сил. І для неї була зроблена спеціальна збруя. І так само як лайки тягають сани, так і вона може тягати".
Ще з дитинства, розповіла Птаха, мріяла робити життя кращим:
"Зараз ми це можемо робити всі на своїй маленькій ділянці. Я приїжджаю десь у маленький підрозділ, ти поздоровався, посміхнувся, і люди навіть по-іншому сприймають той жах, де вони знаходяться".
Тепер мріє, аби внуки виросли сильними. Бути далеко від них, додала, найскладніше:
"Я думаю, що рідні б не хотіли, аби я служила. Їм би було спокійніше, аби я була б разом з ними".
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
